Справа № 2-84/11

провадження № 22-ц/0390/236/12 Головуючий у 1 інстанції:Кошелюк Л.О.

Категорія: 19 Доповідач: Овсієнко А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

07.03.2012  року          місто Луцьк  

Колегія суддів судової палати з  розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:

головуючого - судді   Овсієнка А А,

суддів -  Завидовської-Марчук О.Г., Данилюк В.А. ,

при секретарі   Галицькій І.П.  ,

          з участю: позивача ОСОБА_1,

          представника позивача ОСОБА_2,

          представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за  позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_5 про визнання недійсними та розірвання договорів поруки за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 14 грудня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А:

          11 квітня 2011 року ОСОБА_1 звернулся до суду з вищевказаним позовом, зазначаючи, що 26 грудня 2007 року та 08 лютого 2008 року між невідомою особою від її імені, однак без її згоди, та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договори поруки № 56/к та № 61/к, за умовами яких ОСОБА_1 поручалася у повному обсязі перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» за виконання ОСОБА_5 зобов’язань за укладеними між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» кредитними договорами № 56/к від 26 грудня 2007 року та № 61/к від        08 лютого 2008 року.

Покликаючись на ту обставину, що вищевказаних договорів поруки вона не підписувала, дозволу та згоди на їх підписання будь-ким від її імені не давала, позивач просила суд визнати дані правочини недійсними та розірвати їх.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 14 грудня     2011 року позов задоволено частково. Визнано недійсними укладені між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договори поруки № 56/к від 26 грудня 2007 року та            № 61/к від 08 лютого 2008 року.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5, з кожного зокрема, по           85 грн. 50 коп. судових витрат на користь ОСОБА_1, та по 140 грн. 64 коп. витрат на проведення судово-почеркознавчої експертизи на користь НДЕКЦ при УМВС України у Волинській області.

          В апеляційній скарзі відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В ході апеляційного розгляду даної справи представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав, тоді як позивач та її представник просили відхилити апеляційну скаргу у зв'язку з безпідставністю викладених у ній доводів, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, хоча був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду даної справи за зареєстрованою адресою місця його проживання у відповідності з вимогами ст.74 ЦПК України, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням. І оскільки про причини своєї неявки ОСОБА_5 суд не повідомив, про відкладення розгляду справи не клопотав, то у відповідності з вимогами ст.305 ЦПК України колегією суддів було визнано за можливе апеляційний розгляд даної справи проводити за його відсутності.

          Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вище вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи частково позов та визнаючи договори поруки недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені правочини укладені під впливом обману, оскільки підписи від імені поручителя в оспорюваних договорах виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Однак з такими висновками суду не можна повністю погодитись, оскільки вони не в повній мірі відповідають встановленим обставинам справи і не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Так, згідно з ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Недодержання ж в момент вчинення правочину стороною (сторонами) зазначеної вимоги відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України є підставою недійсності такого правочину.

Так, судом встановлено, що 26 грудня 2007 року та 08 лютого 2008 року між особою, іменованою як ОСОБА_1, та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договори поруки             № 56/к та № 61/к, за умовами яких ОСОБА_1 поручалася у повному обсязі перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» за виконання ОСОБА_5 зобов’язань за укладеними між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» кредитними договорами № 56/к від 26 грудня 2007 року та № 61/к від 08 лютого 2008 року (а.с.7, 8).

Позивач категорично стверджує, що вищевказаних договорів поруки вона не підписувала, згоди та дозволу на їх підписання нікому не давала.

При цьому, як зазначив у своїх поясненнях відповідач ОСОБА_5, саме він підписав замість своєї дружини ОСОБА_1 згадані договори без відома та згоди останньої.

