СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2025 року                                       м. Харків                        Справа № 905/1268/21  

          Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Істоміна О.А. , суддя  Лакіза В.В.

за участю секретаря Андерс О.К.

за участю представників:

позивача – Кошман О.П., довіреність від  30.12.2024  № 12/2024/147;

відповідача – не з`явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Форінт” (вх.№1201Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 16.04.2025  у справі №905/1268/21 (повний текст рішення складено та підписано 05.05.2025 суддею Шиловою О.М. у приміщенні Господарського суду Донецької області)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Форінт”, м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укротэкс”, м.Київ,

про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості відповідача з нарахованих 3% річних в розмірі 1720,71дол.США та 53126,70грн з визначенням способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження,-

ВСТАНОВИВ:

    Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Форінт”  звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укротэкс”  про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості відповідача з нарахованих 3% річних в розмірі 1720,71 дол.США та 53126,70 грн з визначенням способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження.  

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06.05.2019 №04 до нього від Публічного акціонерного товариства “Банк “Софійський” перейшли права вимоги за генеральною кредитною угодою від 20.04.2012 №32/1-1-2-8  та укладених в її межах кредитними договорами від 20.07.2012 №32/1-1-2-8/2 та від 30.05.2013 № 32/1-1-2-8/4, щодо повернення коштів за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, а також на підставі договору від 06.05.2019 про відступлення  прав вимоги за іпотечними договорами перейшло права вимоги за укладеним в забезпечення виконання  зобов`язання за вказаними Кредитними договорами іпотечним договором від 26.12.2021 №  32/1-1-2-8-Іп-85, в той час як відповідач має  основну заборгованість за кредитним  договором від  20.07.2012 №32/1-1-2-8/2  по тілу кредиту  в розмірі  2 326086,62 долл США та сплаті процентів за користування кредитом в розмірі  250834,99 грн,  а за кредитним договором від 30.05.2013 № 32/1-1-2-8/4 – основну заборгованість щодо повернення коштів за тілом кредиту  в розмірі  2534828,28 грн та  зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі  273344,78 грн і на цю прострочену заборгованість позивачем як новим кредитором на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України нараховано 3% річних за кредитним договором від 20.07.2012№32/1-1-2-8/2  за період прострочення  з 01.06.2021 по 09.06.2021  в розмірі   1   720,71 долл. США та за кредитним договором від 30.05.2013 №32/1-1-2-8/4 за період прострочення з 01.01.2020  по 11.09.2020 в розмірі  53   126,70 грн., в той час як невиконання відповідачем свого зобов`язання зі сплати нарахованих на основну заборгованість вказаних сум  3% річних відповідно до положень статті 589 Цивільного кодексу України, статей 7, 12, 41 Закону України «Про іпотеку»,  п. 7.1. Іпотечного договору  від 26.12.2021 № 32/1-1-2-8-Іп-85 надає позивачу право звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду в рахунок зазначених нарахувань.   

Рішенням Господарського суду Донецької області від 16.04.2025 у справі №905/1268/21 в позові відмовлено.

В обґрунтування висновку про відмову в позові суд послався, зокрема, на не доведення позивачем  переходу до нього усіх прав кредитора  за генеральною кредитною угодою від 20.04.2012№32/1-1-2-8 та укладених в її межах кредитними договорами від 20.07.2012№32/1-1-2-8/2 та від 30.05.2013 №32/1-1-2-8/4 з огляду на те, що:

    - у доданому  до позовної заяви витязі з додатку №1 до Договору відступлення від   06.05.2019 № 4 (складений 07.07.2021 і підписаний представником позивача, неможливо прочитати частину тексту таблиці, у вигляді якої оформлено Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, а  на вимогу суду показати повний текст заголовків стовпців таблиці позивач надав до матеріалів справи незасвідчену копію складеного 17.02.2025 і підписаного представником позивача витягу з додатку №1 до Договору відступлення (т.2, зворотній бік а.с.64) і при цьому обидва надані позивачем витяги з додатку №1 до Договору відступлення містять два пункти з Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами (№з/п 56 та 58), в яких згадуються спірний  Кредитний договір від 20.07.2012№32/1-1-2-8/2 з додатками, додатковими договорами/угодами, договорами про внесення змін, доповнення до вказаного договору тощо, що є його невід`ємними частинами (укладений на умовах Угоди) з розміром права вимоги 2576921,61дол.США у валюті кредитування (з них 2326086,62дол. США – заборгованість за тілом кредиту, 250834,99дол.США – заборгованість за нарахованими відсотками); суми, які підлягають стягненню за рішенням суду, відсутні (№з/п 56); кредитний договір №32/1-1-2-37/2 (за інформацією первісно наданого витягу – т.1, а.с.79; текст кредитного договору №32/1-1-2-37/2 відсутній в матеріалах цієї справи) та  спірний  Кредитний договір 30.05.2013 №32/1-1-2-8/4 №4 (за інформацією повторно наданого витягу – т.2, зворотній бік а.с.64) з додатками, додатковими договорами/угодами, договорами про внесення змін, доповнення до вказаного договору тощо, що є його невід`ємними частинами (укладений на умовах Угоди) з розміром права вимоги 2808173,06грн у валюті кредитування (з них 2534828,28грн – заборгованість за тілом кредиту, 273344,78грн – заборгованість за нарахованими відсотками); суми, які підлягають стягненню за рішенням суду, відсутні (№з/п 58);

       - жоден витяг не містить обов`язкових реквізитів додатку №1 до Договору відступлення від   06.05.2019 № 4– підписів сторін, що склали додаток (Банку і Нового кредитора), до того ж в пункті №з/п 58 витягів наведено відомості про різні кредитні договори, на підставі яких нібито існує одна й та сама вимога в сумі 2808173,06грн, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості зробити висновок про погодження сторонами змісту додатку №1 як невід`ємної частини Договору відступлення;

     - позивач не надав доказу сплати 1962639,13грн на виконання умов п.4.1. Договору відступлення від   06.05.2019 № 4 на час або після його укладення.

       Разом з цим суд відхилив посилання  позивача на те, що у нього  був обов`язок сплатити Банку лише 2817234,61грн – запропоновану переможцем аукціону ціну продажу лоту згідно з протоколом електронного аукціону від 03.04.2019, оскільки позивач сплатив вказану суму 17.04.2019, в той час як 06.05.2019 Банк і позивач уклали Договір відступлення № 4, в п.4.1. якого погодили сплату 1962639,13грн як ціни Договору відступлення, установленої за відступлення Прав вимоги за Основними договорами (до складу яких увійшли спірні Кредитні договори та Іпотечний договір), що є обов`язковою умовою набуття Новим кредитором усіх прав Банку згідно з п.2.2. Договору відступлення і про те, що ціна Договору відступлення від 06.05.2019 (1962639,13грн) не є тотожною ціні продажу лоту (2817234,61грн), свідчать не лише цифри і факт визначення ціни Договору відступлення після повної сплати ціни продажу лоту, а й те, що Договір цесії за іпотечними договорами не містить умов про ціну такого договору.

