Справа № 2-204

2012 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

    28 березня 2012  року                      Солом`янський районний суд м.Киева

в складі : головуючого –судді -  Лазаренко В.В.

                                  при секретарі  -             Подобєді О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2,   до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування  Солом`янської районної в м. Києві  державної адміністрації, про зобов’язання не чинити перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання права користування житлом та відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Солом`янського РУГУ МВС України в м. Києві, про визнання особи такою, що втратила право користуванні житловим приміщенням, -  

        В С Т А Н О В И В:

23.09.2011 року позивачка ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про зобов’язання відповідача не чинити перешкод в користуванні житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, надати позивачці та її доньці ключі від вхідних дверей вказаної квартири,  визнати за ОСОБА_1 та неповнолітньою ОСОБА_2  право користування спірним житлом та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 4 000 гривень, відшкодувати судові витрати.

          11.01.2012 року позивач подала заяву про збільшення  розміру позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди і просила суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 84 000 гривень. В іншій частині вимоги залишилися тими самими.            

          Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що до 27.07.2000 року сторони перебували у шлюбі.

У серпні 1993 року Виконавчим комітетом Залізничного району міста Києва молодій родині ОСОБА_3 по клопотанню Залізничного РУВС ГУ МВС Україні м. Києва, була надана однокімнатна квартира розташована по адресу: вулиця Солом'янська, будинок АДРЕСА_1, яка пізніше була переведена до державного житлового фонду.

Від шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_2.  

ОСОБА_3 після розірвання шлюбу в квартирі - не проживав.

З 2000 року по 02 лютого 2011 року в квартирі, розташованої по адресу АДРЕСА_1, проживали  позивачка разом зі своєю неповнолітньою донькою ОСОБА_2.  

Вона та її неповнолітня донька ОСОБА_2 зареєстровані за вищевказаною адресою.  В спірній квартирі знаходились речі які особисто належали Позивачу, та її неповнолітній донці ОСОБА_2.

До лютого 2011 року позивач особисто сплачувала комунальні послуги (квартплату, витрати на утримання прибудинкової території, тощо), послуги з водопостачання та водовідведення, витрати по споживчої електроенергії та природному газу.

Позивачка посилається на те, що 02 лютого 2011 року, під час її тимчасової відсутності в м. Києві, відповідач - ОСОБА_3 вигнав неповнолітню доньку ОСОБА_2  з їх квартири, вибив двері, поміняв дверні замки, і з того часу перешкоджає користуватися житловим приміщенням та майном позивачці та її неповнолітній доньці, в квартиру не пускає, ключі від вхідних дверей квартири не дає.  Після 02 лютого 2011 року відповідач - ОСОБА_3 перешкоджає Позивачу сплачувати вищевказані комунальні та інші послуги (свою частку).

Позивач посилається на те, що вона та її неповнолітня донька ОСОБА_2 іншого житла - не мають.  

Позивач зазначила, що після того як відповідач вигнав її та її доньку ОСОБА_2 з квартири, всі особисті речі які належать Позивачу та її доньці залишилися в квартирі, Позивач була змушена розшукувати житлове приміщення для себе та доньки ОСОБА_2.

Також після 02 лютого 2011 року, з метою вирішення існуючого житлового спору, Позивач неодноразово зверталася до Відповідача (ОСОБА_3) по мобільному телефону з проханням не перешкоджати користуватися нашій неповнолітній донці ОСОБА_2 квартирою. ОСОБА_3 не хотів з Позивачем розмовляти та вирішувати існуючий житловий спір, обґрунтовано не пояснював свої незаконні дії по виселенню доньки ОСОБА_2 з квартири.

Речі які особисто належать неповнолітній донці Позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3 - не повернув.

           Позивач також посилається на те, що така неправомірна (незаконна) поведінка Відповідача - стала джерелом виникнення психотравматичиих факторів якими були викликані: у Позивача втрата душевного спокою, погіршення настрою, безсоння, появи стресового стану, негативних емоцій (тривоги, розчарування, безвихідності та інші), душевних страждань та переживань, які негативно вплинули на її нервову систему; виникнення постійного хвилювання за своє майбутнє та майбутнє неповнолітньої доньки ОСОБА_2 в зв'язку з незаконною протиправною поведінкою Відповідача по виселенню Позивача та неповнолітньої доньки з квартири в якій вона проживає з моменту народження, спричинили позивачу  моральну шкоду, яку позивач оцінює в 84.000 гривень і просить стягнути з відповідача.

          Посилаючись на наведені вище обставини, позивач  просить задовольнити її позовні вимоги.

