ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2006 р. | № 15/10 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді | Овечкіна В.Е., |
суддів | Чернова Є.В., |
Цвігун В.Л., |
розглянув касаційну скаргу |
Міністерства оборони України |
на постанову | від 17.08.06 Луганського апеляційного господарського суду |
у справі | № 15/10 господарського суду Луганської області |
за позовом | Міністерства оборони України |
до | Хімічного казенного об’єднання імені Г.І.Петровського |
про | стягнення 5 297 114 грн. 28 коп. |
У справі взяли участь представники сторін:
позивача: Комар А.Ю., довір. №220/Д-480 від 13.123.05
відповідача: Чипизубова І.А., довір. від 01.11.04
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з заявою до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості за невиконані роботи за державним контрактом з оборонного замовлення (за кошти державного бюджету України) №229/Д/10 від 20 вересня 2004 року у розмірі 807 871 грн. 86 коп.; штрафу у розмірі 7% вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання зобов'язань - 279 618 грн. 36 коп.; пені у розмірі 0,1% за порушення строків виконання зобов'язань - 419 427 грн. 54 коп.; пені у розмірі 0,5% за порушення строків виконання зобов'язань - 3 790 196 грн. 52 коп.
Рішенням господарського суду Луганської області від 26.06.06 (колегія суддів: Пономаренко Є.Ю. –головуючий, судді: Седляр О.О., Яресько Б.В.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 17.08.06 ( колегія суддів у складі:Медуниці О.Є. –головуючий, суддів: Бойченка К.І., Парамонової Т.Ф.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовані недоведеністю позивачем своїх вимог. Окрім цього за контрактом від 20.09.04 №229/Д/10 не наступив строк виконання відповідачем зобов’язань по виконанню робіт за другим етапом, оскільки позивач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі та належним чином своїх зобов’язань передбачених п.п.3.2, 3.3 контракту, тобто допустив прострочення виконання зобов’язання зі свого боку.
Міністерство оборони України в касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі судові акти та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Скаржник зазначає, що судові рішення прийняти з порушенням норм матеріального та процесуального права та вважає що суди залишили поза увагою вимоги ст.6 Закону України “Про державне оборонне замовлення”, якою зазначено, що виконання оборонного замовлення здійснюється на підставі укладеного державного контракту між замовником та виконавцем і є обов’язковим для виконавця. Окрім цього, суди не надали належної юридичної оцінки обставинам у справі, а саме, що відповідачем було утилізовано лише 52065 виробів, замість 66000 виробів за контрактом.
На думку скаржника висновки суду про те, що у відповідача відсутні грошові зобов’язання за контрактом і те, що позивач не відмовився від виконання відповідачем контракту, тому вказана сума не може бути стягнута ні як борг, ні як збитки, оскільки зобов’язання за контрактом триває, є безпідставними та суперечать вимогам ч.2 ст. 224 ГК України, якою зазначено, що збитками є витрати, зроблені управненою стороною.
Суди не застосували вимоги ст.180,224,225 ГК України, ст.837 ЦК України, що призвело до прийняття незаконного рішення.
Окрім цього, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції помилково визначено, що судові витрати за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача, оскільки Міноборони відповідно до вимог ст. 9 Закону України “Про державне оборонне замовлення” та ст. 4 Декрету “Про державне мито”, як державний замовник, звільнений від сплати державного мита.
Відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили наступне.
Між Міністерством оборони України та Хімічним казенним об'єднанням ім. Г.І. Петровського 20.09.2004р. укладено державний контракт №229/Д/10 з оборонного замовлення .
За даним контрактом (п.1.1.) позивач замовив, а відповідач зобов'язався виконати роботи з утилізації пострілів до реактивних систем залпового вогню не придатних для використання і зберігання.
Номенклатура та кількість виробів (боєприпасів, що підлягають утилізації) визначені додатком №1 до контракту.
Згідно п. 4.1. контракту вартість робіт з утилізації виробів складає 4999896 грн.
Відповідно до п. 4.4 контракту, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №2 від 30.12.2004р. замовник здійснює попередню оплату вартості робіт у розмірі 100 відсотків.
Позивач перерахував грошові кошти платіжним дорученням від 19.11.2004р. №229/6/19 на суму 624 987 грн. та платіжним дорученням від 10.12.2004р. №229/6/31 на суму 4 374 909 грн.
Етапи та строки виконання робіт передбачені сторонами у календарному плані виконання робіт, який є додатком №1 до додаткової угоди №2 від 30.12.2004р. до контракту.
Порядок приймання робіт регламентовано сторонами у розділі 3 контракту.
Згідно п. 3.1. контракту, робота, яка виконана виконавцем та прийнята замовником, підтверджується оформленням акту прийому-здачі виконаних робіт по кожному етапу робіт.
Так, за результатами виконання контракту сторонам складено, зокрема, акт №1 прийому - здачі виконаних робіт етапу 1 від 29.12.2004р., яким
підтверджується виконання робіт з утилізації боєприпасів у кількості 10 000 шт. та акт №2 прийому - здачі виконаних робіт етапу 2, яким у сукупності з іншими документами (повідомлення №2 від 23.05.2005р.) підтверджується виконання до 23.05.2005р. робіт з утилізації боєприпасів у кількості 42 065 шт.
Згідно п. 3.2. контракту замовник (позивач у справі) зобов'язаний протягом місяця після підписання акту прийому-здачі етапу робіт організувати вилучення з території відповідача елементів, що утворилися внаслідок виконання робіт.
Так, до 31.01.2005р. позивач зобов'язаний був вилучити з території відповідача продукти утилізації, тим самим забезпечивши можливість використання складських приміщень для збереження продуктів утилізації що утворюватимуться в подальшому.
Позивач у встановлений строк та у повному обсязі зобов'язання, передбачені п. 3.2. контракту, не виконав.
Згідно п. 3.3. контракту замовник зобов'язаний прийняти рішення щодо утилізації балістичних порохів не пізніше 31.12.2004р. Додатковими угодами до контракту строк виконання вказаного зобов'язання позивачем не змінено.
Зазначене зобов'язання щодо прийняти рішення з утилізації балістичних порохів позивачем не виконано.
Відповідач неодноразово звертався до позивача з приводу необхідності виконання останнім своїх зобов'язань за контрактом з метою продовження робіт відповідачем.
У зв'язку з тим, що позивач не вчинив дії передбачені п.п. 3.2, 3.3. контракту, відповідач не мав можливості виконувати роботи за контрактом з утилізації пострілів до реактивних систем залпового вогню, забезпечуючи при цьому дотримання необхідних заходів безпеки, що є обов'язковою передумовою таких робіт та передбачено п. 1.1 контракту.
Неможливість виконання робіт з утилізації боєприпасів додатково підтверджується актом від 10.02.2005р. (т. 1, а.с. 147), складеним за участю представників ХКО ім. Петровського, військового представництва Міністерства оборони №3087 та головних державних інспекторів тер управління Держнаглядохоронпраці по Луганській області, а також підтверджується виданим на підставі даного акту Луганською інспекцією державного нагляду в хімічній промисловості приписом №11 від 10.02.2005р.
В зазначеному акті зокрема вказується наступне. Склади та виробничі приміщення цеху №4 завантажені балістичними пороховими зарядами вище встановлених норм завантаження. Луганською інспекцією державного нагляду в хімічній промисловості у зв'язку з перевантаженням видано припис №11 від 10.02.2005р. про заборону подальшого приймання порохових зарядів до сховищ базисних складів до усунення перевантаження. Утворилася критична ситуація по забезпеченню виконання умов контракту на ХКО ім. Петровського. Неодноразові звернення ХКО ім. Петровського до Міноборони України по обов'язковому виконанню п. 3.3. контракту з вирішення питання подальшої утилізації порохових зарядів залишилися без відповіді.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства.
Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач не довів виконання у повному обсязі та належним чином своїх зобов'язань передбачених п. п. 3.2, 3.3 контракту, тобто допустив прострочення виконання зобов'язання зі свого боку. Таким чином колегія суддів повністю погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що вимога позивача в частині стягнення заборгованості за невиконані роботи за контрактом в сумі 807871,86 грн. є необґрунтованою.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.
За таких обставин, у зв'язку з невиконанням позивачем своїх зобов'язань передбачених п.п. 3.2., 3.3. контракту, виконання відповідачем зобов'язання з утилізації боєприпасів є відстроченим на час прострочення позивача, тобто суди дійшли вірного висновку про те, що на даний час слід вважати що не наступив строк виконання відповідачем зобов'язань по виконанню робіт за другим етапом, у зв'язку з чим у задоволенні позову, за існуючих на даний час обставин, суди правомірно відмовили.
Щодо посилання скаржника на безпідставне стягнення з нього судом апеляційної інстанції судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 1 Закону України Міністерство оборони України є державним замовником з оборонного замовлення.
Відповідно до п.38 ст. 4 Декрету “Про державне мито” державні замовники та виконавці державного замовлення звільняються від сплати державного мита за позовами, з якими вони звертаються до суду у справах про відшкодування збитків, завданих при укладенні, внесенні змін до державних контрактів, а також невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб.
Тому апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про стягнення з позивача судових витрат за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 , 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 17.08.06 у справі № 15/10 господарського суду Луганської області змінити: в частині стягнення судових витрат - скасувати, в решті - залишити без змін.
Головуючий В. Овечкін
Є. Чернов
В. Цвігун