Справа № 22а-186\2006 рік Головуючий у 1 інстанції Ястребова Л.В.
Категорія 41 Доповідач Кочегарова Л.М.
УХВАЛА
Іменем України
3 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Дяченка В.М.
суддів Власенко Л.І., Кочегарової Л.М.
при секретарі Стрілецькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за заявою ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації у Донецькій області, Державної податкової інспекції у місті Маріуполі, Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Донецької області про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за апеляційною скаргою позивачки та Державної податкової інспекції у М.Маріуполі на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 11 серпня 2006 року,
встановила:
У липні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом. Посилалася на те, що рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 6 лютого 2006 року вона була поновлена на роботі в ДПІ у М.Маріуполі і це рішення підлягало негайному виконанню. Незважаючи на це відповідач відмовився поновити її на роботі. Просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 7 лютого 2006 року до 17 травня 2006 року та судові витрати.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 11 серпня 2006 року заява ОСОБА_1 задоволена частково. Стягнуто з Державної податкової інспекції у м. Маріуполі на користь ОСОБА_1 заробіток за період з 7 лютого 2006 року до 17 травня 2006 року в сумі 2913 грн. 80 коп. В решті заяви відмовлено.
В апеляційних скаргах позивачка та ДПІ у М.Маріуполі посилалися на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні апеляційного суду позивачка та її представники ОСОБА_2 і ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали і просили постановити нове рішення про задоволення вимог в повному обсязі.
Представник ДПІ у М.Маріуполі ОСОБА_4 та представник ДПА у Донецькій області ОСОБА_5 вважали рішення суду необгрунтованим і просили у позові ОСОБА_1 відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 6 лютого 2006 року ОСОБА_1 поновлена на роботі на посаді начальника відділення перевірок в галузях виробничої
сфери головного відділу податкової міліції ДПІ'у місті Маріуполі Державної податкової адміністрації у Донецькій області. Постанова підлягала негайному виконанню, однак відразу позивачка до роботи допущена не була, вона не працювала і отримувала допомогу по безробіттю. 17 травня 2006 року позивачку ознайомили з наказом про поновлення на роботі, а 18 травня 2006 року допустили до роботи. Час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі становив 69 днів.
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі допустили затримку виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що ДПІ у М.Маріуполі повинна сплатити позивачці середній заробіток за час затримки, виходячи з середньоденного заробітку в розмір 87 грн.22 коп. та часу затримки 69 днів, що передбачених законом підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди немає.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з урахуванням обставинам справи, наданих доказів та норм матеріального права, прийшов до правильного висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1
Вважаючи незаконним рішення суду про відмову у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилалась на порушення норм матеріального права.
Однак висновок суду в цій частині є законним і обгрунтованим, оскільки законом не передбачена відповідальність ДПІ за відшкодування моральної шкоди заподіяної несвоєчасним виконанням рішення суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що за результатом розгляду її заяви суд першої інстанції повинен був винести постанову, а не ухвалу.
Між тим ці посилання є безпідставними.
Згідно ст.23 6 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Не погоджуючись із рішенням ОСОБА_1 посилалася на те, що у суду першої інстанції не було підстав для відрахування з визначеного розміру середньої заробітної плати допомоги по безробіттю.
Однак ці доводи є неспроможними.
Згідно п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів" за наступними змінами та доповненнями, при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи ( одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю).
З матеріалів справи та пояснень ОСОБА_1 вбачається, що з жовтня 2005 року вона перебувала на обліку в Центрі зайнятості, як безробітна і до травня 2006 року отримувала допомогу по безробіттю.
Встановлено, що з 7 лютого 2006 року ОСОБА_1 не працювала у зв"язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, тобто у неї був вимушений прогул під час якого вона мала дохід, який обгрунтовано судом виключено з суми, що підлягала виплаті у зв"язку з затримкою виконання рішення суду.
В апеляційній скарзі представник ДПІ у місті Маріуполі посилався на те, що суд невірно визначив розмір середнього заробітку, який підлягав стягненню на користь ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Між тим, ці доводи не грунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ч.І ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2006 року, яка набрала законної сили, по справі за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і відшкодування моральної шкоди, визначено розмір середньоденного заробітку позивачки, який передував незаконному звільненню і він встановлений в сумі 87 грн.22 коп.
Таким чином, розрахунок суду першої інстанції щодо розміру стягнення сум на користь позивачки у зв"язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, виходячи з середньоденного заробітку 87 грн.22 коп. є законним і обгрунтованим.
За таких обставин рішення суду в частині визначення остаточної суми стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, з урахуванням допомоги по безробіттю, за період з 7 лютого 2006 року по 17 травня 2006 року в сумі 2913 грн.80 коп. є правильним.
Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не є підставою для скасування ухвали.
Керуючись ст.ст. 195,198,199,200 КАС України, колегія суддів,-
ухвалила:
апеляційні скарги ОСОБА_1 і Державної податкової інспекції у місті Маріуполі відхилити.
Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 11 серпня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом одного місяця з дня набрання чинності шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.