          13.12.2011 року  відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою  про  визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування  житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1

          Ухвалою суду від 13.12.2011 року  зустрічна позовна заява була прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.

          Обґрунтовуючи вимоги зустрічної позовної заяви, ОСОБА_3 посилається на те, що  квартира АДРЕСА_1  була надана згідно ордеру  № 14170 від  26.08.1993 року, як службове житлове приміщення ОСОБА_3 на нього та ОСОБА_1  

          Після розлучення  сторін, ОСОБА_1 разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_2 проживали у спірній квартирі до 2005 року. Після чого виїхали  з квартири і здавали її в оренду.

          Відповідач посилається на те, що з 2005 року ОСОБА_1 в спірній квартирі не проживає без поважних причин,  спірною житловою площею не цікавиться, особистих її речей в спірній квартирі немає, а тому позивач втратила право користування спірним житлом.

          З лютого 2011 року в квартирі НОМЕР_1проживає він (ОСОБА_3) зі своєю сім`єю, несе витрати по утриманню житла  самостійно.

          Посилаючись на наведені обставини, відповідач просить задовольнити його зустрічну позовну заяву та відмовити в задоволенні первісного позову.

          Позивач ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні  підтримали вимоги первісного позову і просили його задовольнити, посилаючись на наведені вище обставини. В задоволенні зустрічного позову просили відмовити, посилаючись на те, що  вимоги зустрічної позовної заяви надумані, необґрунтовані та не підтверджені належними доказами.

          Відповідач ОСОБА_3 та його представник у судовому засіданні  підтримали вимоги зустрічної позовної  заяви і просили задовольнити зустрічний позов. Вимоги первісного позову не визнали і просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

          Треті  особи  - орган опіки та піклування  Солом`янської районної в м. Києві  державної адміністрації та відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Солом`янського РУГУ МВС України в м. Києві –звернулися до суду з заявами в яких просять розглянути справу  на підставі наявних матеріалів у відсутності їх представників. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників третіх осіб.

          Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників,  показання свідків, дослідивши інші матеріали справи, дійшов висновку про задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви,  виходячи з наступного.

          Судом встановлено, що сторони до  27 липня 2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі /а.с.16/.  

 Як вбачається з ордеру  № 14170 від 28.08.1993 року ОСОБА_3 Виконавчим комітетом Залізничного району міста Києва була надана службова однокімнатна квартира розташована по адресу: АДРЕСА_1 на сім`ю з двох осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 /а.с.192/. Пізніше  спірна квартира була переведена до державного житлового фонду.

Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_2.  

Згідно Довідки форми №3  від 22.06.2011 року ВСП «Батиївський»в  квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані  ОСОБА_3, ОСОБА_1,  ОСОБА_2,  ОСОБА_4 (а.с. 196).

В лютому 2011 року відповідач  ОСОБА_3 замінив вхідні двері квартири  АДРЕСА_1  разом з замком.

Ключі від вхідних дверей відповідач позивачу  ОСОБА_1 та неповнолітній  ОСОБА_2 не  надав.   

З лютого 2011 року в спірній квартирі проживає відповідач ОСОБА_3 з разом зі сім`єю.

Відповідач у судовому засіданні ці обставини  визнав і не оспорював.

Він  пояснив суду, що з 2002 року він не проживав в спірній квартирі, орендував житло. У лютому 2011 року  він повернувся до спірної квартири,  замінив вхідні двері  та замок у спірній квартирі, вселився в спірну квартиру разом зі своєю сім`єю і на даний час проживає в цій квартирі, несе витрати по її утриманню. Зазначив, що на час його вселення в спірну квартиру позивач та їх дочка в квартині не проживали тривалий час. Вважає, що  позивач втратила право користування спірною квартирою, а тому не має право користування спірним житлом. Щодо дитини ОСОБА_2 то він  не оспорює право дитини на користування спірним житлом і не просить визнати її такою, що втратила право користування  спірною квартирою. Не заперечує щоб дитина проживала разом з ним в спірній квартирі.    

Судом також  встановлено, що 15 березня 2011 році з метою вирішення існуючого житлового спору Позивач надіслала поштою листа Відповідачу - ОСОБА_3 з заявою «Про припинення перешкоджати користуватися житловим приміщенням ОСОБА_1 та неповнолітній доньці ОСОБА_2 - квартирою НОМЕР_1, ...», що підтверджується копією листа звернення, яке відповідач отримав  22.03.2011 року  /а.с. 20, 21, 22 том № 1 / та заяву «Про видачу ключів від вхідних дверей ОСОБА_1 та неповнолітній доньці ОСОБА_2 від житлового приміщення - квартири НОМЕР_1, ...», яку  відповідач отримав 22.03.2011 р.

