КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №752/4080/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/3810/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року, -

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна та накладено арешт у кримінальному провадженні №42024100000000001, відомості щодо якого внесені 03.01.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, на майно, яке вилучене 22.04.2025 під час проведення обшуку приміщення за місцем проживання засновника ТОВ «Авентусфарм» (код ЄДРПОУ 43891001) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон Моторола Moto g32 з сім карткою НОМЕР_1 , імей НОМЕР_2 , імей 2 НОМЕР_3 (без сім картки); флешнакопичувач трансенд 4 ГБ; документи 9 аркушів; копію претензії на 4 аркуша зі зразками підпису ОСОБА_6 ; листок з блокноту з рукописним текстом.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді про арешт вилученого під час обшуку майна за адресою: АДРЕСА_1 ,та постановити нову ухвалу, якою у відмовити у задоволенні клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна і зобов`язати повернути вилучене майно: флешку-накопичувач марки Transcend, 4 GB, micro та мобільний телефон Моторола Е32, IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI 2 НОМЕР_3 .

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді прийнята із недотриманням норм кримінального процесуального законодавства України і відтак, має бути скасована.

Істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при винесенні оскаржуваної ухвали полягало у неправильному застосуванні, передбачених законом підстав для арешту майна, численні порушення допущені слідчим під час проведення обшуку, відсутність обґрунтування необхідності вилучення майна, порушення права на участь у судовому засіданні.

Слідчий суддя під час розгляду клопотання про арешт майна не врахував, що слідчим жодним чином не обґрунтовувалось яке відношення до кримінального провадження має вилучене майно. Слідчий не надав постанови про призначення будь яких експертиз з дослідження майна з метою виявлення на них ознак причетності до кримінального провадження.

А ні в клопотанні слідчого, а ні в ухвалі слідчого судді не вказано, яким чином могло вказане майно бути використане як знаряддя вчинення злочину. Відтак, не наведено доказів того, що дане майно має ознаки речових доказів.

Також апелянт звертає увагу на те, що під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1,слідчим було допущено цілу низку процесуальних порушень, які є підставою вважати вилучене майно неналежним доказом.

Мотивувальна частина ухвали не містить мотивів неврахування доказів, які були надані власником вилученого майна, а саме, докази того, що вилучене майно не відноситься до кримінальної справи. Власник майна в запереченнях довів, що це майно належить саме йому, а він особисто не проходить за кримінальною справою навіть як свідком.

При цьому ухвалою суду прямо відмовлено у праві вилучення грошових коштів, мобільних терміналів та комп`ютерної техніки. Однак слідчий під час обшуку нічим не обґрунтував необхідність та підстави такого вилучення. Слідчий навіть не здійснив спроб скопіювати інформацію з електронних носіїв, а одразу вилучив все майно.

В судове засідання прокурор та представник власника майна не з`явилися, про дату час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені завчасно та належним чином, клопотань про відкладення апеляційного розгляду не подавали, а тому враховуючи положення ч. 1 ст. 172 КПК України, якими передбачено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. А також, ч. 4 ст. 405 КПК України, якою передбачено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається.

Відтак, колегія суддів з урахуванням зазначеного, прийшла до висновку про можливість проведення судового розгляду без участі прокурора та представника власника майна, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скаргапредставника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів справи, що у провадженні відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження №42024100000000001, відомості щодо якого внесені 03.01.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи ряду фармацевтичних дистриб`юторів, а саме: ТОВ «Аметрін ФК» (код ЄДРПОУ 38218086), ТОВ «Укрера» (код ЄДРПОУ 42979027), ТОВ «Авентусфарм» (код ЄДРПОУ 43891001), ТОВ «Модерн-фарм» (код ЄДРПОУ 44559026) та ТОВ «Дія фарм» (код ЄДРПОУ 45058438), вступили у злочинну змову з посадовими особами ряду вітчизняних фармацевтичних виробників, зокрема ПРАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» (код ЄДРПОУ 00481212) та АТ «Фармак» (код ЄДРПОУ 00481198), які зловживаючи своїм службовим становищем налагодили протиправний механізм зі збуту лікарських засобів до закладів охорони здоров`я (лікарень) за завищеними цінами, в результаті чого заволоділи бюджетними коштами у великих розмірах під час дії воєнного стану.

Згідно наявної інформації органом досудового розслідування установлено, що протиправний механізм злочинних дій реалізується шляхом надання знижок заводом виробником на лікарські засоби, які реалізуються за бюджетні кошти, використовуючи «акти зменшення вартості раніше поставленого товару», зокрема фармацевтичні дистриб`ютори ТОВ «Аметрін ФК» (код ЄДРПОУ 38218086), ТОВ «Укрера» (код ЄДРПОУ 42979027), ТОВ «Авентусфарм» (код ЄДРПОУ 43891001), ТОВ «Модерн-фарм» (код ЄДРПОУ 44559026) та ТОВ «Дія фарм» (код ЄДРПОУ 45058438) після реалізації лікарських засобів до закладів охорони здоров`я підписують із заводами виробниками ліків ПРАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» (код ЄДРПОУ 00481212) та АТ «Фармак» (код ЄДРПОУ 00481198) «акти зменшення вартості раніше поставленого товару», тим самим зменшуючи вартість лікарських засобів, які фактично були реалізовані заводами-виробниками.

