АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/2802/12

Справа №  2-334/11                                                                                Головуючий у 1 й інстанції - Черновський Г.В.

      Доповідач  -  Калиновський А.Б.   

Категорія  24                                                                                                   

У Х В А Л А

                                                І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

2012 року березня «15»дня колегiя суддiв Судовоi палати з цивiльних справ

Апеляцiйного суду Днiпропетровськоi областi в складi:

                 Головуючого судді:   Калиновського А.Б.          

                   Суддів                     :   Лисичної Н.М., Каратаєвої Л.О.

                   При секретарі:             Керімовій Л.К.

   Розглянула у вiдкритому судовому засiданнi в мiстi  Днiпропетровську цивiльну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»на рішення Жовтневого  районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства страхової компанії «Інгосстрах»про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

встановила:

     Рішенням Жовтневого  районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2011 року позов ОСОБА_2 до ЗАТ СК «Інгосстрах»про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

    Стягнуто з ЗАТ СК «Інгосстрах»на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 237181,61 грн.

     Стягнуто з ЗАТ СК «Інгосстрах»на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1730 грн.

     У задоволені решти позову відмовлено.

     В апеляцiйнiй скарзi відповідач ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового у зв’язку з порушенням судом норм матерiального та процесуального права.    

     Перевiривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегiя суддiв вважає, що скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду залишенню без змін з наступних пiдстав.

      Судом встановлено, що 11 липня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір страхування наземного транспорту, відповідно до умов якого відповідач виступив страховиком, а позивач страхувальником.

      Пунктом 7 Договору страхування зазначено вичерпний перелік страхових випадків, серед яких п.7.1.1 Договору передбачено ДТП.

     06 вересня 2008 року о 15 год. ОСОБА_2 по селу Вільшка Брусилівського району по вул..Леніна, керуючи автомобілем «Фольсваген», державний № НОМЕР_1 невірно вибрала дистанцію руху, внаслідок чого скоїла зіткнення з автомобілем «Мазда», державний № НОМЕР_2 та пошкодила транспортні засоби.

     Відповідно до ст..16. Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено  договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

     Відповідно до умов договору страхування, позивач повідомив представників відповідача про страховий випадок та надав їм письмову заяву від 08.09.2008 року та Довідку ДАІ, та інші документи.        

      Відповідно до ст.. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов’язаний: протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику; при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

   Проте, відповідач 14.11.2008 року листом за № 1 повідомив позивача, що йому відмовлено у страховому відшкодуванні на підставі п.16.1.3 –подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку з зазначенням, що довідка ДАІ не є дійсною, так як даний випадок не зареєстровано в базі даних АІПС «ДТП».

     Як видно з матеріалів справи, позивачем було надано довідку про підтвердження факту страхового випадку відповідними компетентними органами: довідка ДАІ Брусилівського РВ УМВС України в Житомирській області від 06.09.2008 року про скоєння ДТП, а також повторна довідка цього ж органу  за № 2528 від 23.10.2008 року та лист ДАІ за № 1020 від 23.10.2008 року за запитом відповідача (а.с. 23, 25, 26,).

    За результатами проведеної відповідно до п. 14.4 Договору Страхування експертизи зроблено висновок № 110/02/09 від 11.02.2009 року, згідно якого розмір матеріальної шкоди, спричиненої позивачеві пошкодженням транспортного засобу складає 183156,89 грн.

   Частково задовольняючи позов, суд відповідно до ст.ст. 992, 625, 629 ЦК України, правильно виходив з того, що відповідач не виконав умови договору страхування, укладеного між сторонами, а тому повинен нести відповідальність, передбачену законодавством.

    Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що надані позивачем довідки про ДТП не є достатніми документами для отримання страхового відшкодування і не засвідчують настання страхового випадку є безпідставними.

    Підставою відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування відповідачем було зазначено подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку, не підтвердження факту страхового випадку відповідними компетентними органами (п.п. 15.1.3; 15.2; 16.2). Однак факт настання страхового випадку підтверджується як довідками ДАІ належної форми, так і іншими документами: протоколом огляду місця дорожньо –транспортної пригоди від 06.09.3008 року, Постановою Заводського районного суду м.Миколаїва від 19.12.2008 року, якою ОСОБА_2 визнана винною у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.. 124 КУпАП (а.с. 18, 36).

    Невнесення даних по ДТП за участю позивача до бази даних АІПС «ДТП»не може бути підставою для позбавлення позивача права на отримання страхового відшкодування.

    Посилання відповідача в скарзі на те, що  суд у порушення ст. 143 ЦПК України постановив рішення без проведення автотоварознавчої експертизи та визначення розміру матеріального збитку, завданого власникові автомобіля «Фольсваген», державний № НОМЕР_1 внаслідок ДТП з урахуванням фізичного зносу на день настання страхового випадку (06.09.2008 року) –не можуть бути прийняті до уваги. Пунктом 14.3 Договору страхування передбачено, що з метою визначення розміру збитку страхувальник, одночасно з поданням документів, зазначених у п. 14.2. Договору зобов’язаний надати страховику транспортний засіб для проведення незалежної експертизи пошкоджень, яка здійснюється за рахунок страховика. До участі в експертизі страховик запрошує страхувальника.

    В порушення вищевказаних умов Договору, відповідачем не призначалось проведення експертизи та розмір нанесеного позивачеві збитку не визначався, про що зазначено відповідачем у листі за вихідним № 1 від 14.11.2008 року.  

     У зв’язку з чим за зверненням позивача експертом 11.02.2009 року було складено висновок № 110/02/09, яким визначено суму матеріального збитку в розмірі 183156,89 грн.

    Таким чином, експертизу щодо розміру матеріального збитку було проведено у лютому 2009 року з вини відповідача, оскільки він порушив зобов’язання щодо звернення до експерта для проведення такої експертизи.

   В процесі розгляду справи, за клопотанням відповідача тричі судом призначалась автотоварознавча експертиза, з метою визначення матеріального збитку в результаті ДТП та кожного разу експертною установою було зазначено, що неможливо встановити матеріальний збиток станом на день ДТП, оскільки бази цінових даних офіційних ділерів постійно відновлюються.    

 Не вирішивши питання щодо проведення експертизи відповідно до умов договору страхування, відповідач розпорядився своїми правами на власний розсуд, а тому суд правильно вирішив справу на підставі експертизи, проведеної за зверненням позивача.

    Доводи відповідача про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, не передбачають можливості стягнення із страхової компанії інфляційних витрат та 3-х% річних також є безпідставними.

   Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку, страховик зобов’язаний виплатити страхувальникові грошову суму (страхову виплату).

    Оскільки зобов’язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов’язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, зокрема, сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти річних, так само як і інфляційні втрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов’язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов’язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних відсотків і отриманні компенсації від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

      Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегiя суддiв –

ухвалила:

     Апеляцiйну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»відхилити.

    Рішення Жовтневого  районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2011 року залишити без змін.                           

     Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

          Головуючий:

           Судді: