П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  240/15518/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції -  Панкеєва Вікторія Анатоліївна

Суддя-доповідач -  Смілянець Е. С.   

27 червня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:  Смілянця Е. С.

суддів:  Драчук Т. О.  Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача з 02.07.2024 нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.

В обґрунтування позову вказує, що є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача. У зв`язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач, на думку позивача, повинен був нараховувати та виплачувати йому доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, однак таке підвищення не виплачується.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7, м.Житомир,10003, ЄДРПОУ 13559341) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 02.07.2024 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 1211,20 грн витрат по сплаті судового збору.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідачем визнається, що позивачу не нараховувалось та не виплачувалось підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру.

Листом відповідач повідомив позивача, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру йому не нараховується і не виплачується. Частина 2 статті 39 Закону №796-ХІІ не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає на території, яка належить до зони гарантованого добровільного відселення, тому позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру згідно ст. 39 Закону № 796-XII. Також судом зазначено, що розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, на підставі статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, встановлюється із застосуванням, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржило його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що права на нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, позивач не має, оскільки таке право не передбачено чинним законодавством, а саме ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Також зазначає, що с. Шоломки Коростенського (Овруцького) району Житомирської області не відноситься до території радіоактивного забруднення (зокрема до зони гарантованого добровільного відселення), а позивач, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII).

Стаття 39 Закону України №796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Проте, 28 грудня 2014 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Таким чином, з 01 січня 2015 року стаття 39 була виключена із Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Однак, 17 липня 2018 року Конституційний Суд України, розглянувши справу №1-11/2018(3830/15) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 2-7, 12 та 14 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, прийняв рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Вищезазначені норми, які були визнані неконституційними, втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено дію редакції статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року, а відтак і відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення  на отримання підвищення до пенсії передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ.

Таким чином, позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, тому відмова відповідача у цьому нарахуванні є неправомірною.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, яка передбачена статтею 39 Закону України № 796-ХІІ у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року, є протиправною.

Стосовно тверджень відповідача про проживання позивача у с. Шоломки Овруцького району Житомирської області, яке віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, суд зазначає таке.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, який є додатком до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 р. №106, с.Шоломки Коростенського (Овруцького) району Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Одночасно, с.Кирдани Коростенського (Овруцького) району Житомирської області включено і до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з його преамбулою, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Стаття 14 Закону №796 регулює визначення категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій.

Для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які:

- постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

- постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3 (пункт 3 ч. 1 ст. 14 Закону).

Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що до третьої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відносяться потерпілі особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення у відповідний період.

Позивач згідно наявної у матеріалах справи копії посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є постраждалою особою 3 категорії.

Таким чином, враховуючи віднесення населеного пункту, у якому проживає позивач, до зони гарантованого добровільного відселення, а також статус позивача як потерпілої особи від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, який надавався за умови постійного проживання або праці саме у зоні гарантованого добровільного відселення, у суду відсутні підстави для позбавлення позивача права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого ст.39 Закону №796, лише з тих підстав, що с.Шоломки Коростенського (Овруцького) району Житомирської області одночасно включено і до зони посиленого радіоекологічного контролю за соціально-економічним фактором.

Суд, з огляду на викладене, дійшов висновку, що у спірних правовідносинах дотримані усі умови, за одночасної наявності яких особа набуває право на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи": належність особи до категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; проживання особи в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, розташований на територіях радіоактивного забруднення; наявність у особи статусу непрацюючого пенсіонера.

Враховуючи викладене, суд вважає доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на виплату підвищення до пенсії безпідставними.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий  Смілянець Е. С.

Судді    Драчук Т. О.  Полотнянко Ю.П.