      Також суд зазначив, що 07.05.2019 Банк і позивач направили відповідачу на адресу державної реєстрації в м.Київ сумісного листа №2/2019/05/101 від 07.05.2019 з повідомленням про заміну Банку Новим кредитором у правовідносинах з відповідачем, який не містить інформації про існування будь-яких додатків до нього, які мали бути направлені відповідачу (зокрема, копія Договору відступлення), а 15.05.2019 позивач направив на адресу державної реєстрації відповідача в м.Київ вимогу №2/2019/05/151 від 15.05.2019 про усунення порушень умов кредитного договору та погашення заборгованості за кредитом (щодо Кредитних договорів №2 та №4), в якій повідомив про відступлення прав вимоги за Угодою, Кредитними договорами №2, №4 та Іпотечним договором і  вказана вимога також не містить інформації про існування будь-яких додатків до неї, які мали бути направлені відповідачу, що відповідно ч.2 ст.517 ЦК України надає відповідачу –боржнику  право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

      Крім цього суд зауважив, що подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Укротэкс” з 3% річних, нарахованих на задавнені вимоги, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення таких задавнених вимог, оскільки в іншому випадку це дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності, тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги і при цьому приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор при існуванні задавненої вимоги пред`являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються річні та інфляційні, оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності, а тому кредитор, задля охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Проте, як зазначив суд,  позивач не подавав позов про стягнення тіла кредиту за Кредитними договорами від  20.07.2012№32/1-1-2-8/2  та від 30.05.2013 №32/1-1-2-8/4  (задавнених вимог) ані в цій справі, ані в інших судових провадженнях, про що представник позивача повідомила суд в підготовчому засіданні 29.01.2025 (диск із записом відеоконференції міститься в матеріалах справи) і що підтверджується відсутністю відповідних судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

     Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Форінт” подало на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права,  не відповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю та  витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.

    В обґрунтування апеляційної скарги  позивач послався,зокрема на безпідставність висновку суду першої інстанції про недоведення позивачем сплати ціни відступлених прав вимоги на виконання умов п.4.1. Договору відступлення від  06.05.2019 № в розмірі 41962639,13грн, а сплачена позивачем ціна лоту в розмірі  2817234,61грн згідно з протоколом електронного аукціону від 03.04.2019 №  UA-EA-2019-03-25-000056-b не включає в себе  ціну відступлених прав вимоги за вказаним Договором,оскільки судом не враховано того, що на вказаному  електронному аукціоні, переможцем якого став позивач було реалізовано  лот № F30GL41933, до складу якого увійшов пул активів ПАТ «Банк Софійський», що включав  у себе права вимоги за кількома  кредитними договорами укладеними Банком з юридичним особами, у тому числі і за спірними Кредитними договорами, укладеними з відповідачем, і відповідно до результатів цих торгів 06.05.2019 Банк та позивач уклали окремі договори про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кожною з позицій активу із зазначенням  у кожному з договорів ціни продажу  прав вимоги(ціни договору), в тому числі  й спірний Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06.05.2019 №  04, за яким відступлено права вимоги за спірними Кредитними договорами  із ціною  1 962639,13 грн,   і при цьому загальна сума ціни за всіма  договорами відступлення  становить 2 817234,61 грн, що є тотожною ціні продажу лоту, яка зазначена  у Протоколі аукціону та  сплачена  позивачем за платіжним дорученням від 17.04.2019  №  16516687.

       При цьому позивач  звертає увагу на те, що у  п. 4.1. Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06.05.2019 №  04 зазначено, що  Ціна Договору  в сумі  1962 639,13 грн сплачується  у повному обсязі  до моменту набрання  чинності  цим Договором, відповідно до п. 6.1. цього Договору  саме на підставі протоколу, складеного за результатами  відкритих торгів (аукціону), переможцем якого став Новий Кредитор, а  в абзаці  3 преамбули Договору  сторони прямо зазначили, що його укладено за результатами відкритих торгів, оформлених протоколом електронного аукціону від 03.04.2019 №  UA-EA-2019-03-25-000056-b.

       Разом з цим скаржник зазначив про неврахування судом першої інстанції того, що у зв`язку із укладенням Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06.05.2019 №  04, за яким відступлено права вимоги за  Кредитними договорами від  20.07.2012 №32/1-1-2-8/2  та від 30.05.2013 №32/1-1-2-8/4,  06.05.2019 між ПАТ «Банк Софійський» та позивачем було укладено й договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за іпотечними договорами, за яким Банк відступив  позивачу, в тому числі й права вимоги за іпотечним договором від 26.122.2012  № 32/1-1-2-8-Іп-85, яким забезпечувались зобов`язання за цими Кредитними  договорами, а з огляду на те, що іпотека має забезпечувальний (акцесорний) характер, відступлення  прав за Кредитними договорами  передбачає й відступлення  права вимоги за забезпечувальним Іпотечним договором , у зв`язку з чим визначена сторонами  у  Договорі відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06.05.2019 №  04 вартість відступлених прав вимоги за Кредитними договорами  враховує вартість  відступлення права вимоги  за Іпотечним договором.

    При цьому позивач зазначив, що відомості про реалізацію активів ПАТ «Банк Софійський», що ліквідується, зокрема прав вимоги по зобов`язанням відповідача  на відкритих торгах(аукціоні) через електронну  торгову систему «Прозорро.Продажі» у складі пулу містяться на сайті  системи системи «Прозорро.Продажі» з відображенням детальних даних, результатів  проведеного аукціону, факту укладення договорів (з додаванням відповідних документів-протоколу, договорів відступлення, в тому числі спірного з номером 04 та є загальнодоступною за посиланням http://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-03-25-000056-b, а тому суд першої інстанції не був позбавлений можливості  самостійно перевірити вказані відомості.

     Крім цього скаржник зазначив про неправомірне застосування  судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності за вимогами щодо основної заборгованості  та відсотків річних, на які здійснено нарахування 3% річних, в рахунок   яких позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, пославшись на те, що подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Укротэкс” з 3% річних, нарахованих на задавнені вимоги, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення таких задавнених вимог, оскільки відповідно до ч. 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, в той час як відповідачем у даній справі  не подавалось такої заяви.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025 для розгляду справи № 905/1268/21 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Істоміна О.А.

      Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Форінт” (вх.№1201Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 16.04.2025  у справі №905/1268/21  та призначено її до розгляду в судове засідання з повідомленням  сторін на 03.07.2025  о 9:30   годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №  104.

 Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2025, у зв`язку з перебуванням судді Білоусової Я.О. у відпустці,  для розгляду справи № 905/1268/21 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Істоміна О.А., суддя Лакіза В.В.

       Представник  позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.

Відповідач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання  представника для участі в ньому не направив, про причини неявки суд не повідомив, що відповідно до ч.1, п. 1 ч.  3 статті 202, ч. 12 статті 270  Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за його відсутності.

  Також відповідач не скористався передбаченим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відсутність якого відповідно до ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

    Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

       Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

       Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

       Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, проаналізувавши  доводи апеляційної скарги,  заслухавши пояснення  представника позивача,  з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги позивача без  задоволення, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2012 Публічне акціонерне товариство “Банк “Софійський” (далі – Банк) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Укротэкс” (далі – Позичальник) уклали генеральну кредитну угоду №32/1-1-2-8 (далі – Угода, т.1, а.с.17-21), згідно з абз.1, 2 п.1.1. якої (в редакції додаткової угоди №5 від 06.11.2012 до Угоди; т.1, а.с.22-23) Банк зобов`язався надавати Позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у відповідних кредитних договорах та додаткових угодах до них, укладених в межах Угоди і які є її невід`ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості Позичальника за кредитами, наданими в межах Угоди, не повинен перевищувати 30000000,00грн в еквіваленті.

Термін дії Угоди: до 19.04.2015 (абз.3 п.1.1. Угоди).

За умовою п.2.1. Угоди Банк надає Позичальнику кредитні кошти на умовах їх забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.

