КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2012                                                                                           № 2/202

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Дзюбка П.О.

суддів:            Доманської М.Л.

          Сотнікова С.В.

   за участю секретаря:                    Карпюк О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 ( за довіреністю)          

від відповідача: ОСОБА_2 ( за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства виробнича компанія «ЕРА»

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2012 р.

у справі № 2/202  (суддя: Домнічева І.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»                                               

до  Приватного акціонерного товариства виробнича компанія «ЕРА»

про   відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 39 445, 00 грн.          

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.01.2012 року у справі № 2/202 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.  

Не погоджуючись з винесеним рішенням, ПАТ виробнича компанія «ЕРА» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2012 року у справі № 2/202 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2012 року відкрито апеляційне провадження у справі № 2/202 та призначено до розгляду на 03.04.2012 р. в складі колегії головуючий суддя Дзюбко П.О., суддів Доманська М.Л., Гарник Л.Л.

Розпорядженням секретаря судової палати від 03.04.2012р. № 01-22/3/2 змінено склад колегії суддів, та призначено новий склад колегії: головуючий суддя Дзюбко П.О., судді Доманська М.Л., Сотніков С.В.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2007р. між ОСОБА_3 та ВАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (правонаступником якого є ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», Позивач) був укладений Договір страхування транспортних засобів КІТ № 002448, предметом якого є страхування автомобіля «Mazda», д.р.н. НОМЕР_1 (Застрахований автомобіль).

10.01.2008р. в м. Києві по вул. Гетьмана 42/6 трапилась дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю Застрахованого автомобіля під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Volvo», д.р.н. НОМЕР_2, що належить ЗАТ «ЕРА» (правонаступником якого є Відповідач, ПАТ Виробнича компанія «ЕРА»), під керуванням ОСОБА_4.

11.01.2008 р. постановою Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на підставі ст. 124 КУпАП.

11.01.2011 р. до Позивача звернувся Страхувальник з Заявою про пошкодження транспортного засобу в зв'язку з дорожньо-транспортною подією, яка є страховим випадком відповідно до умов Договору страхування КІТ № 002448.

Позивач на підставі Страхового акту № КІТ.002448Х02.02 від 31.01.2008р., розрахунку суми страхового відшкодування до нього та враховуючи звіт про оцінку майна № 41 від 16 01.2008 р. здійснив виплату страхового відшкодування на користь Страхувальника - в розмірі 64435 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 324 від 05.02.2008 р. та № 27172 від 27.05.2011 р.

Відповідно до ст.. 27 Закону України «Про страхування» та ст.. 993 ЦК України  до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, Позивач здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1 та 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Вина ОСОБА_4, який керував автомобілем «Volvo»,  д.р.н. НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку - Постановою від 11 січня 2008 р. Солом'янського районного суду міста Києва.

Як вбачається з матеріалів справи, під час вчинення ДТП автомобіль «Volvo», д.р.н. НОМЕР_2 рухався разом з напівпричепом «GROENEWEGEN» д.р.н. НОМЕР_3, які були застраховані полісами № ВА/2693714 строком дії 31.03.2007р. - 30.03.2008р. та ВА № 2693756 строком дії 31.03.2007р. - 30.03.2008р. відповідно.

Частиною 1 ст. 528 ЦК України встановлено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Відповідно до частини 1 статті 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

Стаття 1194 ЦК України регулює правовідносини з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність. Так, цією нормою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до звіту про оцінку майна № 41 від 16 01.2008 р., вартість матеріального збитку завданого власнику Застрахованого транспортного засобу склала 77 245,67 грн.

Платіжними дорученнями № 324 від 05.02.2008 р. та № 27172 від 27.05.2008 р. підтверджується, що Позивач на підставі Страхового акту № КІТ.002448Х02.02 від 31.01.2008р., розрахунку суми страхового відшкодування до нього та враховуючи звіт про оцінку майна № 41 від 16 01.2008 р. здійснив виплату страхового відшкодування на користь Страхувальника - в розмірі 64435 грн.

Разом з тим шкода, спричинена автопоїздом у складі тягача та напівпричепа є шкодою, заподіяною внаслідок руху тягача, а отже є страховим випадком лише за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно умов якого забезпеченим транспортним засобом виступає тягач (аналогічну правову позицію викладено в листі МТСБУ від 22.06.2010р. №12060/4-4-08 та вміщено в Збірнику рекомендації МТСБУ).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 по заподіянню шкоди життю, здоров'ю та майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди при керуванні автомобілем «Volvo», д.р.н. НОМЕР_2, була застраховані полісом № ВА/2693714 строком дії 31.03.2007р. - 30.03.2008р., ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну - 25 500, франшиза - 510.

Згідно ч. 1 ст. 1171 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Матеріалами справи підтверджується та Відповідачем не заперечується, що станом на момент вчинення ДТП ОСОБА_4 перебував в трудових відносинах з Відповідачем.

Стаття 1194 ЦК України регулює правовідносини з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність. Так, цією нормою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір суми виплаченого позивачу страхового відшкодування, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, становить 39445 грн., з розрахунку: 64435 грн. (сума виплаченого страхового відшкодування) -25500 грн. (ліміт по шкоді, заподіяній майну за полісом № ВА/2693714) + 510 грн. (франшиза за полісом № ВА/2693714) = 39445 грн.

Позивач звернувся до Відповідача з Регресною вимогою № 32511-07/ДППР від 09.07.2008р. про відшкодування йому 39445 грн.; в матеріалах справи відсутні докази задоволення Відповідачем вказаної вимоги.

Посилання апелянта на ту обставину, що відповідач не повинен відшкодовувати спірну суму виплаченого страхового відшкодування, оскільки напівпричепом «GROENEWEGEN» д.р.н. НОМЕР_3 був також застрахований полісом ВА № 2693756 строком дії 31.03.2007р. - 30.03.2008р колегія суддів не приймає до уваги, оскільки  шкода, спричинена автопоїздом у складі тягача та напівпричепа є шкодою, заподіяною внаслідок руху тягача, а отже є страховим випадком лише за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно умов якого забезпеченим транспортним засобом виступає тягач.

Стосовно  розписки, що ОСОБА_3 отримав від представника підприємства «ЕРА» ОСОБА_5 25 000 гривень, як добровільне відшкодування моральної шкоди та частково матеріальної шкоди, і тому Відповідач не повинен відшкодовувати спірну суму виплаченого страхового відшкодування, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відхилено, оскільки Відповідачем всупереч ст. 33 ГПК України не доведено сам факт отримання ОСОБА_3 25 000 грн., і також не надано доказів, в якій частині ця сума стосується моральної шкоди, а в якій матеріальної, і також Відповідачем не обґрунтовано та не доведено, за відшкодування якої саме матеріальної шкоди призначені ці кошти (зокрема матеріальною шкодою могла бути шкода завдана майну потерпілого, що знаходилось в автомобілі, або шкода заподіяна його здоров'ю тощо).

Відповідно до вищевикладеного, у Позивача виникло право регресної вимоги до Відповідача в сумі 39445 грн.

Крім того колегія суддів зазначає, що апелянтом  невірно застосовуються положення ст. 262 ЦК України, відповідно до яких, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, внаслідок чого на підставі ч. 5 ст. 261 ЦК України Відповідач прийшов до висновку про закінчення строку позовної давності. що, в свою чергу, є підставою для відмови в позові.

Так, зокрема, в силу приписів ст. ст. 256, 257 ЦК України до даних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 6 ст. 261 ЦК України, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

В даному випадку, Позивач почав виконувати зобов'язання в розмірі 64435 грн. 05.02.2008 р. та закінчив 27.05.2008 р., що підтверджується платіжними дорученнями № 324  та № 27172.

Отже, строк позовної давності починає свій перебіг з 27.05.2008 року, оскільки саме в цей день позивачем було повністю сплачено страхувальнику страхове відшкодування, тобто основне зобов'язання є повністю виконаним з 27.05.2008р. (аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 23.08.2011 р. N 5019/438/11).

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки строк позовної давності розпочав свій перебіг з моменту виконання основного зобов'язання, тобто з 27.05.2008 року і, відповідно, Позивачем не був пропущений - оскільки він звернувся до суду з даним позовом 26.05.2011р., позовні вимоги,  є обґрунтованими, законними та відповідно правомірно були  задоволенні в повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Виходячи з вище сказаного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 10.01.2012 року у справі № 2/202, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,–

П  О  С  Т  А  Н  О  В  И  В  :

Апеляційну скаргу   Приватного акціонерного товариства виробнича компанія «ЕРА»     на рішення господарського суду   міста Києва від  10.01.2011 року у справі №  2/202   залишити без задоволення.

Рішення господарського суду  міста Києва від 10.01.2011 року у справі № 2/202     залишити без змін.

Матеріали справи № 2/202    повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      Дзюбко П.О.

Судді                                                                                          Доманська М.Л.

                                                                                          Сотніков С.В.