Номер провадження: 22-ц/813/3250/25

Справа № 522/20880/23

Головуючий у першій інстанції Ярема Х. С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2025 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Іщенко Олександр Валерійович,

на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Асоль-Сервіс» про визнання недійсними рішень загальних зборів членів кооперативу,

встановив:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним вище позовом у якому просив: визнати недійсними рішення загальних зборів членів ОК «Житлово-будівельний кооператив «Асоль-Сервіс» про затвердження цільових внесків, оформлені протоколами № 8 від 25.12.2018, №9 від 26.12.2018, №10 від 25.12.2019, №11 від 16.01.2020, №12 від 20.08.2020, №13а від 13.01.2021, № 14 від 07.12.2021.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , водночас ОК «Житлово-будівельний кооператив «Асоль-Сервіс» порушує його прав, як споживача, оскільки оскаржуваними рішеннями загальних зборів членів відповідач затвердив цільові внески (тарифи) за надання житлово-комунальних послуг, заборгованість по сплаті яких з нього стягнуто судовим рішенням у справі №522/6890/22-Е.

Позивач зазначає, що ОК «Житлово-будівельний кооператив «Асоль-Сервіс», відповідно до вимог закону, не є та не може вважатись управителем будинку АДРЕСА_2 та не укладав із його мешканцями договорів про надання житлово-комунальних послуг будинку АДРЕСА_2 .

Оскаржувані ж рішення загальних зборів членів ОК є сфальшованими, про що вказують виправлення, відсутність необхідних реквізитів документу. Кошториси ж на утримання паркінгу, комор , відеонагляду за період 2018-2023 року не відповідають вимоги статуту самого ОК «Житлово-будівельний кооператив «Асоль-Сервіс», оскільки затверджені одноособово головою ОК - Майстренко О.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2024 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Асоль-Сервіс» про визнання недійсними рішень загальних зборів членів кооперативу.

У апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись обставини, якими обґрунтовано позов та на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2024 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаржник зазначає про хибність висновку суду першої інстанції про наявність між сторонами корпоративних відносин, оскільки позивач та відповідач перебувають лише у правовідносинах споживача та виконавця житлової послуги (з обслуговування багатоквартирного житлового будинку та прибудинкової території), які регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а не Законом України «Про кооперацію».

Спір у цій справі не стосується діяльності або припинення діяльності юридичної особи, виник щодо реалізації прав та виконання обов`язків позивача у межах здійснення ним як співвласником володіння, користування і розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, учасника правовідносин з надання житлово-комунальних послуг.

У судовому засіданні 29 квітня 2025 року скаржник та його представник адвокат – Іщенко О.В. підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, представник відповідача Онощенко К.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, посилаючись на законність оскаржуваної ухвали суду. Згодом сторони до судового засідання не з`явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, апеляційний суд вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним нормам, з огляду на таке.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, виходив з того, що спір у цій справі виник з корпоративних відносин, тож позовні вимоги ОСОБА_1 , підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Апеляційний суд вважає такий висновок суду помилковим, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав – це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (стаття 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Так, відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відповідно до пунктів 1, 5, 10, 14 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці;

справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою.

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства України, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та правова природа спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, зокрема і справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до частини першої статті 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 94 ГК України кооперативи, як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначені Законом України "Про кооперацію".

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності (абзац третій статті 2 Закону України "Про кооперацію").

Відповідно до абзаців першого, другого та четвертого статті 15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, у тому числі, утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу.

Виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу (абзац перший статті 16 Закону України "Про кооперацію").

Отже, Закон визначає кооператив як юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності.

Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі N 509/577/18.

Закон України від 15 грудня 2006 року N 483-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" відніс до підвідомчості господарських судів справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Стаття 20 Господарського процесуального кодексу України визначає юрисдикцію господарських судів: справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Критеріями визначення юрисдикції спору (корпоративний це спір або спір про право цивільне) визнаються:

а) характер спірних правовідносин - корпоративні відносини мають бути пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням юридичної особи корпоративного типу, набуттям, здійсненням та припиненням корпоративних прав як різновиду суб`єктивних цивільних прав; а цивільні - із захистом цивільного права;

б) суб`єктний склад сторін - сторонами спору є юридична особа корпоративного типу, її учасники (засновники, акціонери, члени), у тому числі учасник, який вибув (носій корпоративних прав), посадова особа; чи особа не має у цій юридичній особі корпоративних прав;

в) предмет спору - захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, порушеного певними діями (бездіяльністю) у процесі створення, діяльності, управління або припинення юридичної особи корпоративного типу, набуття, здійснення або припинення корпоративних прав та обов`язків учасників (засновників, акціонерів, членів) такої юридичної особи, чи захист цивільних прав і інтересів, що випливають з інших цивільних правовідносин, зокрема правовідносин інвестування або споживчих правовідносин.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі N 750/319/18, у якій суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо цивільно-правового характеру спору, який виник у зв`язку з виконанням умов кооперативних договорів про внесення пайових внесків та отримання у власність побудованого кооперативом житла. Зазначено, що з урахуванням дійсного змісту правовідносин між сторонами назва грошових коштів пайовими внесками, а договорів - кооперативними на їх інвестиційну природу не впливає. З огляду на те, що між сторонами виникли цивільні правовідносини щодо відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Так, сторонами не заперечується, що позивач ОСОБА_1 не є членом ОК «Житлово-будівельний кооператив «Асоль-Сервіс».

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 , посилаючись на положення, ЗУ «Про захист прав споживачів», зазначив про порушення відповідачем власних прав, як споживача комунальних послуг, що надаються ОК «Житлово-будівельний кооператив «Асоль-Сервіс», зокрема, через нарахування йому заборгованості за вказані послуги на підставі тарифів, встановлених оскаржуваними рішеннями загальних зборів відповідача.

Тож, зважаючи на вказані вище обставини та положення національного законодавства, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність між сторонами корпоративного спору, оскільки зважаючи характер спірних правовідносин, суб`єктний склад сторін спору та його предмет спір між ОСОБА_1 та ОК «Житлово-будівельний кооператив «Асоль-Сервіс» виник в межах споживчих правовідносин, як між споживачем та надавачем послуг щодо правомірності відповідача надавати вказані послуги та визначати тарифи за їх надання.

Отже, зважаючи на характер спірних правовідносин, суб`єктний склад учасників та предмет спору у цій справі, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі з вказаних вище підстав.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зокрема є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на вказане, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судовий збір підлягає відшкодуванню за наслідками розгляду справи по суті.

Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Іщенко Олександр Валерійович, задовольнити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 13 червня 2025 року

Головуючий                                                                Ю.П. Лозко

Судді:                                                                        О.Ю. Карташов

                                                                               М.В. Назарова