Додатковою угодою №5 сторони доповнили п.2.2. Угоди, зокрема, підп.2.2.1. та підп.2.2.2., у яких встановили, що в рамках Угоди на підставі додатково укладеного кредитного договору Позичальнику може відкриватись: - відновлювальна кредитна лінія в іноземній валюті на таких умовах: строк надання кредитної лінії: до 12 місяців; валюта кредитного договору: долари США; відсоткова ставка за надання кредитних коштів в іноземній валюті (доларах США) – 10% річних; - відновлювальна кредитна лінія у національній валюті на таких умовах: строк надання кредитної лінії: до 12 місяців; відсоткова ставка за надання кредитних коштів у національній валюті – 22% річних.

Всі позики, як і відсотки по них, повинні сплачуватися у тій самій валюті, в якій їх надано. Всі комісії за кредитними договорами повинні сплачуватися у національній валюті. Всі платежі, які мають бути зроблені Позичальником на підставі Угоди, повинні бути зроблені повністю, без будь-яких взаємозаліків чи претензій та без будь-яких відрахувань або утримань із наявних сум на рахунках Позичальника (п.2.3. Угоди).

В п.4.1. Угоди Банк зобов`язався відкривати Позичальнику позичкові рахунки згідно з умовами укладених сторонами в межах Угоди кредитних договорів та додаткових угод до них, відповідно до загальних умов кредитування, визначених у ст.ст.1, 2 Угоди та за письмовими вимогами Позичальника перераховувати в безготівковій формі кредитні кошти в межах розмірів лімітів, визначених в кожному окремому кредитному договорі.

За умовою п.5.1. Угоди Позичальник зобов`язався використати отримані кредитні кошти і забезпечити повернення одержаних кредитів та сплату нарахованих відсотків відповідно до умов кредитних договорів, укладених в межах Угоди.

Угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 19.04.2015 за умови повного погашення Позичальником кредитної заборгованості (позики, відсотків за користування, комісій, штрафів та пені) за всіма отриманими в межах Угоди кредитами, що будуть укладені в рамках цієї Угоди (п.9.1. Угоди).Угоду підписали представники обох сторін без скріплення її печатками.

Додаткова угода №5 від 06.11.2012 до Угоди підписана представниками та скріплена печатками обох сторін.

20.07.2012 Банк і Позичальник уклали кредитний договір №32/1-1-2-8/2 (відзивна кредитна лінія) (далі – Кредитний договір №2, т.1, а.с.24-27), відповідно до п.1.1. якого Банк на умовах цього договору та Угоди відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в сумі 1730000,00дол.США (далі – Кредит) зі сплатою 12% річних (далі – Відсотки) для: рефінансування поточної гривневої кредитної заборгованості в долари США за кредитним договором №32/1-1-2-8/1 від 20.04.2012; поповнення обігових коштів та ведення фінансово-господарської діяльності.

Строк повернення Кредиту – 31.03.2016 (п.1.2. Кредитного договору №2 в редакції додаткової угоди №7 від 01.04.2015; т.1, а.с.28-29).

Згідно з п.1.3. Кредитного договору №2 зобов`язання за ним забезпечуються в тому числі таким заставним майном: нерухомістю заставною вартістю 8428402,00грн, що розташована за адресою: м.Донецьк, вул.Малова, буд.35В; нерухомістю заставною вартістю 5039308,00грн, що розташована за адресою: м.Донецьк, вул.Малова, буд.35Д. Договір іпотеки Позичальник зобов`язався підписати у строк до 01.08.2012.

За умовами п.1.4. Кредитного договору №2 Кредит Позичальнику надається повністю або частково в межах суми, зазначеної в п.1.1. цього договору, на підставі письмової заяви Позичальника та за умови належного виконання Позичальником своїх зобов`язань згідно з цим договором. Позичальник має право неодноразово одержувати грошові кошти в повному обсязі або частково та неодноразово повертати Банку отримані грошові кошти в повному обсязі або частково таким чином, щоб загальний розмір грошових коштів, що знаходяться у Позичальника, у будь-який момент часу не перевищував ліміт Кредиту згідно з п.1.1. цього договору.

За п.2.1. Кредитного договору №2 Банк відкриває рахунки: №20624001000011 – для обліку Кредиту і №20680001000011 – для обліку нарахованих Відсотків.

В п.2.5. Кредитного договору №2 Позичальник доручив Банку в разі наявності грошових коштів на своєму поточному рахунку № НОМЕР_1 в Банку в гривні здійснювати списання Відсотків та сум Кредиту, неустойки (штрафу, пені) й інших платежів в розмірі, встановленому договором, при настанні строків платежу та/або заборгованості, що виникла при їх порушенні.

Позичальник має право отримувати кредитні кошти в межах суми, зазначеної в п.1.1., шляхом подання в Банк заяви відповідно до п.1.4. (підп.3.1.1. п.3.1. Кредитного договору №2).

Згідно з п.3.3. Кредитного договору №2 Позичальник зобов`язався: використати Кредит виключно на цілі, зазначені в п.1.1. цього договору (підп.3.3.1.); повернути Кредит у валюті Кредиту не пізніше строку, зазначеного в п.1.2. цього договору, на рахунок №20624001000011 у строки, визначені договором (підп.3.3.2.); надати Банку забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором (підп.3.3.3.).

Договір вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п.5.6. Кредитного договору №2).

Кредитний договір №2 підписали представники обох сторін без скріплення його печатками.

26.12.2012 Банк (Іпотекодержатель) та Позичальник (Іпотекодавець) уклали іпотечний договір №32/1-1-2-8-Іп-85 (далі – Іпотечний договір, т.1, а.с.37-44), згідно з п.п.1.1., 1.2. якого Іпотекодавець передав Іпотекодержателю в іпотеку об`єкти нерухомості – будівлі з господарськими спорудами за переліком, наведеним в п.1.1., заставною вартістю 39871347,00грн, що розташовані за адресою: Донецька область, м.Донецьк, вул.Малова, буд.35В та буд. АДРЕСА_1 і належать Іпотекодавцю на праві власності (далі – Предмет іпотеки); Предмет іпотеки перебуває в іпотеці разом з усіма невідокремлюваними приналежностями та поліпшеннями, у тому числі тими, що будуть здійснені після укладання цього договору.

За умовою п.1.3. Іпотечного договору обтяження іпотекою Предмета іпотеки, а також взаємні права і обов`язки сторін за цим договором виникають з моменту набуття сили цим договором. Пріоритет прав Іпотекодержателя відносно прав третіх осіб на Предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою згідно цього договору. Державну реєстрацію іпотеки за цим договором здійснює Іпотекодержатель за рахунок Іпотекодавця.

Якщо протягом строку дії кредитних договорів відповідно до їхніх умов та/або додаткових угод, що укладені або можуть бути укладені до них у майбутньому, збільшується розмір забезпечених іпотекою вимог або змінюється строк їх виконання, вимоги Іпотекодержателя в частині такого збільшення та/або змін вважаються забезпеченими іпотекою відповідно до умов цього договору без необхідності внесення змін до нього (п.2.3. Іпотечного договору).

Згідно зі ст.6 Іпотечного договору Іпотекодержатель має право без згоди Іпотекодавця відступити свої права за цим договором будь-якій особі за умови, що одночасно він здійснює відступлення тій же особі прав вимоги за кредитними договорами (п.6.1.); Іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити Іпотекодавця про відступлення своїх прав за цим договором та прав вимоги за кредитними договорами у порядку, визначеному законодавством (п.6.2.).

Відповідно до п.7.8. Іпотечного договору ніщо з викладеного в цьому договорі не позбавляє Іпотекодержателя права звернути стягнення на Предмет іпотеки будь-яким іншим способом, який не суперечить чи не буде суперечити на момент такого звернення стягнення чинному законодавству України. У разі, якщо визначені цим договором та/або чинним законодавством України заходи позасудового врегулювання з будь-яких причин не призвели до задоволення вимог Іпотекодержателя в повному обсязі, Іпотекодержатель вправі в будь-який час припинити процедуру позасудового врегулювання та звернути стягнення на Предмет іпотеки в цілому чи окреме майно, що входить до його складу, за рішенням суду.

Договір набуває чинності після його підписання сторонами з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації (п.9.1. Іпотечного договору).

Іпотечний договір підписали представники обох сторін, посвідчила і зареєструвала в реєстрі (за №8619), а також в реєстрі для заборон (за №458, №459) приватний нотаріус Соболєва В.Л.

30.05.2013 Банк і Позичальник уклали кредитний договір №32/1-1-2-8/4 (відзивна кредитна лінія) (далі – Кредитний договір №4; т.1, а.с.30-34), згідно з п.1.1. якого Банк на умовах цього Договору та Угоди відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в сумі 30000000,00грн (далі – Кредит) зі сплатою 22% річних (далі – Відсотки) на: поповнення обігових коштів та введення фінансово-господарської діяльності; рефінансування поточної валютної заборгованості за Кредитним договором №2 в національну валюту України.

Строк повернення Кредиту – 31.03.2016 (п.1.2. Кредитного договору №4 в редакції додаткової угоди б/н від 01.04.2015; т.1, а.с.35-36).

Згідно з п.1.3. Кредитного договору №4 зобов`язання за договором забезпечуються в тому числі майном згідно з Іпотечним договором: будівлі з господарськими спорудами заставною вартістю 39871347,00грн, що розташовані за адресою: Донецька область, м.Донецьк, вул.Малова, буд.35В та буд. АДРЕСА_1 і належать на праві власності Позичальнику.

За умовами п.1.4. Кредитного договору №4 Кредит Позичальнику надається повністю або частково в межах суми, зазначеної в п.1.1. цього договору, на підставі письмової заяви Позичальника та за умови належного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим договором. Позичальник має право неодноразово одержувати грошові кошти в повному обсязі або частково та неодноразово повертати Банку отримані грошові кошти в повному обсязі або частково таким чином, щоб загальний розмір грошових коштів, що знаходяться у Позичальника, у будь-який момент часу не перевищував ліміт Кредиту згідно з п.1.1. цього Договору.

За п.2.1. Кредитного договору №4 Банк відкриває рахунки: №20620005000011 – для обліку Кредиту і №20686005000011 – для обліку нарахованих Відсотків.

В п.2.5. Кредитного договору №4 Позичальник доручив Банку в разі наявності грошових коштів на своєму поточному рахунку № НОМЕР_1 в Банку в гривні здійснювати списання Відсотків та сум Кредиту, неустойки (штрафу, пені) й інших платежів в розмірі, встановленому договором, при настанні строків платежу та/або заборгованості, що виникла при їх порушенні.

Позичальник має право отримувати кредитні кошти в межах суми, зазначеної в п.1.1., шляхом подання в Банк заяви відповідно до п.1.4. (підп.3.1.1. п.3.1. Кредитного договору №4).

Згідно з п.3.3. Кредитного договору №4 Позичальник зобов`язався: використати Кредит виключно на цілі, зазначені в п.1.1. договору (підп.3.3.1.); повернути Кредит у валюті Кредиту не пізніше строку, зазначеного в п.1.2. цього договору, на рахунок №20620005000011 у строки, визначені договором (підп.3.3.2.); надати/забезпечити надання в заставу Банку у якості забезпечення зобов`язань за цим договором майно відповідно до умов п.1.3. цього договору шляхом укладення або забезпечення укладання договорів застави, інших пов`язаних з ними договорів та документів. У разі недотримання умов п.1.3. цього договору Банк має право вимагати дострокового погашення заборгованості за Кредитом, Відсотками та іншими платежами за цим договором, а у разі непогашення заборгованості – звернутися до Поручителя або звернути стягнення на предмет застави або звернутися до суду (підп.3.3.3.).

Договір вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п.5.7. Кредитного договору №4).

Кредитний договір №4 підписаний представниками обох сторін без скріплення його печатками.

01.04.2015 в п.1 додаткової угоди №7 до Кредитного договору №2 сторони визнали наявність боргу Позичальника за Кредитним договором №2 в загальній сумі 2326086,62 дол.США, який станом на 01.04.2015 складається з: боргу в сумі 2084000,00дол.США за виданими Позичальнику кредитними коштами; боргу в сумі 242086,62дол.США за простроченими до сплати Відсотками за користування кредитними коштами (т.1, а.с.28-29).

В підп.2.1. п.2 додаткової угоди №7 сторони домовилися про такий порядок реструктуризації боргу за Кредитом і Відсотками: Позичальник зобов`язався щоквартально сплачувати Банку Відсотки за користування кредитними коштами та повернути у строк до 31.03.2016 кошти в сумі 2326086,62дол.США.

В п.3 додаткової угоди №7 сторони виклали п.1.1. Кредитного договору №2 в такій редакції: Банк на умовах цього договору та Угоди відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в сумі 2326086,62дол.США (далі – Кредит) зі сплатою 3% річних (далі – Відсотки) для: поповнення обігових коштів та ведення фінансово-господарської діяльності; рефінансування поточної гривневої кредитної заборгованості в долари США за кредитним договором №32/1-1-2-8/1 від 20.04.2012; рефінансування поточної гривневої кредитної заборгованості в долари США за Кредитним договором №4.

Додаткова угода №7 від 01.04.2015 є невід`ємною частиною Кредитного договору №2, підписана представниками та скріплена печатками обох сторін і набрала чинності з моменту її підписання.

01.04.2015 в п.1 додаткової угоди б/н до Кредитного договору №4 сторони визнали наявність боргу Позичальника за Кредитним договором №4 на загальну суму 2534828,28грн, який станом на 01.04.2015 складається з: боргу в сумі 2018880,00грн за виданими Позичальнику кредитними коштами; боргу в сумі 515948,28грн за простроченими до сплати Відсотками за користування кредитними коштами (т.1, а.с.35-36).

В підп.2.1. п.2 додаткової угоди б/н від 01.04.2015 до Кредитного договору №4 сторони домовилися про такий порядок реструктуризації боргу за Кредитом і Відсотками: Позичальник зобов`язався щоквартально сплачувати Банку Відсотки за користування кредитними коштами та повернути у строк до 31.03.2016 кошти в сумі 2534828,28грн.

В п.3 додаткової угоди б/н від 01.04.2015 сторони виклали п.1.1. Кредитного договору №4 в такій редакції: Банк на умовах цього Договору та Угоди відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в сумі 2534828,28грн (далі – Кредит) зі сплатою 3% річних (далі – Відсотки) на: поповнення обігових коштів та введення фінансово-господарської діяльності; рефінансування поточної валютної заборгованості за Кредитним договором №2 в національну валюту України.

Додаткова угода б/н від 01.04.2015 до Кредитного договору №4 є його невід`ємною частиною, підписана представниками та скріплена печатками обох сторін і набрала чинності з моменту її підписання.

