Справа № 183/5749/17

№ 1-кп/183/1052/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2025 року                                                        м. Самар

       Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42017040010000234 від 25.07.2017 відносно:

        ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пологи Охтирського району Сумської області, громадянина України, маючого вищу освіту, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,

за участю:

прокурора                                                                 ОСОБА_4

захисника                                                                 ОСОБА_5

обвинуваченого                                                         ОСОБА_3

в с т а н о в и в :

Органами досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що наказом №89 (по стройовій частині) від 01 квітня 2016 року командира військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_3 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , в подальшому наказом №101 (по стройовій частині) від 12 квітня 2016 року командира військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_3 призначено на посаду - телефоніста-лінійного наглядача взводу зв`язку 1 механізованого батальйону - водія - електрика центру зв`язку командного пункту польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується в АДРЕСА_2 .        

Старший солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, відповідно до ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України був зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, та відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України про часткову мобілізацію», з 5 березня 2015 року в Україні діє особливий період.

Так, 23 квітня 2016 року наказом №124 (по стройовій частині) від 03 травня 2016 року командира військової частини НОМЕР_1 старшому солдату ОСОБА_3 , на підставі його рапорту, була надана щорічна основна відпустка за 2016 рік та 3 доби святкових з 23 квітня 2016 року по 9 травня 2016 року, з якої він повинен був повернутися 10 травня 2016 року.

Однак, 10 травня 2016 року старший солдат ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, не з`явився вчасно на службу з щорічної основної відпустки до військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується в АДРЕСА_2 , без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, чим протизаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок, щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи мір для повернення до військової частини НОМЕР_1 , та про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв до 17 жовтня 2017 року, коли старший солдат ОСОБА_3 прибув до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та заявив про себе, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.

Таким чином, старший солдат ОСОБА_3 у період з 10 травня 2016 року незаконно перебував за межами розташування військової частини НОМЕР_1 до 17 жовтня 2017 року, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Дії ОСОБА_3 органами досудового розслідування кваліфіковано за ч. 4 ст. 407 КК України, як нез`явлення вчасно на службу, без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).

Суд, за наслідками судового розгляду, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами провадження їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків на основі принципу змагальності, дійшов висновку про недоведеність висунутого обвинувачення, з наступних підстав.

В судовому засідання обвинувачений ОСОБА_3 вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав, давати показання відмовився. Просив суд виправдати його в зв`язку з тим, що він не скоював вищезазначеного кримінального правопорушення.

На підтвердження пред`явленого обвинувачення, прокурором надані наступні докази, дослідженні в судовому засіданні:

- витяг з кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42017040010000234 за фактом самовільного залишення розташування частини 10.05.2016 року військовослужбовцем військової частини польова пошта НОМЕР_2 за контрактом старшого солдата ОСОБА_3 ;

- доручення слідчому військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України від 25.07.2017 року про проведення досудового розслідування

- повідомлення слідчого військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України від 25.07.2017 року про початок досудового розслідування;

- повідомлення ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.07.2017 року про виявлення кримінального правопорушення вчиненого військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 старшим солдатом ОСОБА_3 ;

- рапорт слідчого військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України від 25.07.2017 року про виявлення ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України;

- матеріали службового розслідування за фактом самовільного залишення в/ч п/п В2830 старшим солдатом ОСОБА_3 , направлені на адресу військової прокуратури 24.03.2017 року ТВО командира військової частини НОМЕР_1 (п/п НОМЕР_2 ), які отримані 27.03.2017 року, а саме:        

- копія витягу з наказу №1914 від 12.06.2016 року командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 про призначення службового розслідування;

- копія акту проведення службового розслідування щодо військовослужбовця військової частини польова пошта НОМЕР_2 старшого солдата за контрактом ОСОБА_3 , у відповідності до якого встановлено, що старший солдат ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину 9 травня 2016 року;

- копія витягу з наказу №2415 від 30.07.2016 року командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військовослужбовцем ПВЗ розташування частини старшим солдатом ОСОБА_3 ;

