ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2012 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого Гусака М.Б.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б., –
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Служби безпеки України в Харківській області (далі – управління СБУ), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – Головне управління ПФУ) про визнання неправомірними дій,
в с т а н о в и в:
У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просив визнати неправомірними дії управління СБУ щодо призначення йому пенсії в розмірі, меншому ніж передбачено законодавством, та зобов’язати Головне управління ПФУ здійснити перерахунок пенсії відповідно до частини третьої статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби – 1 серпня 2006 року; далі – Закон № 2262-ХІІ) згідно з грошовим атестатом виходячи з розміру грошового забезпечення за останньою посадою перед звільненням.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на неправомірність дій суб’єкта владних повноважень щодо призначення йому пенсії без урахування вимог частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
Золочівський районний суд Харківської області постановою від 30 травня 2007 року позов задовольнив, визнав неправомірними дії управління СБУ щодо призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у розмірі 688 грн 83 коп. та зобов’язав Головне управління ПФУ здійснити перерахунок пенсії за вислугу років із 2 серпня 2006 року відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ згідно з грошовим атестатом виходячи з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням.
При цьому цей суд виходив із того, що в порушення частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону України від 4 квітня 2006 року № 3591-IV “Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців” (далі – Закон № 3591-IV) позивачу помилково призначено пенсію виходячи з розміру грошового забезпечення за останні 24 місяці служби та без урахування щомісячної доплати в розмірі 50 % суми пенсії, що могла б бути нарахована особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їхньою згодою та в інтересах справи на службі.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 березня 2010 року, постанову суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.
Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, касаційний суд послався на те, що вимоги позивача про перерахування йому пенсії відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ не можуть бути задоволені, оскільки дію зазначеної норми зупинено на підставі пункту 30 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV “Про Державний бюджет України на 2006 рік” (далі – Закон № 3235-IV).
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач просить скасувати рішення касаційного та апеляційного судів із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з огляду на таке.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, обґрунтовано виходив із того, що в доданій до заяви ОСОБА_1 ухвалі цього ж суду від 28 травня 2008 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано частину третю статті 43 Закону № 2262-XII та пункт 30 статті 77 Закону № 3235-IV.
Верховний Суд України, усуваючи неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, вважає помилковим висновок останнього в оскаржуваній ухвалі про безпідставність вимог позивача.
Так, частина третя статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону від 15 червня 2004 року, яка діяла до 1 січня 2006 року, передбачала, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством.
Пунктом 30 статті 77 Закону № 3235-IV зупинено на 2006 рік дію, зокрема, вказаної норми, а частинами першою та другою статті 40 цього Закону установлено інший порядок визначення заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій військовослужбовцям .
Однак Законом № 3591-IV внесено зміни до Закону № 2262-ХІІ, зокрема статтю 43 викладено в іншій редакції, яка діяла і на час виникнення спірних відносин та згідно з частиною третьою якої пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством.
Крім того, Законом № 3235-IV зупинено на 2006 рік дію частини третьої статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”, а не Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Таким чином, висновок касаційного суду про безпідставність вимог позивача про перерахунок пенсії з урахуванням частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано положенням Закону № 3235-IV , а не Закону № 3591-IV , прийнятого останнім у часі із зазначених законодавчих актів, що надає йому перевагу при вирішенні судами питання, нормою якого закону слід керуватися під час розгляду справи.
Ураховуючи наведене, ухвала Вищого адміністративного суду України від 2 березня 2010 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 березня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.Б. Гусак
Судді: М.І. Балюк В.П. Барбара
І.С. Берднік С.М. Вус
Л.Ф. Глос Т.В. Гошовська
Л.І. Григор’єва М.І. Гриців
В.І. Гуменюк А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок В.В. Заголдний
М.Р. Кліменко Є.І. Ковтюк
П.І. Колесник О.А. Коротких
В.І. Косарєв О.В. Кривенда
В.В. Кривенко Н.П. Лященко
В.Л. Маринченко Л.І. Охрімчук
П.В. Панталієнко М.В. Патрюк
В.Ф. Пивовар О.І. Потильчак
О.Б. Прокопенко А.І. Редька
Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін
А.М. Скотарь Т.С. Таран
О.О. Терлецький І.Б. Шицький