В результаті таких дій, після коригування вартості вже поставленого товару, прибуток дистриб`юторів складає від 25% до 70%, що перевищує закононодавчо визначену граничну надбавку в 10%, що призводить до заволодіння державними коштами під час дії воєнного стану.

22.04.2025 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду мю Києва проведено обшук приміщення за місцем проживання засновника ТОВ «Авентусфарм» (код ЄДРПОУ 43891001) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_9 , під час якого було виявлено та вилучено вказані речі та документи, про що зазначено у протоколі обшуку.

23.04.2025 прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 у межах кримінального провадження №42024100000000001, відомості щодо якого внесені 03.01.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна, яке вилучене 22.04.2025 під час проведення обшуку за місцем проживання засновника ТОВ «Авентусфарм» (код ЄДРПОУ 43891001) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_9 , а саме: мобільний телефон Моторола Moto g32 з сім карткою НОМЕР_1 , імей НОМЕР_2 , імей 2 НОМЕР_3 (без сім картки); флешнакопичувач трансенд 4 ГБ; документи 9 аркушів; копію претензії на 4 аркуша зі зразками підпису ОСОБА_6 ; листок з блокноту з рукописним текстом.

На обґрунтування вимог даного клопотання прокурор вказав на те, що вказані речі та документи мають значення речового доказу у вказаному кримінальному провадженні, з метою забезпечення їх збереження та запобігання можливості їх приховування, пошкодження, знищення, а також проведення оглядів, призначення та проведення ряду криміналістичних експертиз, вилучення інформації яка зберігається на вказаному телефоні та флешнакопичувачі, у зв`язку з цим, прокурор просив задовольнити вказане клопотання.

25.04.2025 ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва задоволено вказане клопотання прокурора та накладено арешт у кримінальному провадженні №42024100000000001, відомості щодо якого внесені 03.01.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, на майно, яке вилучене 22.04.2025 під час проведення обшуку приміщення за місцем проживання засновника ТОВ «Авентусфарм» (код ЄДРПОУ 43891001) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон Моторола Moto g32 з сім карткою НОМЕР_1 , імей НОМЕР_2 , імей 2 НОМЕР_3 (без сім картки); флешнакопичувач трансенд 4 ГБ; документи 9 аркушів; копію претензії на 4 аркуша зі зразками підпису ОСОБА_6 ; листок з блокноту з рукописним текстом.

Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження за №42024100000000001 від 03.01.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, слідчий суддя виходив з того, що за матеріалами клопотання прокурора, вбачається, що вказана техніка, в тому числі мобільний телефон та флешнакопичувач можуть мати інформацію, що має значення для досудового розслідування та встановлення істини у кримінальному провадженні, яка була вилучена для призначення та проведення ряду криміналістичних експертиз, а також, що постановою слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_10 від 22.04.2025 виявлене та вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №42024100000000001.

Отже, слідчий суддя прийшов до висновку, що вилучене майно, відповідає вимогам ч. 1 ст. 98 КПК України і у встановленому закону порядку, визнано речовим доказом та враховуючи наявність даних про достатність доказів, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, слідчий суддя прийшов до висновку, що у ході досудового розслідування виникла обґрунтована необхідність у накладенні арешту на вищевказане майно з метою збереження речових доказів, у зв`язку із цим, клопотання прокурора про арешт майна підлягало задоволенню, до скасування арешту у встановленому законом порядку.

З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, письмові заперечення представника власника майна щодо задоволення клопотання прокурора про арешт вище вказаного майна, а також з`ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК Україниу випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження №42024100000000001 від 03.01.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, та відношення до нього вилученого майна, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що вказане майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України та є речовим доказом в кримінальному провадженні №42024100000000001 від 03.01.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК Українитимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.

Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Згідно вимог ч. 7 ст. 236 КПК Українипри обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.

Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.

Щодо зауважень апелянта, що підстави для вилучення мобільного телефону були відсутні, оскільки це було прямо заборонено ухвалою слідчого судді, колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 15.04.2025 було надано дозвіл слідчим та прокурорам на виявлення та вилучення інформації щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, яка може міститься в тому числі на мобільних терміналах (телефонах), сім-картах та носіях електронної інформації.

При цьому, чинним КПК України не передбачено заборони вилучати речі та предмети, які не входять до переліку, зазначеного в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на обшук.

Відповідно до ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

А тому, вищевказані твердження апелянта не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Не приймає до уваги колегія суддів й доводи апелянта, що власник майна не проходить за кримінальною справою навіть як свідком та не має чітких доказів його причетності до вчинення злочину, тобто не має процесуального статусу в цьому кримінальному провадженні, а тому були відсутні законні правові підстави для вилучення речей, які належать йому на праві приватної власності.

Так, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК Українипо суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, всупереч доводам апелянта.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України уклопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;

2) перелік і види майна, що належить арештувати;

3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;

4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не виявлено.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргупредставника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,

п о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

______________ ________________ __________________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4