- копія контракту про проходження громадянами військової служби у ЗСУ, укладений строком на три роки між ОСОБА_3 та ЗСУ в особі командира військової частини НОМЕР_3 , який набирає чинності 15.07.2014 року;

- копія рапорту від 01.06.2016 року про неприбуття в розташування підрозділу після відпустки солдата ОСОБА_3 ;

- копія довідки, складеної 18.06.2016 року начальником польового вузла зв`язку за фактом не надання старшим солдатом ОСОБА_3 пояснень у зв`язку з його відсутністю в частині;

- копія довідки №21, видана військово-лікарською комісією про придатність ОСОБА_3 до військової служби за контрактом за військовою спеціальністю водія;

- копія витягу з наказу № 144 від 10.05.2016 року командира (по стройовій частині) військової частини польова пошта НОМЕР_2 , відповідно до якого старшого солдата ОСОБА_3 увільнено від займаної посади у зв`язку з самовільним залишенням частини;

- копія витягу з наказу № 89 від 01.04.2016 року командира (по стройовій частині) військової частини польова пошта  НОМЕР_2 , відповідно до якого солдата  ОСОБА_3  зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду телефоніста-лінійного наглядача взводу зв`язку 1 механізованого батальйону з щомісячною виплатою надбавки та грошової винагороди;

 - копія витягу з наказу № 101 від 12.04.2016 року командира (по стройовій частині) військової частини польова пошта  НОМЕР_2 , відповідно до якого солдата  ОСОБА_3  увільнено від займаної посади та призначено на посаду телефоніста-лінійного наглядача взводу зв`язку 1 механізованого батальйону водія - електрика центру зв`язку командного пункту польового вузла зв`язку військової частини  НОМЕР_1 ;

- копія витягу з наказу №20-к командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " від 24.04.2014 року про укладення нового контракту про проходження військової служби у ЗСУ строком на три роки, у тому числі, старшим солдатом ОСОБА_3 водієм автомобільного взводу 405 вузлу фельд`єгерсько - поштового зв`язку з 15.07.2014 року;

 - копія наказу №24-РС командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " від 04.08.2015 року про увільнення від займаних посад та призначення до цієї самої частини на вищі посади - у порядку просування по службі, в тому числі, старшого солдата ОСОБА_3 , водія автомобільного взводу - водієм-електриком станції фельд`єгерсько-поштового зв`язку ВОС - 837058 А;

- копія списку особового складу військової частини НОМЕР_4 від 01.04.2016 року, який переміщується для подальшого проходження військової служби за контрактом у військову частину польова пошта НОМЕР_2 , згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 25.03.2016 року №14-РС та від 29.03.2016 року №16-РС, в тому числі – старший солдат ОСОБА_3 ;

        - копія припису командира військової частини НОМЕР_4 від 31.03.2016 року на ім`я старшого солдата ОСОБА_3 про вибуття у розпорядження в/ч пп НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби за контрактом;

- копія військового квитка на ім`я ОСОБА_3 ;

- копія послужного списку ОСОБА_3 ;

- копія обліково-послужної картки форми № 6 стосовно ОСОБА_3 ;

- копія відпускного квитка, згідно з яким старший солдат ОСОБА_3 звільнений в основну щорічну відпустку терміном на 15 діб з 05.04.2016 року по 19.04.2016 року і зобов`язаний з`явитися до місця служби у в/ч пп НОМЕР_2 – 20.04.2016 року;

- копія телеграми військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27.05.2016 року на ім`я командира вч пп НОМЕР_5 , відповідно до якої підтверджено факт хвороби батька військовослужбовця ОСОБА_3 - ОСОБА_6 ;

- лист-нагадування командира військової частини НОМЕР_4 щодо проходження військової служби та необхідності вирішення виниклих питань з командуванням військової частини пп НОМЕР_2 ;

- копія рапорту ОСОБА_3 від 27.05.2016 року про звільнення його з лав ЗСУ в зв`язку з закінченням строку дії контракту від 2014 року;

