АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2012 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого - судді Бєлан Н.О.

          Суддів – Боголюбської Л.Б., Жук О.В.

          за участю прокурора Ємця А.А.

          захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2

          засудженого ОСОБА_3

розглянула у відкритому  судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора Постемської Ю.Ф., яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_3 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року.

 Цим вироком

        ОСОБА_3  ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець м. Києва, судимий: 1) вироком цього ж суду від 14.06.2005 року за ст.186 ч.1 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України звільненням від відбування покарання та іспитовим строком на 1 рік; 2). вироком Солом’янського районного суду

м. Києва від 12.08.2005 року за ст.186 ч.2 КК України, ст.70 ч.4 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України звільненням від відбування покарання та іспитовим строком на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, -

          засуджений   за ст.186 ч.2 КК України на 4 роки 8 місяців позбавлення волі.  

На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків остаточно визначено ОСОБА_3 покарання – 5 років позбавлення волі.

ОСОБА_3 визнаний винним у тому, що 8 жовтня 2007 року, приблизно о 14 год.10 хвл., перебуваючи у торгівельному залі №2 магазину «Дарниця ПП Ярослав», який розташований по вулиці Будівельників 38/14 в м. Києві, він викрав два пледи на загальну суму 645 грн. Проте, будучи викритим у крадіжці цього майна, з метою його утримування ОСОБА_3 вийшов з магазину та з місця злочину зник, але в невдовзі був затриманий з викраденим сторонньою особою.

Справа №2690/2686/2011 Категорія ст..186 ч.2 КК України.

          Головуючий у першій інстанції – Чаус М.О.Доповідач – Бєлан Н.О.

В апеляції з урахуванням внесених змін прокурор порушив питання про скасування вироку в частині призначеного засудженому покарання, яке вважає м’яким, бо судом першої інстанції не урахована суспільна небезпечність вчиненого злочину, а також дані про особу засудженого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за такі ж злочини.

Крім того, покарання засудженому за новий злочин, вчинений ним протягом встановленого попереднім вироком іспитового строку, було призначено без дотримання вимог ст.375 КПК України, бо останній вирок визнаний апеляційним судом незаконним не внаслідок м’якості призначеного покарання, а через недотримання вимог ст.71 КК України та незаконного звільнення від відбування покарання на підставі ст.75 КК України.

Тому, прокурор просить вироком апеляційного суду призначити винному покарання за ст.186 ч.2 КК України 4 роки позбавлення волі та за сукупністю вироків остаточно визначити йому покарання на підставі ст.71 КК України 6 років позбавлення волі.

 В апеляції захисник, батько засудженого, просить скасувати вирок через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та постановити новий вирок, яким перекваліфікувати дії засудженого зі ст.186 ч.2 на ст.185 ч.2 КК України, при цьому у зв’язку з тим, що останній хворіє на тяжке захворювання – тяжкий обструктивний бронхіт, а також збігом тяжких особистих та сімейних обставин, бо хворіє його мати, з урахуванням позитивної характеристики та відсутності тяжких наслідків вчиненого злочину застосувати до засудженого ст.75, 76 КК України.

Одночасно захисник зауважує, на те, що достеменно вартість викраденого не встановлена, а тому просить визнати вчинений злочин малозначним і кримінальну справу закрити, посилаючись на такі аргументи.

На його переконання, висновок суду про доведеність вини засудженого обґрунтований недостовірними та суперечливими доказами, зокрема, вважає, у справі відсутні документі, які б підтверджували об’єктивну вартість викрадених пледів, а висновок експерта, та повідомлення з Богуславської суконної фабрики про вартість цього майна безпідставно залишені судом поза увагою.

 Що стосується неправильного визначення, на думку захисника, юридичної кваліфікації злочинного діяння засудженого, то останній, вважає, повинен нести кримінальну відповідальність за крадіжку чужого майна, оскільки продавці магазину стверджували про те, що він не відреагував на їх запитання про сплату за товар.

В доповненнях до апеляції захисник наполягає на тому, що у прийнятті апеляції прокурору належить відмовити, оскільки подана останнім без дотримання вимог кримінально-процесуального закону щодо її змісту та строків апеляційного оскарження.

        Іншими учасниками судового розгляду апеляції не подані.

        Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію державного обвинувача з урахуванням внесених змін; пояснення захисників, засудженого, які підтримали апеляцію захисника ОСОБА_1, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи,

обговоривши доводи, наведені в апеляціях, судова колегія знаходить апеляцію прокурора такою, що підлягає частковому задоволенню, при цьому не вбачає підстав для  задоволення апеляції захисника.

Висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні грабежу за обставин, вказаних у вироку, підтверджується доказами, які були перевірені в судовому засіданні.

Як убачається з протоколу судового засідання, судом ретельно були перевірені й доводи засудженого щодо спрямованості умислу на вчинення крадіжки майна та твердження про те, що він не чув, щоб хтось його гукав, коли він виходив з магазину з викраденим майном.

Разом з тим, такі заяви засудженого не знайшли свого підтвердження, а тому обґрунтовано визнані судом такими, що не заслуговують на увагу, бо спростовуються об’єктивними доказами.

Зокрема, свідок ОСОБА_5 протягом досудового та судового слідства стверджувала, що засуджений з викраденими у другому торговому залі двома пледами прямував до виходу з магазину через перший торговий зал, де вона спитала його про оплату товару. Проте останній, не відреагувавши на її запитання, прискорив рух та, коли вийшов з магазину, почав тікати, утримуючи викрадене майно при собі, навіть тоді, коли разом з іншими продавцями вони намагалися його наздогнати, що не вдалося, але голосно кричали, щоб він повернув пледи, той не реагував, хоча оглядався, а затримав засудженого сторонній перехожий.

Аналогічні пояснення давали свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, заявляючи, що кричали засудженому про повернення пледів досить голосно, бо остання почула це, перебуваючи в підсобному приміщенні.

Такі ж показання вони давали і на очній ставці із засудженим.

Свідок ОСОБА_8 свідчив, що засуджений був затриманий стороннім перехожим за приміщенням магазину, біля гаражів, і у нього були вилучені два пледи (а.с.15 т.3).

Показання вказаних свідків є послідовними, узгоджуються між собою та підтверджуються іншими доказами у справі, тому підстав піддавати їх сумніву не вбачається.

Сам засуджений фактично не заперечував той факт, що викрав два пледи, перебуваючи у другому торгівельному залі магазину, і які у нього були вилучені після того, як він вийшов з магазину, але невдовзі був затриманий невідомим чоловіком.

Поряд з цим, його твердження про те, що до нього не зверталися продавці магазину з вимогою про сплату товару та він не чув їх окрику повернути пледи, і не оглядався, коли виходив з магазину, спростовуються не тільки наведеними поясненнями свідків.

Як убачається з пояснень засудженого у судовому засіданні, коли вийшов з магазину, де викрав пледи, він відійшов 100 м, прискоривши  рух, і здогадувався, що за ним хтось гониться, при цьому пледи він не викинув (а.с.194, 229 т.3).

Отже, доводи в апеляції, що засуджений не усвідомлював цих обставини

про його викриття у вчиненні крадіжки, суперечать об’єктивним доказам у справі, а тому є безпідставними.

        Не посилався засуджений і на те, що злочин вчинив через тяжкі особисті та сімейні обставини. У судовому засіданні апеляційної інстанції він підтвердив, що в цей час працював і не скаржився на фізичні або психічні недомагання та взагалі вважає себе психічно здоровою людиною, має намір створити сім’ю.

Не ґрунтуються на матеріалах справи й твердження в апеляції захисника щодо неправильного визначення вартості викраденого майна.

Як убачається зі справи, вартість викраденого майна визначена за роздрібними цінами, що підтверджено документально, а саме накладними, а також товарними чеками (а.с.80-84 т.1).

Крім того, за письмовим повідомленням директора магазину, підтверджується, що саме за такою роздрібною ціною, відповідно 321 грн. та 324 грн., два пледи з покращеними споживчими якостями, оригінальним складом сировини та покращеними якостями, які були викрадені засудженим, реалізовувалися населенню (а.с.126 т.1).

Позбавлені підстав й твердження щодо порушення норм кримінально-процесуального закону про приєднання до матеріалів кримінальної справи вилучених у засудженого пледів в якості речових доказів.

Вивченням матеріалів справи судовою колегією не виявлено порушень вимог цього закону, які б перешкодили або могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу та постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Отже, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наведені докази, обґрунтовано постановив щодо засудженого обвинувальний вирок і правильно визначив кваліфікацію його дій за ст.186 ч.2 КК України.

Разом з тим, що стосується доводів апеляції про невиконання судом вимог ст.375 КПК України при новому розгляді справи після скасування попереднього вироку щодо засудженого у цій справі від 29 грудня 2010 року, то вони заслуговують уваги.

Відповідно до вимог частини другої вказаної статті у такому випадку, коли вирок не був скасований за апеляцію прокурора або потерпілого внаслідок м’якості, то при новому розгляді справи судом першої інстанції посилення покарання не допускається.

Між тим, призначаючи покарання за цей злочин, який засуджений вчинив протягом іспитового строку, визначеного йому вироком цього ж суду від 29 грудня 2010 року, і яким йому було призначено покарання за ст.186 ч.2 КК України 4 роки позбавлення волі, суд першої інстанції не зважив на те, що вказаний вирок був скасований ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2011 року за апеляцією прокурора внаслідок неправильного звільнення того від відбуття покарання на підставі ст.75 КК України, а також визначення покарання за ст.71 КК України, а не за не м’якістю покарання, призначеного за новий злочин, про що також порушувалось в апеляції прокурора.

Тому в цій частині вирок повинен бути змінений шляхом пом’якшення призначеного засудженому покарання за новий злочин.

У зв’язку з тим, що засуджений вчинив новий злочин протягом іспитового строку, суд з урахуванням положень, встановлених ст.71 КК України, за сукупністю вироків остаточно визначив покарання шляхом часткового складання покарань у виді позбавлення волі і у розмірі, який є достатнім для виправлення та перевиховання засудженого, попередженню вчинення ним нових злочинів.

Що стосується доводів апеляції захисника про звільнення засудженого від відбуття покарання, то висновок суду про неможливість застосування до останнього  положень ст.75 КК України ґрунтується на матеріалах справи.

Об’єктивно встановлено, що засуджений раніше неодноразово судимий, вчинив новий злочин, який за ступенем тяжкості є тяжким, і не дивлячись на те, що стосовно нього приймалось рішення про звільнення від відбуття покарання, він вперто не бажає виправлення.

Також у порядку ст.365 КПК України судова колегія вважає необхідним внести зміни до вступної та мотивувальної частини вироку, де помилково зазначені неправильні відомості щодо даних про вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2005 року.

Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію прокурора Постемської Ю.Ф. задовольнити частково.        

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_3 змінити  та пом’якшити призначене покарання за ст.186 ч.2 КК України до 4-х років позбавлення волі  і вважати остаточно визначене йому покарання на підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, 5 років позбавлення волі.

            В порядку ст.365 КПК України у вступній частині вироку слова «вироком від 12.08.2005р. Дніпровського районного суду м. Києва» замінити на слова «вироком Солом’янського районного суду м. Києва від 12.08.2005 року» та виключити з мотивувальної частини вироку посилання на слова «від 12.09.2005р.».

            В решті цей вирок залишити без зміни без зміни.

Головуючий:                                                  

Судді: