ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів :

за участю представників

позивача:     не з'явилися

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.06.2006 в позові про стягнення 47435 грн. 40 коп. заборгованості за договором оренди майна НОМЕР_1від 01.08.2005 відмовлено. Рішення мотивоване тим, що вказаний договір в момент його вчинення не відповідав вимогам ч.1 ст.203 ЦК України, а саме, встановлений позивачем розмір орендної плати значно перевищує її розмір, передбачений ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та п.6 Методики розрахунку орендної плати.  Зважаючи на те, що розмір орендної плати не відповідає вимогам закону, а розмір орендної плати є істотною умовою для договорів оренди -суд за власною ініціативою визнав договір оренди НОМЕР_1від 01.08.2005 недійсним з моменту його укладання (суддя О. Нечипуренко).

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.08.2006 рішення місцевого  суду частково скасоване, а позовні вимоги частково задоволені: стягнуто на користь позивача 47294 грн. 40 коп. заборгованості з орендної плати, 472 грн. держмита, 117 грн. 65 коп. витрат  інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та 236 грн. 30 коп. держмита за апеляційну скаргу

В іншій частині позову відмовлено.

Постанова грунтується на висновках суду про те, що договір оренди майна відповідає діючим нормам, що регулюють спірні правовідносини і відсутні  підстави  у відмові стягнення заборгованості з орендної плати (судді: Т. Шевченко, В. Кричмаржевський, О. Юхименко).

Приватний підприємець ОСОБА_1 у поданій касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким договір оренди НОМЕР_1визнати недійсним і в позові позивачу відмовити.

Скаржник вважає, що договір оренди був укладений з порушенням вимог діючого законодавства: сторони не досягли згоди щодо ціни договору, відповідач помилково підписав договір та не мав наміру сплачувати оренду на запропонованих позивачем умовах.

Апеляційний суд докази на підтвердження вказаних доводів відповідача не досліджував. Він не звернув уваги і не спростував факти, встановлені в рішенні місцевого суду, що об'єкт оренди фактично  має ознаки цілісного  майнового комплексу. За таких обставин орендна плата за рік не може бути більшою за 10% вартості орендованого майна.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.111⁵ Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга  не підлягає задоволенню   з наступних підстав.

Відповідно ст. 111⁷ Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суди попередніх інстанцій встановили наступне.

Місцевий суд дійшов висновку, що встановлений в договорі оренди розмір орендної плати за тимчасовий  збірно-розбірний модуль блочної теплиці НОМЕР_1значно перевищує розмір, передбачений ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та п.6 Методики розрахунку орендної плати, тобто суперечить наведеним вище нормам. На підставі цього місцевий суд визнав недійсним з моменту укладення зазначений договір оренди “окремого індивідуально визначеного майна” НОМЕР_1від 01.08.2005 (арк. 89).

Повторно розглядаючи справу, апеляційний суд встановив, що договір НОМЕР_1від 01.08.2005 був укладений сторонами на оренду окремого індивідуально визначеного майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області  - тимчасовий збірно-розбірний модуль блочної теплиці № 1, корпус 2. В договорі сторони домовились, що орендар отримує майно у користування разом з підписанням сторонами договору та акту прийому-передачі майна (п.2.1). Також домовились, що орендна плата визначається по Методиці розрахунку орендної плати, затвердженої рішенням сесії облради від 31.03.2005 № 19. Місячна орендна плата за перший місяць оренди -серпень 2005 року складає за згодою сторін 19666 грн. 67 коп. і в п. 3.2. договору передбачено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць  розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Сторони визначили порядок оплати, узгодили строк дії договору  з 01 серпня 2005 року по 29 липня 2006 року включно.

По акту передачі від 01.08.2005 відповідач отримав в оренду модуль блочної теплиці.

Оцінивши докази по справі, апеляційна інстанція дійшла висновку, що сторони уклали договір оренди комунального, окремого, індивідуально визначеного майна, оскільки саме так називається договір сторін НОМЕР_1від 01.08.2005 і тимчасовий збірно-розбірний модуль блочної теплиці НОМЕР_1корпус 2 є окремим індивідуально визначеним майном комунального сільськогосподарського підприємства “Запоріжзеленгосп” і не підпадає під категорію цілісного майнового комплексу, поняття якого визначено в ст.4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

За таких обставин колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що він помилково підписав договір оренди модуля і що суд  апеляційної інстанції не досліджував питання до якого об'єкту оренди відноситься майно, здане в оренду по договору НОМЕР_1від 1.08.2005.

На підставі встановлених фактів апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 затверджено Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду держмайна, згідно з п.7 якої розмір річної орендної плати у разі оренди окремого індивідуально визначеного майна встановлюється за згодою сторін, але не менш як 4% вартості орендованого майна, коли орендар є суб'єкт малого підприємства. Аналогічні приписи, як встановив апеляційний суд, містяться у Методиці розрахунку орендної плати, затвердженої рішенням сесії Запорізької облради від 31.03.2005 № 19 і що місцевий суд дійшов помилкового висновку, що договір оренди НОМЕР_1суперечить нормам чинного законодавства, так як орендна плата визначена з порушенням законодавства, тобто, перевищує 4% оціночної вартості об'єкту оренди.

Таким чином, касаційна інстанція дійшла висновку, що апеляційна інстанція винесла постанову у відповідності зі встановленими обставинами справи при правильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 11.08.2006 у справі № 9/116/06 -без змін.

Головуючий                                                                           В. Овечкін

Судді:                                                                                      Є.Чернов

                                                                                                В.Цвігун