УХВАЛ А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2006 р.                                                                               м. Івано-Франківськ

Колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого                  Меленко О.Є.

суддів                              Бойчука І.В., Матківського Р.Й.

секретаря                        Юрків І.П.

з участю сторін:              апелянта ОСОБА_1, третіх осіб-ОСОБА_2,

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Микуличинської сільської ради, третіх осіб на стороні відповідача- ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень Микуличинської сільської ради з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду від 30 червня 2006 року ,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 оскаржує рішення Яремчанського міського суду від 30 червня 2006 року, яким їм відмовлено в позові до Микуличинської сільської ради, третіх осіб на стороні відповідача- ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень Микуличинської сільської ради.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає , що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд послався на показання свідків зі сторони відповідачів, які ствердили про те, що спірною земельною ділянкою вона не користувалася. В той же час суд не дав правової оцінки показанням свідків з її сторони- ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 Суд також не взяв до уваги тієї обставини, що спірна земельна ділянка була зареєстрована за нею протокольним рішенням Микуличинської сільської ради від 7.04.1978 р. і за користування нею сплачувався земельний податок. Представник сільської ради вводив в оману суд, стверджуючи, що у неї є інша земельна ділянка розміром 0,60 га, однак не зміг підтвердити це документально, оскільки в сільській раді взагалі не ведеться обліку земельних ділянок, а в погосподарські книги вносять виправлення. Крім цього, суд не дав правової оцінки листу голови Яремчанської міської ради, де чітко зазначено, що фактичним землекористувачем є саме вона. У зв"язку з цим просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному обсязі.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 вимоги підтримала з тих же мотивів, що зазначені нею в апеляційній скарзі.

Треті особи доводи апелянта заперечили, рішення суду першої інстанції вважають таким, що відповідає вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивача не можна вважати належними землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому її права рішеннями Микуличинської сільської ради від 13.12.2004 р. та 17.01.2005 року про надання дозволів на виготовлення проектів відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на участку ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не порушені.

Справа № 22-1131/2006р.                                       Головуючий у І інстанції Гребик Л.В.

Категорія 41                                                                        Доповідач Меленко О.Є.

2

Вислухавши доводи апелянта, пояснення третіх осіб, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про відхилення скарги з таких підстав.

За змістом ст. З, 59,60 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно рішень Микуличинської сільської ради від 13.12.2004 р. та 17.01.2005 року надано дозволи на виготовлення проектів відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на участку ІНФОРМАЦІЯ_1 площею 0,4928 га ОСОБА_2 та ОСОБА_3 площею 0,4928 га (а.с. 4,7).

Приймаючи зазначені рішення, сільська рада діяла у межах своїх повноважень, що визначені Законом України „ Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема ст. 33 згаданого закону.

Посилання апелянта на порушення її прав, як фактичного землекористувача не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог ч.ч. 1,3 ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Аналогічна норма містилася й у ст. 22 ЗК України в редакції 1991 року.

За даними погосподарських книг, за господарством позивача було обліковано лише 0,01 га землі; правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що стала предметом спору (0,6 га) позивач не має.

За наведеного, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а факт сплати позивачем земельного податку за 0,60 га та показання свідків, на яких посилається апелянт такого не спростовують.

Рішення суду ухвалено з дотриманням вимог закону, підстав для його скасування з мотивів, зазначених апелянтами, колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 307,308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИ В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Яремчанського міського суду від 30 червня 2006 року в даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу її проголошення.

Головуючий:                                                                                           Меленко О.Є.

Судді:                                                                                                        Бойчук І.В.

Матківський Р.Й.