- копія рапорту ОСОБА_3 від 23.04.2016 року про неможливість прибути за місцем служби в зв`язку з сімейними обставинами, а саме захворювання батька – ОСОБА_6 ;

- копія рапорту ОСОБА_3 від 23.04.2016 року про надання чергової відпустки за 2016 рік через погіршення медичного та фізичного стану батьків непрацездатного віку або розгляд рапорту про звільнення з лав ЗСУ у зв`язку з закінченням строку дії контракту 2014 року, який він не укладав (не підписував) з МО України;

- копія рапорту ОСОБА_3 від 23.04.2016 року про надання чергової відпустки за 2016 рік з 23.04.2016 року тривалістю 15 календарних днів;

- копія витягу з наказу №124 командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 03.05.2016 року про вибуття в основну відпустку старшого солдата ОСОБА_3 телефоніста - лінійного наглядача 1 механізованого батальйону в АДРЕСА_1 , на 15 діб чергової відпустки за 2016 рік та 3 доби святкових з 23.04.2016 року по 09.05.2016 року, а також виключення з котлового забезпечення частини з 03.04.2016 року;

- копія рапорту ОСОБА_3 від 25.04.2016 року про звільнення з лав ЗСУ у зв`язку з сімейними обставинами з доданою копією довідки про стан здоров`я ОСОБА_6 ;        

- копія довідки про доходи, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 , у відповідності до якої ОСОБА_3 грошове забезпечення та винагорода за участь в АТО за квітень, травень 2016 року не нараховувалась.

Крім того, за клопотанням прокурора, для допиту були викликані та допитані в судовому засіданні наступні свідки:

Так, свідок ОСОБА_7 , повідомила суду про те, що з літа 2015 року вона є військовослужбовцем юридичної служби в в/ч НОМЕР_1 , до якої навесні 2016 року було переведено ОСОБА_3 , який дійсно 10.05.2016 року не повернувся з чергової відпустки на службу і мав намір розірвати контракт в судовому порядку. Як юристу, з матеріалів особової справи, їй відомо, що ОСОБА_3 підписував контракт з командуючим оперативного командування у в/ч НОМЕР_3 . Також показала, що вона представляла інтереси військової частини в Дніпропетровському окружному суді, де слухався позов ОСОБА_3 про розірвання контракту про проходження військової служби.

Так, свідок ОСОБА_8 , повідомив суду про те, що він проходить військову службу на посаді офіцера відділу комплектування рядовим та сержантським складом управління персоналом штабу в/ч НОМЕР_3 . В період з липня 2010 року по серпень 2017 року він проходив службу в в/ч НОМЕР_1 , куди 01.04.2016 року з АДРЕСА_2 було переведено ОСОБА_3 , якого він, як і інших військовослужбовців, приймав особисто, перевіряючи їх документи та наявність їх в списках переведених. З 05.04.2016 року по 19.04.2016 року військовослужбовець ОСОБА_3 вибув у чергову відпустку, після якої йому було надано ще одну відпустку, з якої він не повернувся. Доповнив, що ОСОБА_3 проходив військову службу на підставі контракту про проходження військової служби, який знаходився в його особовій справі.

Крім того, стороною обвинувачення було заявлене клопотання про допит свідка ОСОБА_9 , однак через неможливість стороною обвинувачення забезпечити вищевказаного свідка розгляд кримінального провадження неодноразово відкладався.

Враховуючи надмірну тривалість розгляду кримінального провадження, судом було визначено певний термін для реалізації стороною обвинувачення свого права на доведення перед судом, в розумні строки, висунутого ОСОБА_3 обвинувачення, однак явку свідка ОСОБА_9 до суду у визначений термін забезпечено не було.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні усіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення у цій справі, виходить з наступного.

       «Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити усю сукупність фактів, встановлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Насамперед, суд вважає за необхідне відзначити те, що кожній стороні кримінального провадження в ході судового розгляду надано належні можливості в повній мірі реалізувати свої процесуальні права та довести обґрунтованість своєї позиції у змагальному процесі. Наведене, серед іншого, засвідчується тим, що в жодного з учасників провадження не було доповнень до з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами.

