Справа № 199/3930/25

                                                                       (2/199/3024/25)

РІШЕННЯ

Іменем України

26.06.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді                 Якименко Л.Г.

за участю секретаря        Попружко Д.О.,        

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В обґрунтування позову зазначив, що 01.12.2023 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики.

Відповідно до п.1 вказаного договору позики, позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти в сумі 209000,00 грн., а позичальник зобов`язався повернути позику у визначений договором строк.

Факт передачі коштів підтверджується не лише підписанням сторонами договору, а й наявністю у позикодавця підписаної власноруч позичальником розписки про отримання коштів, яка, відповідно до п.2 договору позики від 01.12.2023 року, підтверджує факт укладання договору позики.

Згідно із пунктом 3 договору позики від 01.12.2023 року, ОСОБА_4 зобов`язався повернути ОСОБА_1 позику у строк до 01 грудня 2024 року.

20 грудня 2023 року ОСОБА_4 повернув частину позики у сумі 19000,00 грн., таким чином решта боргу склала 190000,00 грн..

На неодноразові вимоги позивача відповідач до цього часу суми позики за договорами не повернув, ухиляється від виконання свого обов`язку.

Невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань, визначених договором, тягне за собою відповідальність сторони, що допустила таке порушення.

Відповідно до п.5 договору позики від 01.12.2023 року укладеного між позивачем та відповідачем, у разі прострочення повернення позики позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від несплаченої суми боргу.

Згідно з п.7 договору позики від 01.12.2023 року при відсутності домовленості між сторонами, всі питання вирішуються у судовому порядку.

У добровільному порядку вказана заборгованість відповідачем не погашена, станом на 26.03.2025 року заборгованість становить 190000,00 грн..

Оскільки на вимоги позивача відповідач заборгованість не погасив та від виконання своїх зобов`язань ухиляється, тому позивач просив суд стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01.12.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у розмірі 190000,00 гривень, а також понесені судові витрати у сумі 1900,00 грн..

Ухвалою суду від 01.04.2025 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, просив справу слухати у його відсутність, про що вказав у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про день та час судового засідання повідомлявся належним чином. Шляхом направлення повісток – викликів до суду а також через оголошення на Веб-сайті Судової Влади України.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Із наданої до матеріалів справи копії розписки від 01.12.2023 року, вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики (а.с.4).

Відповідно до п.1 вказаного договору позики позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти в сумі 209000,00 грн., а позичальник зобов`язався повернути позику у визначений договором строк.

Згідно з пунктом 3 договору позики від 01.12.2023 року позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику в строк до 01 грудня 2024 року.

Відповідач ОСОБА_4 20 грудня 2023 року повернув частину позики у сумі 19000,00 грн.. Після сплати частини позики, відповідачем не проведена оплата жодного платежу за договором позики.

Таким чином станом на 26.03.2025 року заборгованість відповідача становить 190000,00 грн..

Відповідно до п.5 договору позики від 01.12.2023 року, укладеного між позивачем та відповідачем, у разі прострочення повернення позики позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від несплаченої суми боргу.

Відповідно до п.7 договору позики від 01.12.2023 року, при відсутності домовленості питання вирішуються у судовому порядку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів.

Законом також встановлено вимогу щодо виконання зобов`язання належними сторонами. Так, згідно статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожній із сторін у зобов`язанні надане право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, та покладено ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Наведені норми ЦК України вказують на те, що цивільне зобов`язання завжди має особистий, персональний характер. Тому сторони у зобов`язанні мають бути персоналізовані, тобто чітко ідентифіковані.

Згідно статті 11 Закону України "Про інформацію" від 02.10.92 №2657-XII конкретна ідентифікація особи здійснюється на підставі персональних даних.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2296-VI персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Первинними джерелами відомостей про фізичну особу згідно з частини 4 статті 6 цього Закону є: видані на її ім`я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе.

Отже, з огляду на наведене й, зокрема, на приписи статті 527 ЦК України, правочини, які відповідно до закону мають вчинятися у письмовій формі, мають містити відомості про сторони зобов`язання, достатні для їх конкретної ідентифікації. Вочевидь, це необхідно для належного підтвердження того, що і кредитор, і боржник є належними сторонами зобов`язання.

Встановлення особи відповідача в судовому процесі включає в себе перевірку його даних, таких як ім`я, місце проживання, місцезнаходження (для юридичних осіб) та інші відомості, необхідні для ідентифікації. 

Так, з аналізу змісту копії договору позики від 01.12.2023 року, судом встановлено, що у вказаних договорах зазначені анкетні дані позикодавця, а саме: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Та позичальник ОСОБА_6 , водійське посвідчення ID НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Однак, як вбачається із матеріалів справи, направлений на зазначену позивачем адресу відповідача пакет документів, що містив повістку, копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками, повернувся з поміткою (про відсутність вказаною адреси, а саме) що вказаного будинку під номером АДРЕСА_2 – не існує.

Згідно з відомостями, внесеними до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб – відсутня інформація щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також згідно з відповіддю №1250066 від 01.04.2025 року, з Єдиного державного демографічного реєстру – за вказаними параметрами особу не знайдено. Виходячи з наведених обставин, суд не може переконатися у наявності громадянства відповідача, що свідчить про відсутність у нього офіційно підтвердженого громадянства будь-якої держави, тобто про можливий статус особи без громадянства.

Розписка про отримання коштів додана позивачем до позовної заяви, нотаріально не посвідчена. Також позивачем не було надано до суду нотаріально посвідченого перекладу розписки про отримання коштів. Позивачем не надано даних доказів щодо розуміння відповідачем мови, суті укладання договору та наслідків його невиконання. Суду не вдалося встановити мову складання розписки. Зі змісту розписки не вдалося ідентифікувати особу, що отримала грошові кошти у сумі 209000 грн.. Позивачем не надано даних доказів щодо розуміння відповідачем мови, суті укладання договору та наслідків його невиконання.

Таким чином, суд позбавлений можливості встановити, що саме ОСОБА_4 є стороною вказаного договору та є належним відповідачем у справі (у договорі вказаний як ОСОБА_7 ). Згідно із п.10 статті 130 ЦПК України, якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

Із огляду на встановлені обставини, суд вважає, що позивачем не доведено в суді, що саме ОСОБА_4 є належною стороною у зобов`язанні, і що саме йому належать визначені правочином певні суб`єктивні права чи обов`язки.

За принципом диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження укладання договору позики між позивачем та саме відповідачем - ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором позики з відповідача ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені в ході розгляду справи в суді першої інстанції, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 200, 206, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя                                                                                Л.Г.Якименко