ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року                           м. Житомир                           справа № 240/3349/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся представник  ОСОБА_1 - адвокат Дубок С.М.  із позовом до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)", в якому просить:  

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Житомирська виправна колонія (№ 4)" щодо невиплати йому компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати Державну установу "Житомирська виправна колонія (№ 4)" нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 224 301,64 грн за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020  по день фактичної виплати 27.12.2024.

Аргументуючи заявлені вимоги, позивач пояснив, що на виконання рішення суду Державною установою "Житомирська виправна колонія (№ 4)"  здійснено перерахунок та 27.12.2024 виплату нарахованого грошового забезпечення, однак безпідставно ненараховано та невиплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії. Вважає, що у зв`язку із виплатою грошового забезпечення лише на виконання рішення суду має право на отримання   компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням таких строків.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

28.02.2025 до суду надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову з огляду на його безпідставність. Пояснює, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої суми грошового забезпечення, а саме: за період з 29.01.2020 по 01.09.2022 по 10.04.2023  по 19.07.2023  і по день фактичної виплати 25.12.2024, згідно платіжних інструкцій №№ 1205, 1217, 1164 від 25.12.2024 (що були долучені до звіту про виконання судового рішення). У свою чергу відповідач не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації і відповідних доказів суду не надано.

Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд зважає на наступне.

На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 прийнятого у справі №240/34104/22 Державною установою "Житомирська виправна колонія (№4)" донараховано позивачу грошове забезпечення. Нараховані кошти у розмірі 224 301,64 грн позивачу виплачено  27.12.2024, про що свідчить банківська виписка, яка міститься в матеріалах справи.

Позивач вважаючи, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків отриманої виплати за весь час затримки виплати, звернувся до відповідача із відповідною заявою, однак у відповідь отримав відмову, мотивовану відсутністю підстав для нарахування компенсаційних виплат, оскільки кошти на виконання рішенням суду виплачені у терміни та у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001, у порядку черговості.

Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною та такою, що порушує його права, а тому з метою захисту порушених прав та законних інтересів звернувся до суду із позовною заявою щодо встановлення права на отримання компенсаційних виплат за невчасне його отримання.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991  з наступними змінами та доповненнями у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон  №2011-ХІІ).

За приписами ст. 1 Закон  №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 12 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закон №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ від 19.10.2000   (далі - Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону  №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону  №2050-ІІІ передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону  №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 13.01.2020  у справі №803/203/17.

При цьому, представник відповідача стверджує про відсутність спору між позивачем та відповідачем, оскільки із заявою про виплату спірної компенсації не звертався.

Втім, суд при розгляді даних спірних правовідносинах, враховує практику Верховного Суду викладену у постанові 15.10.2020 у справі №240/11882/19, згідно з якою  у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналіз норм Закону  №2050-ІІІ і Порядку №159 дають підстави для висновку, що норми  свідчать про відсутність обов`язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу. Положеннями статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку пенсійного органу) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі, пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку разом із відповідною несвоєчасною проведеною виплатою перерахованої пенсії.

Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2, 4 Закону  №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, одночасно з виплатою заборгованості. Відповідно, не виплата компенсації разом із заборгованістю свідчить про відмову виплатити таку відповідно до Закону України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення такої окремим рішенням.

Вчинення активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.09.2024  у справі №240/18489/23 дотримався аналогічної позиції.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст.90 КАС України, визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів при розгляді вказаних спірних правовідносин, позовні вимоги підлягають до задоволення.

Питання про розподіл судових витрат вирішується відповідно до ст.139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 77, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд,      

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1   ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)"   (просп. Незалежності, 172, м. Житомир, Житомирський район, Житомирська область, 10001. ЄДРПОУ: 08563323) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Житомирська виправна колонія (№ 4)" щодо невиплати ОСОБА_1  компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення.

Зобов`язати Державну установу "Житомирська виправна колонія (№ 4)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 27.12.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державну установу "Житомирська виправна колонія (№ 4)" на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі  1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн  20 коп.   

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                                                                                            О.В. Єфіменко

Повний текст складено: 30 червня 2025 р.

30.06.25