Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-1462 / 12 Головуючий у 1-й інстанції: Нещеретна Л.М.
Суддя-доповідач: Забіяко Ю.Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«26»березня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого:
суддів:
при секретарі:Бєлка В.Ю.
Забіяко Ю.Г.
Глазкової О.Г.
Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6
на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_5 про звернення стягнення на заставне майно,-
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2010 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на заставне майно, автомобіль Hyundai accent, 2007 року випуску, у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань по кредитному договору № 014/17-41/1374-38 від 22.01.2008 року таа наявністю заборгованості у розмірі 138 139,35грн.
Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 12 січня 2012 року позов задоволено.
Звернуто стягнення на предмет застави за договором застави транспортного засобу від 22.01.2008 року - автомобіль Hyundai accent, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, НОМЕР_3, який належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4, виданого Запорізьким ВРЕР № 1 УДАІ ГУМВС України в Запорізькій 17.01.2007 року.
За рахунок коштів, отриманих від реалізації заставного майна задоволено вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором № 014/17-41/1374-38 від 22.01.2008 року в розмірі 138 139,35грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір у розмірі 1381,40грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22.01.2008 року між ВАТ «Райффазен Банк Аваль»(зараз ПАТ «Райффазен Банк Аваль») та ОСОБА_5 укладений кредитний договір № 014/17-41/1374-38, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 16 316 доларів США за програмою кредитування Авто в кредит, для покупки автомобіля Hyundai accent, НОМЕР_1 під 12,95% річних строком на 72 місяці до 22.01.2014 року (а.с.8-10).
З метою забезпечення виконання взятих на себе зобов’язань за кредитним договором, 22.01.2008 року між відповідачем та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»укладений договір застави транспортного засобу, предметом якого є автомобіль Hyundai accent, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі (кузов, рама) №№НОМЕР_2, НОМЕР_3, який належить на праві власності ОСОБА_5 (а.с.11-12).
У зв’язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов’язань за кредитним договором, та порушенням п.3.3. цього договору щодо щомісячного погашення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами, станом на 23.09.2010 року у відповідача виникла заборгованість в розмірі 17 443,60 доларів США (гривневий еквівалент 138 139,35грн.), яка складається з: заборгованості за тілом кредиту з 26.11.2009 року по 23.09.2010 року у розмірі 14 041,51 доларів США, що еквівалентно 111 197,52 грн., заборгованості по відсоткам з 26.11.2009 року по 23.09.2010 року за користування кредитом – 1 562,37 доларів США, що еквівалентно 12 372,72 грн., пені за період з 24.09.2009 року по 23.09.2010 року у розмірі 1 839,72 доларів США, що еквівалентно 14 569,11 грн. Вимога про повернення заборгованості за кредитним договором направлена Банком 30.07.2010 року, яка отримана відповідачем 20.08.2010 року (а.с.14).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив з доведеності факту невиконання боржником умов кредитного договору щодо оплати щомісячних платежів та процентів за користування кредитом, а тому на підставі договору застави Банк вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням за рахунок заставленого майна відповідно до умов п.2.2 цього договору та вимогам законодавства.
Фактична сторона справи встановлена з додержанням вимог процесуального права. Висновки суду ґрунтуються на доказах, досліджених у судовому засіданні та відповідають обставинам справи. При цьому суд дійшов до правильного висновку щодо співмірності вартості предмету застави, на який звернуто стягнення із розміром заборгованості по кредиту.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про заставу», а також умовами кредитного договору та договору застави рухомого майна, яким передбачено набуття заставодержателем права стягнення заборгованості за рахунок звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами ст.1 Закону України «Про заставу», ст.572 Цивільного кодексу України застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Відповідно до ч.1 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про заставу»заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Відповідно до ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Згідно ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що є безпідставним нарахування позивачем суми заборгованості за відсутності первинних документів бухгалтерського обліку, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи міститься наданий позивачем аргументований та детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором, який відповідачем належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст.58, 59 ЦПК України не спростовано.
Правильність розрахунку заборгованості перевірялась судом першої інстанції. Відповідач вказуючи на його невідповідність жодних доказів в цій частині, або свого розрахунку не надала. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачем в силу вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України не надано жодних доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову та доводів апеляції.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що строк позовної давності за вимогами про стягнення пені сплив 24.09.2010р., оскільки позивач дізнався про порушення свого права не пізніше 24.09.2010р., є хибним. Пеня нарахована відповідно до ст.257 ЦК України та п.10.1, п.12.7 кредитного договору, яким передбачено, що до всіх правовідносин, пов’язаних з укладанням та виконанням цього договору, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (а.с.8-10). При здійсненні розрахунку заборгованості позивачем нарахована пеня у межах одного року до пред’явлення позову до суду (а.с.15, 16).
Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) застосовується позовна давність в один рік. Згідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За правилами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня –це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Статтею 267 ЦК України встановлено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, необхідно враховувати, що в разі пропущення річного строку неустойка може бути обрахована за останній рік невиконання основного зобов’язання, в межах строку позовної давності за основним зобов’язанням.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що правочин, на підставі якого заявлено позов, а саме кредитний договір №014/17-41/1374-38 від 22.01.2008р. є нікчемним, оскільки банк при його укладенні не мав індивідуальної ліцензії, суперечить вимогам закону.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
За положеннями ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відповідно до ст.5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17.07.2001 року № 275, у п.5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.
Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов’язані з іноземною валютою.
Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують його законність, підстав для скасування або зміни судового рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 319 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 –відхилити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2012 року у цій справі –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: