УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/6799/23 Головуючий у 1-й інст. Шульга О. М.

Категорія 62 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді        Коломієць О.С.

суддів         Талько О.Б., Павицької Т.М.

з участю секретаря

судового засідання        Драч Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/6799/23 за позовом ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 , Територіальної громади в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради про визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Дубенчук Михайло Вікторович

на рішення  Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шульги О.М.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом право власності на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав на праві власності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати сторін - ОСОБА_3 . Після її смерті приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Івчуком С.С. заведено спадкову справу №35/2019.

На час смерті ОСОБА_3 разом з нею був зареєстрований та проживав її чоловік ОСОБА_4 (батько сторін), який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до листа приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Івчука С.С. від 29 червня 2019 року №626/02-14, спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 прийняли її діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

В подальшому 31 березня 2020 року приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Івчуком С.С. заведено спадкову справу щодо майна померлого ОСОБА_4 за №61/2020.

Відповідно до рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 грудня 2021 року в справі № 279/2428/21 визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Однак, постановою Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2023 року рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 грудня 2021 року в справі №279/2428/21 скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Територіальної громади в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Після цього, ОСОБА_1 подана заява до приватного нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 на спадкове майно.

Однак, оформити спадщину на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 в нотаріальному порядку виявилось неможливим через відсутність правовстановлюючих документів на вказаний житловий будинок, про що свідчить лист приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Івчука С.С. від 04 жовтня 2023 року № 516/01-16.

Зазначена обставина і стала підставою для звернення до суду для захисту своїх прав.

Рішенням  Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 грудня 2024 року позов задоволено. Визнаноза ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом право власності на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав на праві власності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задовольнити позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що ухвалюючи рішення районний суд не звернув увагу ту обставину, що у порядку спадкування після смерті матері позивач може претендувати лише на частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Так мати сторін у справі ОСОБА_3 , перебувала у шлюбі, і після її смерті спадкоємцем був також її чоловік ОСОБА_4 , після смерті якого єдиним спадкоємцем являється лише ОСОБА_2 . Звертає увагу, що вказаний будинок був нажитий батьками сторін під час шлюбу та є їх спільною сумісною власністю і кожному із батьків в спірному будинку належало по його частини. Отже частка спадкового майна, яке залишилось після смерті матері складає лише частину спірного будинку, а тому з урахуванням прийняття спадщини після смерті матері позивачем та відповідачем, частка ОСОБА_1 може складати лише частину (1/2 частина : 2). На вказані обставини сторона відповідача звертала увагу під час розгляду справи та вказувала на можливість часткового задоволення позову.

Однак апелянт вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі через те, що сторона позивача не підтвердила родинних зв`язків зі спадкодавцем. Звертає увагу, що в зазначені прізвища позивача та спадкодавця - матері ОСОБА_3 , наявні розбіжності, а саме прізвище позивача « ОСОБА_5 », а прізвище померлої « ОСОБА_6 ». При цьому районний суд в порушення вимог процесуального права безпідставно приєднав до матеріалів справи в якості доказу експертний висновок Українського бюро лінгвістичних експертиз від 21.11.2024 року щодо ідентичності вказаних осіб, оскільки він був наданий суду після подачі позовної заяви та проведення підготовчого судового засідання у даній справі.

Правом подати відзив на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися.

В судовому засіданні відповідач та її представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходи з того що, оскільки питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, тому наявні підстави для задоволення позову шляхом визнання права власності на частки спадкового майна за позивачем у порядку спадкування за законом після смерті матері. При цьому суд виходив з того, що спірний житловий будинок належав на праві власності лише матері сторін ОСОБА_3 та не є спільною сумісною власністю подружжя. Тому врахувавши, що після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняли лише сторони у справі, оскільки її чоловік ОСОБА_4 відмовився від спадщини, а сини померлої ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовилися від спадщини на користь позивача ОСОБА_1 , дійшов висновку, що частка позивача у спадковому майні з урахуванням положень ст. 1274, 1275 ЦК України складає частини житлового будинку.

Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 81 рік в м.Коростень, Житомирської області померла ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим 04.12.2018 року (а.с.111)

З довідки комунального підприємства від 05.03.2019 року № 374 слідує, що ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею був зареєстрований чоловік ОСОБА_4 (а.с.112, 117).

05 березня 2019 року приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Івчуком С.С. заведено спадкову справу №35/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 (а.с.103-139).

З матеріалів спадкової справи слідує, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , які претендують на спадкову масу є: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.104, 108, 132).

Ступінь родинного зв`язку між зазначеними особами та спадкодавцем стверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 , виданим 26.07.1973 року міським ЗАГС м.Коростень Житомирської області та серії НОМЕР_3 виданим 11.04.1967 року також міським ЗАГС м. Коростень Житомирської області (а.с.113, 135).

Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 29.07.2017 підтверджується зміна прізвища відповідача під час реєстрації шлюбу з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_9 » (а.с.114).

Сини померлої ОСОБА_3 : ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовились від прийняття спадщини, що відкрилась після смерті матері на користь ОСОБА_1 , про що 04.06.2019 року подали нотаріусу відповідні заяви (а.с.122, 131).

Чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , від належної йому частини в спадщині після смерті дружини відмовився, про що свідчить наявна у спадковій справі заява від 05.03.2019 року. Одночасно у заяві зазначено, що на виділ частки у спільному майні не претендує (а.с.137).

Однак, нотаріус відмовився видати позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 через відсутність правовстановлюючих документів на вказаний житловий будинок, про що свідчить лист приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Івчук С.С. від 04 жовтня 2023 року № 516/01-16 (а.с.11).

Чоловік померлої ОСОБА_3 та батько сторін у справі - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 80 років у м.Коростень Житомирської області, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 виданим 06.03.2019 року (а.с.62).

В подальшому 31 березня 2020 року приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Івчуком С.С. заведено спадкову справу щодо майна померлого ОСОБА_4 за №61/2020, згідно якої відповідач ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем до майна померлого ОСОБА_4 (а.с.65).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (статті 1220, 1222 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно із статтею 1233 ЦК України заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Під час розгляду справи встановлено, що спадкоємцями за законом померлої ОСОБА_3 є її дочка – ОСОБА_2 та син ОСОБА_1 , які прийняли спадщину, шляхом подання відповідних заяви до нотаріуса.

До складу спадщини входить житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням виконкому Коростенської міської ради від 08.02.1961 року № 89  ОСОБА_10  була відведена земельну ділянка для індивідуального будівництва житлового будинку по  АДРЕСА_2 (а.с.77) та 07 березня 1961 року був укладений договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку за вказаною адресою (а.с.78,79).

28 січня 1994 року був виготовлений технічний паспорт на ім`я ОСОБА_10 на житловий будинок індивідуального житлового фонду, в якому зазначено рік його побудови 1966 (а.с.82-86).

З інформаційної довідки №590 від 11.09.2023 року виданої Комунальним підприємством «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради слідує, ще державна реєстрація права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно архівних даних станом на 29.12.2012 року не проводилась.

Також згідно інформації, яка міститься у довідці №501 від 03.09.2018 року виданої Комунальним підприємством «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради слідує, що згідно матеріалів архіву КП «Коростенське МБТІ» право власності на об`єкт: житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 (була ОСОБА_11 ) на підставі Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, посвідченого Коростенською ДНК від 20.03.1991 р. за №1195. Державна реєстрація КП «Коростенське МБТІ» не проводилась (а.с.87 зворот).

Згідно технічного паспорту, виготовленого Комунальним підприємством «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, інвентаризація будинку також проводилась 20.09.2023 року.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 18 лютого 2002 року за № 157/6445.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у Постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та у Постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі№ 559/375/16-ц, провадження № 61-31049св18.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), у тому числі й на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва і експлуатації будівель (пункт 4 Додатку №1 Інструкції).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, врахувавши час зведення житлового будинку, який був збудований до 05 серпня 1992 року, застосувавши наведені нормативні акти, законодавство, яке регулювало виникнення права власності у спадкодавців на момент закінчення будівництва будинку, врахувавши, що у даному випадку питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, а тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання права власності на частину будинку за позивачем у порядку спадкування за законом після смерті матері.