22 червня 2011 році ОСОБА_1 повторно з метою вирішення існуючого житлового спору надіслала поштою листа Відповідачу - ОСОБА_3 з аналогічними заявами - заявою «Про припинення перешкоджати користуватися житловим приміщенням ОСОБА_1 та неповнолітній доньці ОСОБА_2 - квартирою НОМЕР_1, ...». та заяву «Про видачу ключів від вхідних дверей ОСОБА_1 та неповнолітній доньці ОСОБА_2 від житлового приміщення - квартири НОМЕР_1, ...»/ а.с.а.с. 24, 25, 26, 87-89  том № 1/.

На вищевказаний лист ні письмового ні усної відповіді від Відповідача - ОСОБА_3 позивач  не отримала.  

Крім цього, позивач неодноразово зверталася до правоохоронних органів з метою вирішення існуючого житлового спору, та незаконних дій Відповідача, а також до Відділу опіки та піклування та служби у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації з метою застосування до Відповідача відповідних заходів за порушення прав неповнолітньої дитини, та незаконних дії Відповідача, що підтверджується копіями звернень  позивача до відповідних органів.   

Позивачу було рекомендовано звернутися за захистом своїх прав до суду.

Таким чином, виходячи з доказів наведених вище, судом встановлено, що з 02 лютого 2011 року відповідач  ОСОБА_3 перешкоджає користуватися спірним житловим приміщенням позивачу ОСОБА_1 та їх неповнолітній доньці ОСОБА_2, а саме: замінив вхідні двері разом з замком в спірну квартиру, в квартиру позивача та доньку не пускає, ключі від вхідних дверей квартири  не дає.

Як вже встановлено вище позивач  та неповнолітня дочка сторін ОСОБА_2  зареєстровані в спірній квартирі, іншого житла не мають.

Враховуючи позицію відповідача при розгляді даної справи, який заперечував проти позовних вимог позивача, вимагаючи прийняти рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, суд дійшов   висновку про те, що між сторонами дійсно виник спір і відповідач перешкоджає  позивачу проживати в спірній квартирі.

З огляду на те, що спірна квартира була отримана відповідачем на  сім`ю з двох осіб, в тому числі і на позивачку, остання  з 1993 року проживала  в спірній квартирі та зареєстрована в ній в установленому законом порядку, суд вважає, що  позивачка та неповнолітня дочка сторін ОСОБА_2  мають право користування спірним житлом, а тому вимоги позивачки про зобов`язання відповідача не чинити перешкод в користуванні спірним житлом та зобов`язання видати ключі від вхідних дверей спірної квартири  підлягають задоволенню.  

Між тим, суд вважає такими, що не підлягає задоволенню вимога позивачки про визнання за нею та неповнолітньою ОСОБА_2  права користування спірною квартирою, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЖК України  члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма  правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору  найму жилого приміщення.

За  ч. 2 ст. 64 ЖК України  до членів сім`ї  наймача належать дружина  наймача, їх діти і батьки.

Якщо особи, зазначені в частині другій  цієї статті, перестали бути  членами сім`ї наймача, але продовжують проживати  в займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права і обов’язки як наймач і члени  його сім`ї.  

Як вже встановлено вище позивач  та неповнолітня дочка сторін ОСОБА_2  зареєстровані в спірній квартирі у встановленому законом порядку. Вони, як  колишні члени сім`ї наймача, нарівні з  ОСОБА_3 користуються всіма правами, які  надані наймачу житлового приміщення. Виходячи з цього, додаткового застереження  в рішенні суду про те, що позивач та неповнолітня  ОСОБА_2 мають право користування житловим приміщенням, на думку суду, є зайвим.  

 Позивачка в позовній заяві посилається, також, на те, що їй неправомірними діями відповідача  завдана моральна шкода яку вона оцінює в 84 000 гривень і просить стягнути її з відповідача в порядку передбаченому ст. 23 ЦК України.

Ч. 1 статті 23 ЦК України  встановлює, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок  порушення її прав.

Відповідно до ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або  іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї  самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3)  у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4)  у приниженні честі  та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної  або юридичної особи.

 Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.  

Абзац 2 пункту 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 25 травня 2001 року № 5 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зобов'язує суди з'ясовувати при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.   