Досліджуючи та оцінюючи надані стороною обвинувачення копії документів, як докази, у сукупності та кожен окремо, суд виходить із наступних міркувань та мотивів.

У ч. 1 ст. 92 КПК України передбачено, що обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Згідно ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Одним із процесуальних джерел доказів є документи (ч. 2 ст. 84 КПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Однак в даному кримінальному провадженні стороною обвинувачення на підтвердження  фактичних обставин інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_3 кримінального правопорушення, інших обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, до матеріалів кримінального провадження приєднано та в судовому засіданні досліджено копії документів, на які сторона обвинувачення посилається як доказ причетності останнього до вчиненого кримінального правопорушення. Відомості про існування обставин, передбачених ч. 5 ст. 99 КПК України, прокурором не наведено.

Враховуючи те, що джерелом доказу є оригінал документа, фактичні дані, викладені у досліджених в судовому засіданні копіях документів, не є допустимими доказами. Відтак, на їх підставі суд не може встановлювати наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Разом з тим, у відповідності до пунктів 1, 2, 4 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.

Частиною 4 статті 407 КК України передбачено кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - військовослужбовці строкової служби, військовослужбовці (крім строкової служби).

Склад кримінального правопорушення утворюють об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона.

Об`єктивна сторона складу правопорушення сформульована у диспозиції статті кримінального закону, якою передбачено відповідальність за його вчинення (діяння (дія чи бездіяльність) або діяння, наслідок та причинно-наслідковий зв`язок між ними), та включає час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення. Суб`єктивна сторона - вина у формі умислу чи необережності.

Суб`єктом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, можуть бути всі категорії військовослужбовців.

Військова служба у Збройних Силах України регулюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» і полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок включає в себе можливість проходження військової служби в добровільному порядку (за контрактом).

П. 15 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, передбачено, що з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України.

Для військовозобов`язаних, які вступають на військову службу за контрактом, початком проходження військової служби вважається - день зарахування до списків особового складу військової частини (ст. 30 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992р.).

Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу (ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992р.).

У відповідності до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»  Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом:  призову громадян України на військову службу  або прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3  строкову військову службу у Збройних Силах України не проходив, таким чином підставою для проходження ним служби є укладення контракту, який у відповідності до вимог абзацу другого пункту 13 Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7листопада 2001року №1053/2001, є підставою для видання наказу по військовій частині про зарахування особи на військову службу до Збройних Сил України і призначення її на посаду.

Разом з тим, у відповідності до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №626/627 від 14.07.2020року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 у розділі «10.Підписи сторін» у графі «(особистий підпис, прізвище та ініціали громадянина України - військовослужбовця)» у Контракті про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 09.04.2014 року, укладеного від імені ОСОБА_3 з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_3 строком на три роки, який набрав чинності 15.07.2014 року виконано за допомогою пасти для кулькової ручки рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_3 , а іншою особою, та виконано із наслідуванням підпису   ОСОБА_3 .

Крім того, суд приймає до уваги рішення Сумського окружного адміністративного суду, відповідно якого, визнано недійним контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладений 09.04.2014 року між   ОСОБА_3 (09.02.1989, ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_3 генерал-лейтенанта ОСОБА_10 , яке набрало чинності 15.07.2014 року, що в свою чергу спростовується показаннями ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , допитаних в якості свідків сторони обвинувачення, про укладання контракту ОСОБА_3 .

Тому суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постановлення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.

Статті 370, 373 КПК України вказують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії" від 6 грудня 1988 року Європейський Суд з прав людини встановив, що "принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного).

Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.

При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

З урахуванням вищевикладених висновків суду, щодо належності та допустимості доказів, їх оцінки, оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви мають тлумачитись на користь обвинуваченого, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено належними, достатніми та допустимими доказами та поза розумним сумнівом того, що ОСОБА_3 станом на 10 травня 2016 року був військовослужбовцем та являвся суб`єктом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України.

За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_3  підлягає виправданню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 371, 373, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати невинуватим у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та виправдати за недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя                                                                                 ОСОБА_1