Справа № 22-ц-273/2012 Головуючий у I інстанції – Косач І.А.
Категорія – цивільна Доповідач - Висоцька Н. В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 січня 2012 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіВисоцької Н.В.,
суддів:Квача М.О.,Смаглюк Р.І.
при секретарі:Зіньковець О.О.
за участю:представника позивача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Чернігівської міської ради, ДП „Центр Державного земельного кадастру” про визнання права власності на земельну ділянку, визнання державного акта на право приватної власності на землю недійсним,
в с т а н о в и в:
Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30 листопада 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_6 до Чернігівської міської ради, ДП „Центр Державного земельного кадастру” про визнання права власності на земельну ділянку, визнання державного акта на право приватної власності на землю недійсним відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити її вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Доводи скарги зводяться до того, що суд застосував закон, який не підлягав застосуванню. Адже, згідно зі ст. 30 ЗК України (1990 року) при переході права власності на будівлі і споруди разом з цими об”єктами переходить право власності на земельну ділянку, якщо інше не передбачено договором. В зв”язку з тим, що в 1995 році до позивачки перейшло право власності на садовий літній будинок та господарчі будівлі, до неї і перейшло право власності на земельну ділянку, призначену для садівництва.
Не звернув уваги суд на ту обставину, що в 1995 році ОСОБА_7 був виключений з членів садівничого товариства „Залізничник-2”, а вона навпаки, вступила в члени цього товариства, що свідчить про те, що вона користується земельною ділянкою з часу укладення договору купівлі-продажу, своєчасно сплачує внески, ремонтує будиночок, використовує земельну ділянку за призначенням.
Про відсутність у неї права власності на земельну ділянку позивачці стало відомо, коли в липні 2010 року вона звернулась до нотаріуса для оформлення заповіту на придбану нею земельну ділянку.
Вислухавши суддю – доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 05.08.1995 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_7 продав ОСОБА_6 земельну ділянку № 10 площею 939 кв.м, яка розташована на території садівничого товариства „Залізничник-2” (а.с. 13). Зазначена земельна ділянка належала ОСОБА_7 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю, що був виданий 12.05.1995 року за № 814 (а.с. 14). 26.01.1997 року ОСОБА_7 помер.
Договір купівлі-продажу не був оформлений сторонами нотаріально, в зв”язку з чим у позивачки виникла необхідність звернутись до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку та визнання державного акта на право приватної власності на землю, належного ОСОБА_7, недійсним.
Так, на момент укладення договору купівлі-продажу діяв Земельний кодексу (1990 року), положення якого передбачали, що громадяни набували право приватної власності на земельні ділянки у разі купівлі-продажу, дарування, одержання у спадщину та іншим шляхом.
При цьому, договір купівлі-продажу оформлювався нотаріально в обов”язковому порядку, а також новий власник повинен був належним чином оформити своє право власності в землевпорядних організаціях.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір посвідчений в нотаріальному порядку не був, право власності позивачкою належним чином оформлено не було, оскільки ЗК України (1990 року), норми якого були чинні на час виникнення правовідносин, передбачав, що право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі і одержання документа, що посвідчує це право. Позивачка зазначених положень не дотрималась. Також, суд дійшов висновку, що позовні вимоги пред”явлені до неналежного відповідача.
З такими висновками суду погоджується і апеляційний суд, оскільки вони повністю грунтуються на вимогах закону та обставинах справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилається на те, що за договором купівлі-продажу до позивачки перейшло право власності на садовий літній будинок та господарчі будівлі, а отже до неї перейшло і право власності на земельну ділянку, яка була призначена для садівництва, що було визначено в статті 30 ЗК України (1990 року).
Але, такі доводи не заслуховують на увагу, так як суть договору зводилась до того, що саме земельна ділянка площею 939 кв. м переходила у власність позивачка, ніякі будівлі або споруди предметом договору не були.
Тобто, є безпідставним посилання про те, що ОСОБА_6 набула у власність не тільки земельну ділянку, але й садовий літній будинок та господарчі будівлі, що розташовані на ній.
Доводи апелянта про те, що вона є членом садівничого товариства, сплачує внески та обробляє земельну ділянку, що свідчить про те, що нею володіє на законних підставах, також не можуть слугувати підставою для скасування законного по суті рішення суду. Посилання на те, що суд повинен був визнати недійсним державний акт на ім”я ОСОБА_7 з підстав відсутності його оригіналу не тягне за собою порушення прав та інтересів позивачки.
Згідно ст. ст. 81, 116, 118, 125 ЗК України наявність не скасованого у встановленому законом порядку державного акту на право власності на земельну ділянку є прямою перешкодою як для ініціювання позивачем, так і для вирішення питання про наявність підстав для одержання позивачем у власність земельної ділянки, яка юридично не є вільною.
Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно та обгрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Рішення суду відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, а тому скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30 листопада 2011 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: