Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22ц-1985/2012р. Головуючий у 1 інстанції: Галущенко Ю.А.
Суддя-доповідач Забіяко Ю.Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого:
суддів:
при секретарі:Бєлка В.Ю.
Забіяко Ю.Г.
Глазкової О.Г.
Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5
на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання недійсним договору іпотеки,-
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк»про визнання недійсним договору іпотеки № ZPSOGA0000000065, укладеного між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк»09.06.2008 року, предметом якого є будинок АДРЕСА_2, а також просив виключити запис про заборону відчуження цього об’єкту нерухомого майна з Єдиного реєстру.
В позові зазначав, що на момент укладання іпотечного договору в будинку АДРЕСА_2 постійно проживав його неповнолітній син –ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, але договір іпотеки укладений без дозволу органу опіки та піклування, зміст цього правочину суперечить актам законодавства та моральним засадам суспільства, суперечить правам та інтересам неповнолітньої дитини, та укладений під впливом помилки з боку позивача.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2012 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольни в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору іпотеки недійсним суд обґрунтовано вважав, що договір іпотеки не суперечить вимогам діючого законодавства і не порушує прав як позивача, так і його неповнолітнього сина, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Судом встановлено, що 09.06.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк»(зараз ПАТ КБ «ПриватБанк»та позивачем, укладено кредитний договір, за яким останній отримав грошові кошти та того ж дня в забезпечення виконання цього договору сторони уклали договір іпотеки № ZPSOGA0000000065, предметом якої є житловий будинок АДРЕСА_2 (а.с.12-15).
З матеріалів справи вбачається, що будинок, що є предметом іпотеки, належить саме позивачу ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 22.04.2008 року, тобто є його особистою приватною власністю і тільки він має право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, майнові права неповнолітньої особи на спірний будинок відсутні.
Крім того, в пунктах 14.5, 14.7 нотаріально посвідченого договору іпотеки від 09.06.2008 року іпотекодавцем ОСОБА_5 зазначено, що за адресою місця знаходження предмета іпотеки не проживають та не зареєстровані неповнолітні/малолітні діти, які б мали право на користування цим житловим приміщенням, правом проживання та користування малолітніх чи неповнолітніх дітей будинок, який передається в іпотеку, не обтяжений.
За вимогами ч.2 ст.173 СК України при вирішенні спору між батьками та неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.
Отже, при укладені 09.06.2008 року договору іпотеки син позивача, який був на той час у неповнолітньому віці, не мав майнових прав на нерухоме майно, яке належить його батьку на праві власності на підставі договору дарування, що стало предметом договору іпотеки.
Окрім цього неможливо вважати, що при укладені 09.06.2008 року договору іпотеки було порушено житлові права неповнолітнього сина позивача, оскільки з часу свого повноліття він зареєстрований, а значить і має право користування житловим приміщенням, за адресою АДРЕСА_1, де зареєстрована його мати, третя особа по справі, ОСОБА_7 (а.с.10, 17).
Окрім цього неможливо вважати, що при укладені 09.06.2008 року договору іпотеки відбулося відчуження житлового будинку, бо договір іпотеки є забезпечувальним заходом кредитних відносин і не відноситься до договорів відчуження нерухомого майна.
Частиною першою ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація – це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Згідно з Примірним регламентом з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, затвердженим наказом МВС України від 03.02.2006 року № 96, особи, які проживають у приватних будинках і не обслуговуються житлово-комунальними підприємствами, звертаються безпосередньо до відповідного органу реєстрації особисто з наданням оформленої належним чином будинкової книги. На підставі поданих для реєстрації місця проживання документів уповноваженою особою органу реєстрації заповнюється два примірники талона реєстрації місця проживання та вносяться відповідні відомості із зазначенням адреси житла особи до паспортного документа шляхом проставляння штампа відповідного зразка. У разі реєстрації неповнолітніх дітей до 15 років разом з батьками (одним з батьків) відомості про їх реєстрацію вносяться до талона реєстрації одного з батьків.
Згідно із пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.032004 року за № 283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.
Оскільки, згідно зі ст.405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону –нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.
Тобто, право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.
За таких умов згода органу опіки та піклування на передачу спірного будинку в іпотеку була не потрібна, та зазначене свідчить про те, що під час укладання договору іпотеки права власника або інших осіб порушені не були і немає підстав для визнання договору іпотеки недійсним.
Крім цього, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що позивач не помилявся щодо природи правочину і достовірно знав про всі істотні умови договору. Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що він, укладаючи спірний договір, діяв під впливом помилки, та зміст цього договору не суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.
За ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст.60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 –відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2012 року по цій справі –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: