Справа № 22-949 2006 року                                Головуючий суддя у І інстанції - Бірук В.О.

Суддя-доповідач в Апеляційному суді - Буцяк 3.1.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

12 жовтня 2006 року                                                                                                        місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка З.І.

суддів Шимківа С.С., Ковалевича С.П.

з участю секретаря судового засідання Іванової І.С.,

представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду від 8 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну формулю­вання причин звільнення та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

встановила:

Рішенням Радивилівського районного суду від 8 червня 2006 року задоволено по­зов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну форму­лювання причин звільнення та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу. Звіль­нення позивачки за прогули визнано незаконним, визнано її звільненою з роботи з 1 кві­тня 2005 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України та стягнено з відповідача на користь позивач­ки 4651,62 грн. заробітку за час вимушеного прогулу.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач просить апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому посилається на пропуск позивачкою встановленого законом строку звернення до суду за вирішенням трудового спору; доводить, що висновок суду першої інстанції про ліквідацію підприємства, де працювала позивачка, є помилковим, а стягнення на її ко­ристь заробітку за час вимушеного прогулу незаконним. ОСОБА_2. допустила про­гули, а тому з цих підстав ним була звільнена правильно.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія су­ддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковій зміні з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивачка 1 квітня 2005 року була звільнена відповідачем з роботи за прогули незаконно, оскільки у справі немає доказів про те, що нею такі прогули дійсно були допущені.

За таких обставин позивачка підлягає поновленню на роботі у відповідача і на її користь слід стягнути заробіток за час вимушеного прогулу.

                        Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2. поновлювати свої трудові

відносини з відповідачем не бажає і, посилаючись на те, що він продав магазин, в якому вона працювала, просила суд визнати її звільнення за прогули незаконним, змінити фо­рмулювання причин її звільнення з роботи з п. 4 ст. 40 КЗпП України на п. 1 цієї ж стат­ті та стягнути заробіток за час вимушеного прогулу.

Задовольняючи такі вимоги ОСОБА_2, місцевий суд виходив з того, що вна­слідок продажу відповідачем свого магазину іншій особі відбулася ліквідація підприєм­ства, де працювала позивачка.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки ОСОБА_2. тру­довий договір укладала не з магазином, а з підприємцем ОСОБА_1, який після йо­го відчуження третій особі продовжив займатися підприємницькою діяльністю.

Тому, на думку колегії суддів, у даному випадку позивачку з урахуванням того, що вона не бажає повертатися на роботу до відповідача, слід визнати звільненою з робо­ти за ст. 38 КЗпП України, тобто звільненою з власної ініціативи, а не за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв"язку з ліквідацією підприємства, як це помилково вважав суд першої ін­станції.

Датою звільнення позивачки з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України слід вважа­ти 8 червня 2006 року - день ухвалення місцевим судом рішення у даній справі, а не 1 квітня 2005 року, як це помилково зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні.

Доводи апелянта про пропуск ОСОБА_2 строку звернення встановленого законом строку звернення до суду за вирішенням трудового спору є безпідставними, оскільки не грунтуються на ст. 233 КЗпП України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. , ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Радивилівського районного суду від 8 червня 2006 року частково зміни­ти.

Визнати позивачку звільненою з роботи з 8 червня 2006 року за ст. 38 КЗпП України.

В решті рішення місцевого суду залишити без зміни, а подану апеляційну скаргу відповідача - відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.