Договором б/н від 30.06.2015 про внесення змін до Іпотечного договору (далі – Договір від 30.06.2015, т.1, а.с.45-48) Банк (Іпотекодержатель) та Позичальник (Іпотекодавець) виклали п.п.1.1., 1.2. Іпотечного договору в новій редакції, згідно з якою Іпотекодавець передає Іпотекодержателю в іпотеку об`єкти нерухомості – будівлі з господарськими спорудами за переліком, наведеним в п.1.1., заставною вартістю 90000000,00грн, що розташовані за адресою: Донецька область, м.Донецьк, вул.Малова, буд.35В та буд. АДРЕСА_1 і належать Іпотекодавцю на праві власності (далі – Предмет іпотеки); Предмет іпотеки перебуває в іпотеці разом з усіма невідокремлюваними приналежностями та поліпшеннями, у тому числі тими, що будуть здійснені після укладання цього договору.

Згідно з п.2.1. Іпотечного договору в редакції Договору від 30.06.2015 Іпотечний договір забезпечує вимоги, що випливають та/або можуть виникнути у майбутньому, виходячи з положень:

- укладеної Іпотекодавцем та Іпотекодержателем Угоди на суму 30000000,00грн з відсотковою ставкою не вище 22% річних за кредитами, що надані та/або можуть бути надані в майбутньому Іпотекодавцю, строк повернення кредитів – не пізніше 01.04.2018;

- Кредитного договору №2, укладеного Іпотекодавцем та Іпотекодержателем в межах Угоди, за яким Іпотекодержатель відкриває Іпотекодавцю відновлювальну кредитну лінію в сумі 2326086,62дол.США зі сплатою 3% річних та строком повернення – до 31.03.2016;

- Кредитного договору №4, укладеного Іпотекодавцем та Іпотекодержателем в межах Угоди, за яким Іпотекодержатель відкриває Іпотекодавцю відновлювальну кредитну лінію в сумі 2534828,28грн зі сплатою 3% річних та строком повернення – 31.03.2016;

- кредитними договорами, що можуть бути укладені у майбутньому в межах Угоди,

які всі разом далі іменуються “Кредитний договір”.

За умовами п.7.1. Іпотечного договору в редакції Договору від 30.06.2015 Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем будь-яких умов Кредитного договору та/або невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем умов цього договору, та/або порушення справи про банкрутство Іпотекодавця, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або Кредитним договором та/або законодавством України. У цьому випадку Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цій вимозі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання/виправлення порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-денний строк від дня направлення вимоги на адресу Іпотекодавця, вказану в цьому договорі або повідомлену Іпотекодержателю в порядку, встановленому в п.9.6. цього договору, та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель з наступного дня після закінчення зазначеного терміну набуває право розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки. Вказана вимога не перешкоджає Іпотекодержателю здійснювати свої права на звернення стягнення на Предмет іпотеки без попереднього повідомлення Іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату Предмета іпотеки. Звернення стягнення на Предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін про задоволення вимог Іпотекодержателя, що передбачено підп.7.2.1., 7.2.2. п.7.2. Іпотечного договору, якщо інше не встановлене законом. Крім випадків, передбачених законом, право вибору способу задоволення вимог Іпотекодержателя, визначених цим договором, належить Іпотекодержателю.

Договір від 30.06.2015 підписаний представниками обох сторін, скріплений печаткою відповідача, посвідчений приватним нотаріусом Соболєвою В.Л. та зареєстрований в реєстрі за №1472.

04.10.2016 Позичальник (Іпотекодавець, відповідач) змінив адресу державної реєстрації з м.Хмельницький на м.Київ (т.1, а.с.48, т.2, а.с.18).

03.04.2019 відбувся електронний аукціон №UA-EA-2019-03-25-000056-b з продажу лота №F30GL41933, до складу якого увійшов пул активів Банку, що включав в тому числі права вимоги (37 позицій) за укладеними з юридичними особами кредитними договорами і майнові права (2 позиції) за укладеними з юридичними особами кредитними договорами (протокол аукціону – т.1, а.с.73-74).

Переможцем аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Форінт” (позивача), який запропонував ціну продажу 2817234,61грн з ПДВ, що підлягала сплаті переможцем Банку за результатами проведення аукціону.

Згідно з протоколом аукціону переможець електронних торгів зобов`язався, зокрема, провести повний розрахунок та підписати договір (договори) купівлі-продажу/відступлення права вимоги придбаного активу(вів) (майна) протягом 20-ти робочих днів з дня, наступного за днем формування протоколу електронного аукціону.

17.04.2019 платіжним дорученням №16516687 позивач перерахував Банку 2817234,61грн з призначенням платежу: “Оплата за активи (майно) згідно з протоколом аукціону №UA-EA-2019-03-25-000056-b, лот №F30GL41933, у т.ч. ПДВ 1640,05грн” (т.1, а.с.87).

06.05.2019 Банк і Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Форінт” (Новий кредитор) уклали договір №4 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги (далі – Договір відступлення; т.1, а.с.75-78), згідно з п.2.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Банк відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги Банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку №1 до договору (далі – Боржники), включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами) та договорами застави з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них згідно з реєстром у додатку №1 до цього договору (далі – Основні договори і Права вимоги); Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти в сумі та в порядку, визначених цим договором; відступлення Банком Новому кредиторові прав вимоги за договорами забезпечення, що укладені в забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами, відбувається шляхом укладання окремих договорів відступлення прав вимоги за договорами забезпечення.

Відповідно до п.2.2. Договору відступлення Новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів відповідно до п.4.1. цього договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами, включаючи, проте не обмежуючись: право вимагати належного виконання Боржниками зобов`язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, процентів, штрафних санкцій, неустойок у розмірах, вказаних у додатку №1 до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, право вимагати та отримувати платежі за гарантією (якщо така видавалась), відшкодування за договором страхування тощо. Розмір Прав вимоги, які переходять до Нового кредитора, вказаний у додатку №1 до цього договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на договірне списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов Основних договорів.

За змістом п.3.3. Договору відступлення усі наявні у Банку документи (оригінали або копії (у разі відсутності оригіналів)), що підтверджують Права вимоги до Боржників, передаються Банком Новому кредитору за відповідним актом не пізніше 10-ти календарних днів із дати укладення цього договору. При отриманні Банком після укладення цього договору оригіналів документів стосовно Боржників (оригіналів виконавчих документів, процесуальних документів у судових справах, пов`язаних з Правами вимоги, що відступаються за цим договором, тощо) такі документи передаються Банком Новому кредитору за відповідним актом.

Після набуття Прав вимоги за цим договором Новий кредитор має право: здійснювати будь-які не заборонені чинним законодавством України дії для реалізації Прав вимоги та/або отримання сум заборгованості від Боржників; здійснювати будь-які передбачені чинним законодавством України дії, пов`язані з набутими Правами вимоги; розпоряджатися Правами вимоги на власний розсуд, в тому числі здійснювати наступний продаж та/або відступлення Прав вимоги на користь третіх осіб, за умови дотримання при цьому вимог чинного законодавства України та умов Основних договорів (п.3.7. Договору відступлення).

В п.4.1. Договору відступлення сторони обумовили, що за відступлення Прав вимоги за Основними договорами відповідно до цього договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти в сумі 1962639,13грн (далі – Ціна договору). Новий кредитор сплачує Банку Ціну договору в повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором відповідно до його п.6.5, на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін (п.6.5. Договору відступлення).

Договір відступлення підписаний представниками та скріплений печатками обох сторін.

Надаючи  в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову та при цьому частково погоджується з мотивуванням суду в обґрунтування цього висновку.

Як зазначено вище, предметом спору у даній справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором в рахунок погашення заборгованості по сплаті 3% річних перед позивачем за кредитною угодою від 20.04.2012№32/1-1-2-8  та укладених  в її межах кредитних договорів 20.07.2012№32/1-1-2-8/2 та від 30.05.2013 №32/1-1-2-8/4.

Вказані вимоги обгрунтовані  тим, що на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06.05.2019 №04 до нього від Публічного акціонерного товариства “Банк “Софійський” перейшли права вимоги за генеральною кредитною угодою від 20.04.2012№32/1-1-2-8  та укладених в її межах кредитними договорами від 20.07.2012№32/1-1-2-8/2 та від 30.05.2013 №32/1-1-2-8/4, щодо повернення коштів за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, а також на підставі договору від 06.05.2019 про відступлення  прав вимоги за іпотечними договорами перейшло  права вимоги за укладеним в забезпечення виконання  зобов`язання за вказаними Кредитними договорами іпотечним договором від 26.12.2021 №  32/1-1-2-8-Іп-85, в той час як відповідач має  основну заборгованість за кредитним  договором від  20.07.2012№32/1-1-2-8/2  по тілу кредиту  в розмірі  2 326086,62 долл США та сплаті процентів за користування кредитом в розмірі  250834,99 грн,  а за кредитним договором від 30.05.2013 №32/1-1-2-8/4 – основну заборгованість щодо повернення коштів за тілом кредиту  в розмірі  2534828,28 грн та  зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі  273344,78 грн і на цю прострочену заборгованість позивачем як новим кредитором на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України нараховано 3% річних за кредитним договором від 20.07.2012№32/1-1-2-8/2  за період прострочення  з 01.06.2021 по 09.06.2021  в розмірі   1   720,71 долл. США та за кредитним договором від 30.05.2013 №32/1-1-2-8/4 за період прострочення з 01.01.2020  по 11.09.2020 в розмірі  53   126,70 грн., в той час як невиконання відповідачем свого зобов`язання зі сплати нарахованих на основну заборгованість вказаних сум  3% річних відповідно до положень статті 589 Цивільного кодексу України, статей 7,12, 41 Закону України «Про іпотеку»,  п. 7.1. Іпотечного договору  від 26.12.2021 № 32/1-1-2-8-Іп-85 надає позивачу право звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду в рахунок зазначених нарахувань.   

      Отже, позивач в рамках даної справи  просить суд  звернути стягнення на предмет іпотеки  в рахунок нарахованих на основну заборгованість за Кредитними договорами 3% річних у періоди прострочення після укладення ним з пАТ «Банк Софіївський»   вказаних Договорів про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06.05.2019 №04 та про відступлення  прав вимоги за іпотечними договорами.

    Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог  або заперечень.

      Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами  та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону  суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви  у добросовісному здійсненні  учасниками справи  їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

     Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

 Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

 Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

    Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України,  достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

    Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України,  суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

     Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

     Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

    Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

     Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

    Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

        У пунктах 1   -   3 частини першої   статті 237 ГПК України   передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема   питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

        З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених   статтею 86 ГПК України   щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

    Частинами першою, другою, четвертою   статті 269 ГПК України   визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції   досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

      Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

      Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд,   стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод   не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі   -   ЄСПЛ), суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

       На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

         Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

        У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

     Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

      Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

      Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

   Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

      Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

     Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". У рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), зазначено, що суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

    Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

   Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постановах  Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі №  924/233/18, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 18.04.2023  у справі №  909/952/21.

 Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

 Згідно зі статтею 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

   Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Стаття 517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

 Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

    В постанові  Верховного  Суду України в постанові від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13, від 13.10.2021 у справі № 910/11177/20 зазначено висновки щодо того, що межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права.   Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору   

      Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором на підставі договору про відступлення такого права,   є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором   (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2021 у справі № 911/3185/20).

       Як правомірно  зазначив суд першої інстанції   до позовної заяви позивач додав витяг з додатку №1 до Договору відступлення (складений 07.07.2021 і підписаний представником позивача; т.1, а.с.79), в якому неможливо прочитати частину тексту таблиці, у вигляді якої оформлено Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами. На вимогу суду першої інстанції позивач надав до матеріалів справи незасвідчену копію складеного 17.02.2025 і підписаного представником позивача витягу з додатку №1 до Договору відступлення (т.2, зворотній бік а.с.64).

       Обидва надані позивачем витяги з додатку №1 до Договору відступлення містять два пункти з Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами (№з/п 56 та 58), в яких згадуються:

      - Кредитний договір №2 з додатками, додатковими договорами/угодами, договорами про внесення змін, доповнення до вказаного договору тощо, що є його невід`ємними частинами (укладений на умовах Угоди) з розміром права вимоги 2576921,61дол.США у валюті кредитування (з них 2326086,62дол.США – заборгованість за тілом кредиту, 250834,99дол.США – заборгованість за нарахованими відсотками); суми, які підлягають стягненню за рішенням суду, відсутні (№з/п 56);

     - кредитний договір №32/1-1-2-37/2 (за інформацією первісно наданого витягу – т.1, а.с.79; текст кредитного договору №32/1-1-2-37/2 відсутній в матеріалах цієї справи) або Кредитний договір №4 (за інформацією повторно наданого витягу – т.2, зворотній бік а.с.64) з додатками, додатковими договорами/угодами, договорами про внесення змін, доповнення до вказаного договору тощо, що є його невід`ємними частинами (укладений на умовах Угоди) з розміром права вимоги 2808173,06грн у валюті кредитування (з них 2534828,28грн – заборгованість за тілом кредиту, 273344,78грн – заборгованість за нарахованими відсотками); суми, які підлягають стягненню за рішенням суду, відсутні (№з/п 58).

      Жоден витяг не містить обов`язкових реквізитів додатку №1 до Договору відступлення – підписів сторін, що склали додаток (Банку і Нового кредитора), до того ж в пункті №з/п 58 витягів наведено відомості про різні кредитні договори, на підставі яких нібито існує одна й та сама вимога в сумі 2808173,06грн, у зв`язку з чим відсутні підстави для висновку про погодження сторонами змісту Додатку №1 як невід`ємної частини Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06.05.2019 № 04.

      Позивач в апеляційній скарзі не навів жодних доводів щодо неправомірності вказаних посилань суду, які підтверджені матеріалами справи.

       При цьому позивач не повідомляв суд першої інстанції про те, що він надає докази, які містять неповні дані щодо узгоджених в Додатку № 1  прав вимоги, які відступлено за Договором  від 06.05.2019 № 04, а повна інформація щодо цього міститься  на сайті  системи системи «Проззорро.Прадажі».

     Разом з цим укладення сторонами разом з договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06.05.2019 № 04 договору від 06.05.2020 про відступлення  прав вимоги за іпотечними договорами перейшло  права вимоги за укладеним в забезпечення виконання  зобов`язання за вказаними Кредитними договорами Іпотечним договором від 26.12.2021 №  32/1-1-2-8-Іп-85, виходячи з наступного.

  Як зазначено вище, відповідно до статті 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

 В даному випадку відомостями наявних у матеріалах справи доказів  доведено, що відступлення прав за Іпотечним договором не свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням з огляду на те, що в пункті 2.1. договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06.05.2019 № 04 сторони дійшли згоди, що відступлення  Банком Новому кредитору  прав вимоги за договорами забезпечення , що були укладені   в забезпечення  виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами, відбувається шляхом укладення окремих договорів  відступлення  прав вимоги за договорами забезпечення і саме  в окремому договорі від 06.05.2019 № 04,як зазначено вище відсутні відомості про погодження сторонами  у встановленому  Договором порядку в Додатку  № 1 до нього, як його невід`ємної частини відступлення Банком Кредитору відповідних вимог за спірними Кредитними договорами .

      Колегія суддів зазначає про обгрунтованість посилання позивача в апеляційній скарзі на безпідставність посилання  суду першої інстанції щодо того, що  позивачем не доведено сплату ціни відступлених прав вимоги на виконання умов п.4.1. Договору відступлення від  06.05.2019 № 04 в розмірі 41962639,13грн, а сплачена позивачем ціна лоту в розмірі  2817234,61грн згідно з протоколом електронного аукціону від 03.04.2019 №  UA-EA-2019-03-25-000056-b не включає в себе  ціну відступлених прав вимоги за вказаним Договором,оскільки судом не враховано того, що на вказаному  електронному аукціоні, переможцем якого став позивач було реалізовано  лот № F30GL41933, до складу якого увійшов пул активів ПАТ «Банк Софійський», що включав  у себе права вимоги за кількома  кредитними договорами укладеними Банком з юридичним особами, у тому числі і за спірними Кредитними договорами, укладеними з відповідачем, і відповідно до результатів цих торгів 06.05.2019 Банк та позивач уклали окремі договори про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кожною з позицій активу із зазначенням  у кожному з договорів ціни продажу  прав вимоги(ціни договору), в тому числі  й спірний Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06.05.2019 №  04 із ціною  1 962639,13 грн,  і при цьому загальна сума ціни за всіма  договорами відступлення  становить 2 817234,61 грн, що є тотожною ціні продажу лоту, яка зазначена  у Протоколі аукціону та  сплачена  позивачем за платіжним дорученням від 17.04.2019  №  16516687.

      При цьому у  п. 4.1. Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 06.05.2019 №  04 зазначено, що  Ціна Договору  в сумі  1962 639,13 грн сплачується  у повному обсязі  до моменту набрання  чинності  цим Договором, відповідно до п. 6.1. цього Договору  саме на підставі протоколу, складеного за результатами  відкритих торгів (аукціону),переможцем якого став Новий Кредитор, а  в абзаці  3 преамбули Договору  сторони прямо зазначили, що його укладено саме за результатами відкритих торгів, оформлених протоколом електронного аукціону від 03.04.2019 №  UA-EA-2019-03-25-000056-b.

       Разом з цим наявність протоколу електронного аукціону від 03.04.2019 №  UA-EA-2019-03-25-000056-b не спростовує вищенаведених висновків про недоведеність позивачем відступлення йому ПАТ «Банк Софіївський»   прав вимоги за Кредитними договорами через непогодження Додатку № 1 до договору від 06.05.2019 № 04, оскільки, з урахуванням положень статті  635 Цивільного кодексу України,   Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 № 388 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції Укарїни 20.04.2016 за     № 606/28736,  протокол, підписаний за результатами проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу майна неплатоспроможного банку у процедурі його ліквідації, слід розглядати як такий, що за своєю правовою природою є попереднім договором купівлі-продажу, тобто договором, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти основний договір в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором.

    Зазначена правова позиція щодо правової природи протоколу, підписаного за результатами проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу майна неплатоспроможного банку у процедурі його ліквідації викладена  в постанові Великої Палати Верховного Суду від  09.02.2022  у справі №  910/6939/20.

     Разом з цим господарський суд першої інстанції в якості однієї з підстав для відмови в позові правомірно послався на те, що 07.05.2019 Банк і позивач направили відповідачу на адресу державної реєстрації в м.Київ сумісного листа №2/2019/05/101 від 07.05.2019 з повідомленням про заміну Банку Новим кредитором у правовідносинах з відповідачем, який не містить інформації про існування будь-яких додатків до нього, які мали бути направлені відповідачу (зокрема, копія Договору відступлення), а 15.05.2019 позивач направив на адресу державної реєстрації відповідача в м.Київ вимогу №2/2019/05/151 від 15.05.2019 про усунення порушень умов кредитного договору та погашення заборгованості за кредитом (щодо Кредитних договорів №2 та №4), в якій повідомив про відступлення прав вимоги за Угодою, Кредитними договорами та Іпотечним договором і  вказана вимога також не містить інформації про існування будь-яких додатків до неї, які мали бути направлені відповідачу, що відповідно ч.2 ст.517 Цивільного кодексу України надає відповідачу –боржнику  право не виконувати свого обов`язку позивачу як новому кредиторові зі сплати спірних сум 3% річних до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні, що виключає наявність порушення  зобов`язання як  заявленої позивачем підстави для звернення стягнення на спірний предмет іпотеки.

       Позивач в апеляційній скарзі не навів доводів щодо безпідставності  вказаного висновку суду.

    Крім наведених обгрунтованих підстав для відмови  в задоволенні  позову, на які правомірно послався суд першої інстанці,  колегія суддів зазначає наступне.

   Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими     визнаються цивільно-правові зобов`язання,  що виникають між учасниками господарських відносин при  здійсненні господарської діяльності,  в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на  користь  другої сторони  або  утриматися  від певної дії,  а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

       Майнові зобов`язання,   які    виникають    між    учасниками господарських відносин,  регулюються  Цивільним  кодексом  України  з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

 Зобов`язання виникають з підстав, встановлених   статтею 11   цього Кодексу.

Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

       Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов`язань передбачено господарські договори.

     Відповідно до ч. 2     ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни     підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (п. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України), якщо у зобов`язанні      встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до      статті 546 Цивільного кодексу України      виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 575 Цивільного кодексу України      визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно      статті 1 Закону України "Про іпотеку"      іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України      "Про іпотеку"      у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права            чи            вимоги            яких            на            передане            в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом            порядку            або            зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.            

Частиною першою ст. 7      вказаного Закону передбачено, що      за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до приписів ч. 2 ст.      590, ч. 2 ст.      592 ЦК України, ч. 1 ст.      12, ч. 1 ст.      33 Закону України "Про іпотеку"   встановлено право заставодержателя (іпотекодержателя) на звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у разі неналежного виконання основного зобов`язання, а також право заставодержателя (іпотекодержателя) вимагати дострокового виконання основного зобов`язання у разі порушення заставодавцем (іпотекодавцем) обов`язків, встановлених іпотечним договором (договором застави), а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет застави (іпотеки).

     Вказане вище право іпотекодержателя передбачено також положеннями п. 7.1 Іпотечного договору, згідно якого набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальнику будь-яких умов кредитного договору та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або кредитним договором та/або законодавством України.

   Як зазначено вище, частиною першою   статті 1050 Цивільного кодексу України       передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до     статті 625 цього Кодексу.

    Водночас за змістом частини другої   статті 625 Цивільного кодексу України     боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

     У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №  310/11534/13, від 23.05.2018 у справі №  910/1238/17  від 28.03.2018  у справі № 444/9519/12 , від 31.10.2018 у справі №  202/4494/16-ц уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

      Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою    статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

     Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.       У випадках, коли боржник       порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою    статті 1050 ЦК України       застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення       статті 625 цього Кодексу.

     За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені       статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою    статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до    статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

       Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої       статті 1048 ЦК України       і охоронна норма частини другої    статті 625 цього Кодексу    не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої       статті 1048 ЦК України       як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої       статті 625 ЦК України       як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання

     Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати  Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16.

      З урахуванням наведеного, проценти, що нараховуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч.      2      ст. 625 ЦК України      є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання, на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики чи кредиту, встановлюються  не на підставі договору позики чи кредиту, а на підставі закону.Зазначені проценти мають різну правову природу, відповідно, проценти за ч.  2 статті 625 ЦК України є відповідальністю  за порушення грошового зобов`язання, в той час як процентми за кредитним договором – платою за користування кредитними коштами.

Умовами п.2.2. Генеральної кредитної угоди, п.1.1., 2.3. Кредитних договорів визначено процентну ставку та порядок сплати процентів за користування кредитними коштами.

Так, умовами п.2.3. Кредитних  договорів визначено порядок сплати процентів за користування кредитними коштами, нарахування яких здійснюється на суму кредиту за фактичний строк користування ним з дня видачі кредиту по день повернення кредиту.

Вказана умова не є за свою суттю умовою про порядок сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ч.      2      ст.      625 ЦК України     у разі спливу строку кредитування, оскільки, як зазначено вище,  проценти, визначені кредитним договором за користування кредитом нараховані по день повернення кредиту не можуть бути ототожнені з процентами, передбаченими ч.    2    ст.    625 ЦК України.

При цьому частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачена можливість сторонам визначити свій розмір процентів в разі спливу строку кредитування на підставі ч.      2      ст.      625 Цивільного кодексу України, яка має    має бути погоджена сторонами в самому договорі з вказівкою про природу цих процентів.

Оскільки зазначені умови договору стосуються  саме процентів  за користування грошовими коштами та кредитний договір не містить умов щодо визначення іншого ніж встановлено  ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України розміру саме процентів  як відповідальності за невиконання грошового зобов`язання,  у спірних правовідносинах сторонами в договорі не визначено умови нарахування процентів за неправомірне користування кредитними коштами, що регулюються положеннями ч.      2      ст.      625 Цивільного кодексу України.

       Враховуючи, що на будь-яке грошове зобов`язання поширюється дія частини другої статі 625 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги той факт, що зобов`язання за кредитним договором не виконано, нарахування 3% річних на суму простроченого зобов`язання відповідає вимогам закону.

        Разом з цим, в межах даної справи до суду заявлена вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості перед позивачем зі сплати 3% річних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.        

Як зазначено вище,  ч. 1      ст. 7 Закону України “Про іпотеку” передбачено, що  за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату відсотків, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

      Таким чином у договорі іпотеки повинні бути визначені конкретні зобов`язання, які ця іпотека забезпечує, при цьому ці зобов`язання безпосередньо повинні витікати з умов договору, виконання якого забезпечується.

       Іпотекодержатель та іпотекодавець укладаючи іпотечний договір  від 06.12.2020 № 32/1-1-2-8-Іп-85 визначили забезпечені іпотекою вимоги у відповідному розділі “стаття 2. Забезпечені іпотекою вимоги”.

     Так, за умовами п. 2.1 Іпотечного договору предметом іпотеки забезпечено виконання грошових зобов`язань, що випливають з умов мультивалютної генеральної кредитної угоди від 20.04.2012  № 32/1-1-2-8 та,зокрема,  спірних Кредитних,.

       За умовами п. 2.2 Іпотечного договору іпотекодержатель також має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги щодо: відшкодування витрат, спричинених пред`явленням вимоги за кредитним договором та/або зверненням стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору; відшкодування витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки; сплата неустойки відповідно до кредитного договору; сплати процентів за кредитом відповідно до умов кредитного договору; повернення суми кредиту відповідно до умов кредитного договору; відшкодування витрат та збитків, завданих порушенням умов кредитного договору та/або цього договору.

       Отже, сторонами угоди визначений виключний перелік зобов`язань, що є забезпеченими іпотечним майном.

     При цьому ні умови Генеральної кредитної угоди, ні укладені в її межах Кредитні договори не містять зобов`язань боржника сплатити кошти саме за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст.625 ЦК України, втім передбачають інші обов`язки у разі невиконання грошових зобов`язань (розділ 10 генеральної кредитної угоди, п. 4.1 кредитного договору). В свою чергу умови іпотечного договору визначають, що іпотекою забезпечуються саме ті грошові зобов`язання, які випливають з умов генеральної кредитної угоди, а також вимоги за переліком у п. 2.2.

     З наведеного вбачається, що договір іпотеки не містить умови, яка б вказувала про забезпечення іпотекою вимог за     ч. 2  ст. 625 ЦК України.

    При цьому за умовами п.7.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких умов кредитного договору та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або кредитним договором та/або законодавством України, не дають підстав  вважати, що право звернення стягнення на предмет іпотеки, незважаючи на відсутність такого зобов`язання як забезпеченого у п. 2.1, п. 2.2 іпотечного договору, виникає у будь-якому випадку, передбаченому законом, у тому числі й у разі застосування ч. 2 ст.625 ЦК України, оскільки за змістом вказаної умови Договору кредиту відсилка до інших випадків, передбачених законодавством України стосується  випадків, коли право звернення стягнення на предмет іпотеки виникає на підставах, визначених законодавством, яке в свою чергу  не визначає нарахування  процентів річних на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України підставою виникнення права звернення на предмет іпотеки.

З огляду на наведене зобов`язання зі сплати 3% річних не входять до кола зобов`язань відповідача, які забезпечені Іпотечним договором, на перехід права вимоги за яким позивач обгрунтовує позовні вимоги.

Колегія суддів зазначає про обгрунтованість посилання позивача в апеляційній скарзі на неправомірне застосування  судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності за вимогами щодо основної заборгованості  та відсотків річних, на які здійснено нарахування 3% річних, в рахунок   яких позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, з посиланням  на те, що подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Укротэкс” з 3% річних, нарахованих на задавнені вимоги, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення таких задавнених вимог, оскільки відповідно до ч. 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, в той час як відповідачем у даній справі  не подавалось такої заяви.

В даному випадку суд першої інстанції не застосовував наслідки пропуску позовної давності, а послався як на одну з підстав для відмови в позові на те, що подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Укротэкс” з 3% річних, нарахованих на задавнені вимоги, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення таких задавнених вимог.

Колегія суддів погоджується  з вказаною підставою для відмови в позові, оскільки вона узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах, на які послався суд першої інстанції, а саме: в постановах Касаційного цивільного суду від 23.11.2022 у справі №285/3536/20, від 13.03.2023 у справі №554/9126/20, від 02.08.2023 у справі №766/150/21, від 07.12.2023 у справі №306/1350/21, від 22.01.2025 у справі №602/140/23 й та  постановах Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі №922/1084/22, від 25.03.2024 у справі №927/594/23, від 15.10.2024 у справі №910/13952/23.

     Так,  у наведених постановах Верховного Суду  зазначено, зокрема, наступне.  

     Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

     Тлумачення як   статті 3 ЦК України   загалом, так і пункту 6   статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

      Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

    Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

       Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція   статті 625 ЦК України   щодо нарахування 3      річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

       Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша   статті 267 ЦК України).

      Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України).

      Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої   статті 602 ЦК України).

      Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що:

                  натуральним зобов`язання (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

                        задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності;

      законодавець в пункті 4 частини першої   статті 602 ЦК України   передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої   статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності;

                     очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги;

                        Приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

       Як правомірно зазначив суд першої інстанції, позивач не подавав позов про стягнення тіла кредиту за Кредитними договорами (задавнених вимог) ані в цій справі, ані в інших судових провадженнях, про що представник позивача повідомила суд в підготовчому засіданні 29.01.2025 (диск із записом відеоконференції міститься в матеріалах справи) і що підтверджується відсутністю відповідних судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

      Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції по суті спору про відмову в позові, у зв`язку з чим  колегія суддів дійшла висновку  про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення –без змін.  

Керуючись статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

   Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Форінт” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 16.04.2025  у справі №905/1268/21 залишити без змін.

     Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

        Повний текст постанови  складено   04.07.2025.

Головуючий суддя                                                                      І.В. Тарасова

Суддя                                                                                           О.А. Істоміна  

Суддя                                                                                           В.В. Лакіза