АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-103 5\2006 Головуючий 1 інстанції
Категорія 24 Черновський Г.В.
Доповідач Петренко І.О.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2006 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Петренко І.О.
суддів Осіян О.М., Лаченкової О.В.
при секретарі Худолій Н.А.
розглянули у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2005 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом та за законом частково не дійсними , визнання права власності на 1\2 частину домоволодіння та земельної ділянки , як за дружиною в сумісному майні подружжя ,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивачка звернулася до суду у травні 2005 рок і просила поновити їй строк позовної давності , визнати за позивачкою право власності на 1\2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , як за дружиною у спільному майні подружжя , та визнати за нею право власності на 1\2 частину земельної ділянки по вище вказаній адресі , як за дружиною в спільному майні подружжя; визнати свідоцтво про право на спадщину за законом , видане Першою Дніпропетровською держнотконторою 28 березня 2000 року на ім"я ОСОБА_2 частково не дійсним та визнати , що ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить не 2\3 ,а 1\12 частина домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1. Визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом , виданого Першою Дніпропетровською держнотконторою 28 березня 2000 року на ім"я ОСОБА_2 , частково не дійсним і визнати , що їй в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 належить не 1\3 , 5\12 частин вищевказаного домоволодіння.
В обґрунтування позову вона вказувала на те , що знаходилася у шлюбі з ОСОБА_2 з 18 квітня 1958 року. На підставі рішення Жовтневої районної Ради народних депутатів від 3 жовтня 1959 року ОСОБА_2 було надано земельну ділянку для будівництва будинку по АДРЕСА_1 , який і було побудовано у 1960 році. До домоволодіння входило : будинок А-1 площею 61,4 кв.м , літня кухня Б , сараї ГІД, літній душ Е, вбиральня Ж, погріб 3 , огорожа. Право власності на домоволодіння було оформлено на ОСОБА_2 , але позивачка як дружина , відповідно до положень ст.ст. 22, 28 КОБС України мала право на 1\2 частину домоволодіння.
8 січня 1998 року на ім"я ОСОБА_2 було видано і державний акт на право власності на земельну ділянку , розташовану на АДРЕСА_1 розміром 0,0511 га, на 1\2 частину якої позивачка також має право , як дружина.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер , а 26 жовтня 1998 року від його імені було складено заповіт , згідно якого все майно , яке належало йому на момент смерті він заповідав позивачці.
Крім позивачки спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 був син ОСОБА_6. , який на момент смерті спадкодавця був непрацездатним , а саме - інвалідом 2 групи , тому мав право на обов'язкову долю у спадщині, відповідно до положень ст. 535 ЦК України (у редакції 1963 року).
Спадкоємці, тобто позивачка та ОСОБА_6. прийняли спадщину і їм були видані свідоцтва про право власності на спадщину.
Але , згідно свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом , виданого Першою Дніпропетровською нотконторою 28 березня 2000 року за позивачкою визнано право власності на 1\3 частину спірного домоволодіння і земельної ділянки. 2\3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом , виданого тією же нотконторою 28 березня 2000 року належить ОСОБА_6.
Тобто , при видачі свідоцтв нотаріус неправильно визначив спадкову масу і не виділив позивачці її долю , як дружині , тому що її доля повинна складати 1\2 частину домоволодіння і земельної ділянки , а оскільки спадкоємцями по закону повинні бути 4 спадкоємця - позивачка , як дружина та 3 дітей , обов'язкова доля ОСОБА_6. повинна складати 1\12 частину ( 1\2 : 4 = 1\8 : 2\3 = 1\12) , на яку і повинно було видано свідоцтво про спадщину за законом .
22 листопада 2004 року ОСОБА_6. помер , а спадкоємцями його є доньки ОСОБА_7. та ОСОБА_8. - відповідачки по справі.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_9. задоволені в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_10 ставить питання про скасування рішення суду і просить праву направити на новий розгляд в зв"язку з суттєвими порушеннями , як матеріального , так и процесуального законодавства.
Вивчивши матеріали справи , вислухавши учасників процесу , що з'явилися , доводи апеляційної скарги , законність та обгрунтованість рішення суду , колегія суддів вважає , що апеляційну скаргу слід відхилити , а рішення суду залишити без змін за наступними підставами.
Як вбачається з матеріалів справи позивачка по справі знаходилася в зареєстрованому шлюбі з 18 квітня 1958 року з ОСОБА_2( , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ар. сп. 10). У 1960 році подружжям ОСОБА_2 було побудовано житловий будинок та господарчі будівлі за адресою АДРЕСА_1 , який було зареєстровано в ДМБТІ на підставі договору на забудівлю від 22 грудня 1959 року ( ар. сп. 98) на ім"я ОСОБА_2 На його ж ім"я 25 липня 2000 року було видано державний акт на право приватної власності на землю , на якій розташовано спірне домоволодіння ( ар. сп. 14).
26 жовтня 1998 року ОСОБА_2 було складено заповіт , яким він усе своє майно заповідав позивачці по справі ОСОБА_9. ( ар. сп. 97) , яка 28 березня 2000 року звернулася до Першої Дніпропетровської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадкового майна за заповітом ( ар. сп.94).
Окрім позивачки з заявою про прийняття спадщини звернувся також і син позивачки та ОСОБА_2 - ОСОБА_6. і просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом , оскільки він являвся інвалідом 2 групи ( ар. сп. 92).
Обидва спадкоємця отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом і за законом 28 березня 2000 року ( ар. сп. 104,105) відповідно. Але частки , на які було видано свідоцтва вказані були помилково . Тому суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивачки , визначив частки майна , які їй належать відповідно до вимог ст..ст. 22 , 28 КЗШС України та спадкового майна кожному із спадкоємців ОСОБА_2 відповідно до вимог ст..ст. 534,535 ЦК України ( в редакції 1963 року) та визнав не дійсними свідоцтва про
право на спадщину за заповітом та за законом , які були видані Першою Дніпропетровською нотаріальною конторою 28 березня 2000 року на ім"я ОСОБА_9. та ОСОБА_6.
Доводи наведені в апеляційній скарзі про те , що позивачкою була прийнята спадщина у тому об"ємі , про який йшлося в свідоцтві про право на спадщину по заповіту , тобто на 1\3 частину спірного домоволодіння , та їй було відомо про розмір вказаної в свідоцтві частки ОСОБА_2 , який вона не оспорювала , суттєвого значення не мають , зважаючи на похилий вік позивачки , рівень її юридичної грамотності та таке інше.
Доводи апеляційної скарги про те , що суд безпідставно визнав за позивачкою право власності на 1\2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , як на майно , що було придбано у період шлюбу з спадкодавцем , оскільки крім будівель та споруд , на які визнано було право власності при житті ОСОБА_2 в домоволодінні розташовані також і будівлі, які були самовільно зведені батьками відповідачок по справі і не зареєстровані , а тому право власності на них не визначено, визнати обґрунтованими не можливо . Оскільки на момент смерті спадкодавця ОСОБА_2 , тобто на ІНФОРМАЦІЯ_1 будівлі , про які йдеться в апеляційній скарзі не були зареєстровані в установленому законом порядку право власності на них , в тому числі пов"язане зі спадкуванням , не виникає , як не виникає і прав та обов'язків власників у осіб , що їх спорудили , ні у інших осіб.
Таким чином колегія судців вважає , що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 307,308,313,314,315,317,319 ЦПК України , колегія суддів ,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2005 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення , однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України .