Доводи апеляційної скарги щодо невірного визначення районним судом частки спадкоємця ОСОБА_1 в спадковому майні колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічні положення містяться і в ст. 60 СК України яка передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від  22  грудня  1995 року  № 20  «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону «Про власність», ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону «Про власність»).

Так в апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на обставини, що будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки був побудований сторонами за час шлюбу. Отже частка спадкового майна, яке залишилось після смерті матері складає лише частину спірного будинку, а тому з урахуванням прийняття спадщини після смерті матері позивачем та відповідачем, частка ОСОБА_1 може складати лише частину.

Разом з тим, під час розгляду справи було встановлено, що з 16 листопада 1958 року по 19 січня 1966 року ОСОБА_12 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13 , про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 04 липня 2019 року (а.с.121).

Земельна ділянка для індивідуального будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 була виділена ОСОБА_10 рішенням виконкому Коростенської міської ради 08.02.1961 №89; договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового за вказаною адресою був укладений між виконкомом Коростенської міською ради та ОСОБА_10 07.03.1961; дозвіл на виконання робіт по будівництву будинку був також наданий 21 березня 1962 року. З наданих технічних паспортів на спірний будинок від 28.01.1994 та від 11.09.2023 (а.с.34,82), довідок БТІ (а.с.39,87) та витягу з реєстру будівельної діяльності від 11.09.2023 вбачається рік побудови будинку - 1966.

Разом з тим, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був зареєстрований 23 січня 1966 року, про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 23 червня 2019 року (а.с.126).

Однак, відповідач ОСОБА_2 , з урахуванням положень ст. 81 ЦПК України, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що спірний будинок був побудований саме батьками сторін у справі під час перебування у шлюбі, до суду не надала. Реєстрація матері ОСОБА_3 та батька ОСОБА_4 в будинку 24 травня 1966 року не може безумовно свідчити про його будівництво саме у період з кінця січня по травень 1966 року.

При цьому колегія суддів враховує ту обставину, що чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , від належної йому частини в спадщині після смерті дружини відмовився, про що свідчить наявна у спадковій справі заява від 05.03.2019 року. Одночасно у заяві зазначено, що на виділ частки у спільному майні він також не претендує.

Таким чином, на підставі наданих сторонами доказів, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання даного будинку спільною сумісною власністю подружжя Вигівських.

Відповідно до ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Частиною другою та третьою ст. 1275 ЦК передбачено, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця.

Тому врахувавши, що після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняли лише сторони у справі, оскільки її чоловік ОСОБА_4 відмовився від спадщини, а сини померлої ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовилися від спадщини на користь позивача ОСОБА_1 , обґрунтованим є висновок районного суду, що частка позивача у спадковому майні з урахуванням положень ст.1274, 1275 ЦК України складає частин житлового будинку.

Також не є безумовною підставою для відмови у задоволені позову доводи апеляційної скарги щодо розбіжностей у написанні прізвища позивача « ОСОБА_5 » та спадкодавця « ОСОБА_6 ». Так під час розгляду справи в суді першої інстанції стороною позивача для усунення вказаних розбіжностей був наданий експертний висновок Українського бюро лінгвістичних експертиз від 21.11.2024 року, зі змісту якого слідує, що дані розбіжності виникли внаслідок неусталеності правил і принципів міжмовного перетворення та впливу російської мови в ситуації контактного білінгвізму. Попри розбіжності в орфографічній фіксації прізвища в наявних у справі документах, зазначення в них осіб, є ідентичними.

Подача стороною позивача цього висновку не разом із позовною заявою та після проведення підготовчого судового засідання у даній справі є порушенням норм процесуального права, однак таке порушення не призвело до ухвалення у справі незаконного рішення. Колегія суддів звертає увагу, що відмова нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва про спадщину за законом була обґрунтована відсутності правовстановлюючих документів на будинок, а не наявністю зазначених розбіжностей у прізвищах позивача та спадкодавця.

Отже доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Дубенчук Михайло Вікторович,залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 грудня 2024 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 червня 2025 року.

Головуючий Судді