Виходячи з викладеного вище, аналізу наданих суду позивачкою доказів на підтвердження заподіяння їй відповідачем моральної шкоди, суд дійшов висновку про те, що  неправомірна (незаконна) поведінка відповідача стала джерелом виникнення психотравматичиих факторів якими були викликані у Позивача втрата душевного спокою, погіршення настрою, безсоння, появи стресового стану, негативних емоцій, душевних страждань та переживань, які негативно вплинули на її нервову систему, виникнення постійного хвилювання за своє майбутнє та майбутнє неповнолітньої доньки ОСОБА_2. Враховуючи вказані обставини, суд дійшов  висновку, що в зв'язку з протиправною поведінкою Відповідача, позивачу спричинена моральна шкода, яка має бути відшкодована  відповідачем.

Вирішуючи питання щодо розміру  моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, суд, виходячи з доказів, наданих позивачкою на підтвердження своїх вимог в цій частині, протиправності  дій, які були вчинені відповідачем на порушення  прав  позивачки та  неповнолітньої дитини сторін, а також виходячи  з засад розумності, справедливості, виваженості, приходить до висновку, про те, що позовні вимоги   ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди  підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 000 гривень.  

Зустрічна  позовна заява ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частина 4 статті 59 ЦПК України передбачає, що доказування не може грунтуватися  на припущеннях.

      Крім того, ч. 2 постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України від 29.12.11976  року "Про судове рішення" /з наступним змінами/ передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється  рішення.

Між тим,  відповідач ОСОБА_3 не надав суду  належних та допустимих доказів  на підтвердження  обставин, якими він бґрунтовує вимоги зустрічної позовної заяви.   

Так, суд критично оцінює показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8  у судовому засіданні, які стверджували про те, що позивачка з 2005 року не проживає в спірній квартирі, оскільки при детальному допиті свідки показали, що в спірні квартирі вони не були, висновок про те, що позивачка  не проживає в спірній квартирі вони зробили виходячи з того, що тривалий час не бачили позивачку та її неповнолітню дитину.  

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,  також показали, що при складанні Актів про непроживання позивачки в спірній квартирі  вони до спірної квартири не виходили,  не обстежували її,  акти були  складені самим  відповідачем, зі змістом цих Актів вони фактично не знайомилися,  відповідач приходив до них додому і питав як давно вони бачили позивачку, вони відповідали, що давно не бачили її і в цьому розписувалися.

Як показала у судовому засіданні свідок ОСОБА_10, яка є майстром  КП «Батиївське», вона на прохання відповідача завіряла підписи осіб в Актах від 23.03.2011 року  та 22.06.2011 року про непроживання позивачки в спірній квартирі. Вона показала, що вказані  Акти складав сам відповідач ОСОБА_3 і надав їй ці Акти вже з підписами. Вона спочатку зателефонувала, а потім відвідала всіх  осіб, що вказані в актах з метою з`ясувати чи  їх підписи містяться в Актах. В спірну квартиру вона не виходила, факт не проживання  позивача в спірній квартирі не засвідчувала, а лише засвідчила підписи всіх хто розписався в актах.

Виходячи з пояснень свідків у судовому засіданні, а також те, що Акти від 23.03.2011 року  та 22.06.2011 року  були складені самим  відповідачем ОСОБА_3, який не має на це відповідних повноважень, Акти  не завірені у встановленому законом порядку відповідальною особою,  складені  весною 2011 року, вже після того, як  між сторонами виникли спірні правовідносини, суд критично оцінює їх і вважає, що вони не можуть бути визнані судом як належний доказ  у справі.   

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про те, що   відповідачем не доведені обставини якими обґрунтована зустрічна позовна заява, а тому в її задоволенні має бути відмовлено.     

Враховуючи, що відповідно до ст. 88 ЦПК України  стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені  судові витрати,  суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки  судовий збір в  розмірі 17 гривень та  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 гривень.

Керуючись ст. ст. 5, 6, 8, 10-11, 57-60, 88, 208-209, 213-216 ЦПК України,  ст. ст. 61, 64, 70 ЖК України, суд,  -   

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування  Солом`янської районної в м. Києві  державної адміністрації, про зобов’язання не чинити перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання права користування житлом та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.    

Зобов`язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 та неповнолітній донці ОСОБА_2 перешкод в користуванні житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1

          Зобов`язати ОСОБА_3 надати ОСОБА_1 та неповнолітній донці ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1

          Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1`000 гривень, витрати на правову  допомогу в сумі 4`000 гривень, витрати на оплату судового збору в сумі 17 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 гривень, а всього –5`054 гривень.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.      

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Солом`янського РУГУ МВС України в м. Києві, про визнання особи такою, що втратила право користуванні житловим приміщенням –відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення  рішення.

Особи, які брали участь у справі,  але не були присутні  у судовому засіданні  під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу  протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

             Суддя: