ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
08.06.2006 р. Справа № 5/227
За позовом Полтавського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Полтава
до відповідача Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Відродження",с. Оленівка Козельщинського району
про стягнення грошових коштів
Суддя Гетя Н.Г.
Сектетар Скрильник Т.Л.
Представники:
Від позивача Дорошенко Л.Д., дов. від 10.01.06р.
Від відповідача Стребко В.І., дор. від 31.03.05р.
СУТЬ СПОРУ : Розглядається адміністративний позов про стягнення 19678,55 грн. штрафних санкцій та 133,81 грн. пені за незабезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідач з позовними вимогами не погоджується з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, а саме, зазначає, що повідомляввідповідні органи стосовно працевлаштування інвалідів.
Вирішивши необхідні питання під час попереднього судового засідання, за письмовою згодою сторін, суд розпочав судовий розгляд .
Розглянувши матеріали, суд встановив, що відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для всіх підприємств, установи і організацій, незалежно від форм власності і господарювання встановлено норматив створення робочих місць, визначений в розмірі 4% від середньоспискової чисельності робочих. На підприємстві відповідача дана чисельність складає 19 місць. Норматив створення робочих місць для інвалідів в 2005 році становить 7. Фактично у 2005 році на підприємстві працювало 2 інваліди.
Згідно зі ст. 20 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, на яких інвалідів працює менше, ніж встановлено нормативом, зобов‘язані щорічно відраховувати відділенню Фонду соціального захисту інвалідів грошові кошти на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і на здійснення заходів по їх соціально-трудовій реабілітації в розмірі середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
За 2005 рік відповідач повинен був перерахувати за 5 незайнятих робочих місць 19678,55 грн.
Ч. 2 ст. 20 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені в розмірі 120% річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати. Позивач нарахував 133,81 грн. пені.
Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” місцеві Ради народних депутатів спільно з підприємствами (об‘єднаннями), установами та організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, вказаний Закон встановив порядок визначення нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, і в якості обов‘язкової умови передбачив, що такий норматив має бути встановлений спільно з підприємством.
Відповідно до вимог ст.18 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Дослідивши положення Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, суд дійшов висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України N 1434 від 26 вересня 2002 року, згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту третього пункту четвертого та підпункту третього пункту п'ятого цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Вказаний висновок відповідає висновку Верховного суду України з зазначеного питання, що міститься у постанові від 20.07.2004 року, винесеної внаслідок розгляду у відкритому судовому засіданні касаційної скарги Фірми "Союз-Віктан" ЛТД (ТОВ) на постанову Вищого господарського суду України від 24 березня 2004 року у справі за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів стосовно їх соціально-трудової і професійної реабілітації, рішення якого є остаточним і оскарженню не підлягає.
Таким чином, приймаючи до уваги зміст ст.17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", можна дійти висновку, що підприємствам лише заборонено відмовляти інваліду в укладенні з ним трудового договору, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб.
Отже, підставою для застосування до Відповідача штрафних санкцій, передбачених ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" можна розцінювати лише ухилення Відповідача від забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також відмову від укладення трудової угоди з інвалідом.
Такий висновок відповідає позиції Вищого Господарського Суду України (Лист „Про необхідність законодавчого врегулювання відповідальності підприємств, установ і організацій, передбаченої Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" N 01-2.2/313 від 07.12.2001 року. )
Позивачем не надано доказів того, що відповідні органи у 2005 році направляли на ПОСП "Відродження" інвалідів для працевлаштування, а відповідач відмовив їм у працевлаштуванні, або те, що інваліди самі звертались на підприємство відповідача для працевлаштування, а відповідач їх не працевлаштував.
Отже, нормами зазначених нормативних актів на Відповідача покладається тільки обов’язок забезпечити певну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів та здійснювати їх працевлаштування у разі звернення.
Суд приходить до висновку, що підприємством відповідача не порушувались норми Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо працевлаштування та створення робочих місць для інвалідів.
Відповідач листом від 01.04.2005р. № 35, листом від 22.06.2005р. № 82 звертався до Козельщинського районного центру зайнятості з проханням працевлаштувати інвалідів, листом від 22.06.2005р. № 83 Козельщинський районний центр зайнятості повідомив, що на обліку дана категорія не перебуває.
Позивач в обґрунтування позовних вимог не надав суду належних доказів, а тому підстави для їх задоволення відсутні.
За таких обставин позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 86, 87, 94, ч. 3 ст. 121, ст. 160-163 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Суддя Гетя Н.Г.