Наведені вище пояснення сторін повністю узгоджуються з показаннями свідка         ОСОБА_7, яка підтвердила ту обставину, що ОСОБА_1 взагалі не була присутньою при складанні оспорюваних договорів поруки і в її присутності даних договорів не підписувала.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи № 303 від 24 липня 2011 року (а.с.43-45) підписи в графі «поручитель ОСОБА_1» в оспорюваних договорах поруки відрізняються за транскрипцією, виконані малоінформативними рухами, простої будови і містять обмежений об’єм графічного матеріалу, що не дає можливості встановити ким – ОСОБА_1 чи іншою особою, вони виконані.

Попри те, що даний висновок експерта не містить категоричних тверджень щодо належності підпису конкретній особі, наведені у його дослідницькій частині факти жодним чином не спростовують згаданих доказів.

Таким чином, проаналізувавши наведені вище докази в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що вищевказаних договорів поруки позивач   ОСОБА_1 не підписувала, хоча і зазначена у них стороною, з чим погоджується також колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту неналежності позивачу підписів на оспорюваних договорах поруки є безпідставними та не спростовують в цій частині правильності висновків суду першої інстанції.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково вважав, що дана обставина є підставою для визнання вказаних договорів поруки недійсними саме на підставі ч.1 ст.230 ЦК України як таких, що укладені під впливом обману, оскільки за змістом ч.1 ст.230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, тоді як у даному випадку взагалі відсутнє будь-яке волевиявлення поручителя ОСОБА_1, що повністю виключає можливість обману нею іншої сторони договору.

Натомість, колегія суддів вважає, що оскільки позивач не вчиняла жодних дій, спрямованих на набуття обов’язків поручителя з метою забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_5 зобов’язань за кредитними договорами, а укладені від її імені з Банком договори поруки підписані іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на укладення цих договорів, то оспорювані договори поруки є недійсними вже в силу вимог ч.1 ст.215 ЦК України, а саме - у зв’язку з недодержанням стороною (сторонами)  правочину в момент їх вчинення вимог, встановлених ч.3 ст.203 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, які виникли між сторонами, не перевірив належним чином доводів кожної зі сторін, в порушення вимог ст.212 ЦПК України не дав належної правової оцінки встановленим обставинам та наявним у справі доказам, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» та визнання недійсними вищевказаних договорів поруки на підставі ч.1 ст.215 ЦК України.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання вищевказаних договорів поруки, то згідно з вимогами ч.1 ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення і тому не може бути одночасно розірваний судом, а отже в цій частині позову слід відмовити.

Крім того, слід також відмовити і в задоволенні позову до ОСОБА_5, оскільки дана особа взагалі не являється стороною оспорюваних договорів поруки.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду було сплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. та судовий збір в розмірі 51 грн. (а.с.1, 2).

Проте, оскільки судом визнано недійсними два різних договори поруки і тим самим задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо двох окремих вимог немайнового характеру, то на підставі ст.88 ЦПК України слід стягнути з відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 17 грн. судового збору (по 08 грн. 50 коп. за кожну задоволену позовну вимогу немайнового характеру) та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього – 54 (п’ятдесят чотири) грн.

Крім того, за клопотанням відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно з ухвалою суду Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при УМВС України у Волинській області було проведено судову почеркознавчу експертизу вартістю 281 грн. 28 коп. (а.с.42), яку до ухвалення рішення ПАТ КБ «ПриватБанк» всупереч вимогам ч.1 ст.86 ЦПК України не оплатив.

А тому, з ПАТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України у Волинській області 281 (двісті вісімдесят одну) грн. 28 коп. витрат за проведену даною установою судову почеркознавчу експертизу.

Керуючись ст.ст.  307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 14 грудня          2011 року у даній справі скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_5 про визнання недійсними та розірвання договорів поруки задовольнити частково.

Визнати недійсними укладені між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договори поруки № 56/к від          26 грудня 2007 року та № 61/к від 08 лютого 2008 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В позові до ОСОБА_5 відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 54 (п’ятдесят чотири) грн. судових витрат.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України у Волинській області 281 (двісті вісімдесят одну) грн. 28 коп. витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили .

Головуючий:                                  

Судді: