ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2006 р. | № 2-19/6373-2006 |
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Перепічая В.С., ( головуючого ) |
Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу | Приватного сільськогосподарського підприємства “Нива” |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 року |
у справі за позовом | Приватного сільськогосподарського підприємства “Нива” |
до | Відкритого акціонерного товариства “Сімферопольський райагрохім” |
про | стягнення заборгованості , |
УСТАНОВИВ:
У лютому 2006 року позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 104094,90 грн. та 3% річних у сумі 9342,87 грн., посилаючись на те, що останнім неналежним чином виконано зобов’язання за договором № 59 від 13.06.2002 року з поставки товару, за який була здійснена оплата, і тому в нього виникло грошове зобов’язання на суму повернутого 28.08.2002 року товару неналежної якості.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги і у зв’язку з поставкою товару неналежної якості, за який була здійснена оплата, та який було повернуто з цих підстав, просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 104094,90 грн. і 3% річних у сумі 9342,87 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.04.2006 року в позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та позов задовольнити.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було укладено договір № 59 від 13.05.2002 року за умовами якого відповідач зобов’язався поставити продукцію загальною вартістю 120884,40 грн., а позивач зобов’язався здійснити попередню оплату.
За накладною № 2279 від 28.08.2002 року позивач передав відповідачу продукцію вартістю 104094,90 грн.
Претензією № 213 від 17.06.2002 позивач вимагав у відповідача оплати збитків у сумі 248260,24 грн. у зв’язку з поставкою продукції неналежної якості.
За листом-вимогою № 1/2 від 29.12.2005 року позивач вимагав у відповідача оплати заборгованості в сумі 104094,90 грн. у зв’язку з поверненням йому на цю суму поставленої продукції неналежної якості, за яку була здійснена оплата.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з відповідача заборгованості та 3% річних або збитків за договором у зв’язку з поверненням поставленого товару неналежної якості, за який здійснена оплата.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.
Прийняті у даній справі судові рішення цим вимогам не відповідають.
Так, суди попередніх інстанцій, відмовивши в позові у зв’язку з відсутністю у відповідача грошового зобов’язання, не з’ясували правових підстав заявленого позову та правових наслідків у разі поставки неякісної продукції з урахуванням умов договору і норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
До того ж, враховуючи те, що спірні відносини виникли у 2002 році, суди не звернули уваги на вимоги ч.2 ст. 248 ЦК УРСР згідно якої, в разі поставки продукції більш низької якості, ніж вимагається стандартом, затвердженими технічними умовами чи зразком, покупець зобов’язаний відмовитися від прийняття і оплати продукції, а якщо продукція вже оплачена покупцем, то внесена ним сума підлягає поверненню.
Разом з цим, судами в порушення вимог ст. ст. 38, 43 ГПК України не було з’ясовано обставин пов’язаних з причинами повернення позивачем поставленого відповідачем товару та не наведено цим обставинам з урахуванням фактичних дій обох сторін щодо повернення товару правової оцінки.
Водночас, апеляційний господарський суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції обгрунтував відмову в позові як з підстав недоведеності, так і за пропуском строку позовної давності не врахував того, що в разі встановлення обставин пропуску строку позовної давності без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в задоволенні позову з цих підстав, крім випадків, коли позов недоведений.
У той же час, апеляційний суд, застосувавши до перебігу строку позовної давності положення ЦК України не звернув уваги на вимоги п.3 ч.2 ст. 72 ЦК УРСР і ст. 249 ЦК УРСР за якими для позовів, що випливають з поставки продукції неналежної якості, встановлюється шестимісячний строк давності з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої йому продукції.
При цьому, суду слід було мати на увазі вимоги ст..80 ЦК УРСР, згідно якої закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові, проте якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства “Нива” задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.04.2006 року скасувати, і справу № 2-19/6373-2006 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П. Гончарук