АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2012 року судова палата з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
Головуючого судді: Стрижко С.І.
суддів: Юденко Т.М. та Лясковської В.І.
за участю прокурора: Гуменюк Л.А.
представника потерпілої: ОСОБА_1
захисника: ОСОБА_2
засудженого: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 18 листопада 2011 року, –
В С Т А Н О В И Л А:
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженець м. Києва, проживає за адресою: м. Київ,
АДРЕСА_1 , раніше не судимий, -
засуджений за ст. 286 ч. 1 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком та покладенням на нього певних обов’язків строком на 2 роки.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в сумі 5356,70 грн. і моральну шкоду в сумі 50 000 грн.
Вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним у тому, що він 03 вересня 2011 року близько 08 год. 55 хв. керуючи технічно справним автомобілем «Опель-Вектра» д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по прямій сухій асфальтованій проїзній частині вул. Жукова з боку пр. Лісового в напрямку вул. Волкова в м. Києві, порушив вимоги п.п.1.3, 18.1, 4.1 «а» ПДР України і при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого біля буд. 20 по вул. Жукова в м. Києві, по якому рухались зліва направо ОСОБА_5 і ОСОБА_4, не зменшив швидкість руху, не зупинився щоб надати дорогу пішоходам та вчинив на них наїзд, внаслідок якого потерпіла ОСОБА_5 отримала легкі тілесні ушкодження, а потерпіла ОСОБА_4 тілесні ушкодження середньої тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров’я.
В зміненій апеляції засуджений ОСОБА_3, не оспорюючи доведеність своєї вини, обставини справи та кваліфікації дій, вважаючи вирок суду незаконним внаслідок суворості призначеного покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі, неправильного визначення розміру моральної шкоди без урахування принципів розумності і справедливості, посилаючись на активне сприяння розкриттю злочину, надання допомоги потерпілим безпосередньо після ДТП, свій тяжкий психоемоційний стан пов'язаний з нещодавньою смертю матері, відшкодування завданої шкоди потерпілій ОСОБА_6 та неврахування судом того, що керування автомобілем є єдиним його джерелом існування, просить вирок суду змінити і призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а моральну шкоду зменшити до 10 000 грн.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 уточнив, що просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання, звільнивши його від додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки та зменшити суму моральної шкоди до 10 000 гривень.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його захисника, які підтримали апеляцію, пояснення прокурора та представника потерпілої, які заперечили проти апеляції, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України за обставин викладених у вироку, ґрунтується на зібраних та належним чином перевірених у суді доказах по справі, і є правильним, що не оспорюється в апеляції.
Кваліфікація дій засудженого за ст. 286 ч. 1 КК України, як вчинення порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, також є правильною і не оспорюється в апеляції.
Покарання ОСОБА_3 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням всіх обставин, що впливають на відповідальність і в межах, установлених санкцією інкримінованої статті відповідно до положень КК України.
При призначенні ОСОБА_3 покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, який раніше не судимий, позитивно характеризується, має неповнолітню дитину, являється інвалідом 3-ї групи, наявність обставини, яка пом’якшує покарання - щире каяття і призначив йому покарання у виді обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, звільнивши його від основного покарання з випробуванням, з чим колегія суддів погоджується і підстав для його пом’якшення не вбачає.
Зважаючи на те, що ОСОБА_3, будучи неуважним на дорозі, грубо порушив ПДР та здійснив наїзд на двох пішоходів, одна з яких особа похилого віку, завдану шкоду якій він не відшкодував навіть частково, апеляційний суд не вбачає підстав для зміни висновку суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_3 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки.
Доводи апеляції ОСОБА_3 про те, що керування автомобілем є його єдиним джерелом існування, до уваги колегії суддів не беруться, оскільки нічим не підтверджені, а сам автомобіль йому не належить (а.с.79).
Що стосується доводів апеляції про зменшення розміру моральної шкоди, то вони задоволенню не підлягають як необґрунтовані, оскільки судом першої інстанції повно і всебічно встановлені обставини, які впливають на визначення розміру завданих потерпілій ОСОБА_4 збитків, які судом в частині стягнення моральної шкоди зменшені у порівнянні із заявленою сумою (а.с148).
Судом першої інстанції правильно встановлено, що в результаті отриманих внаслідок ДТП травм ОСОБА_4 відчувала і відчуває досі фізичні і моральні страждання та переживання, змінився її звичайний ритм життя, вона не може вільно пересуватись та потребує постійного стороннього догляду, а тому висновок суду про стягнення з ОСОБА_3 на її користь моральної шкоди в сумі 50 000 гривень є обґрунтованим і справедливим, з чим колегія суддів погоджується.
Таким чином, за відсутності підстав для зміни вироку суду з мотивів наведених в апеляції, він має бути залишений без зміни, а апеляція засудженого без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 18 листопада 2011 року щодо ОСОБА_3 – без зміни.
Судді: _____________ ______________ ______________