Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" жовтня 2006 р. Справа № 21/492-05
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Казакової О.В.
за участю представників сторін:
позивача - Ісай О.О.
відповідача - Злобенець І.П., Кірічок Є.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3520Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.06 р. по справі № 21/492-05
за позовом ТОВ "С.К.В.-Холдинг", м. Харків
до ТОВ "Екофарм", м. Кривий Ріг
про стягнення 115469,99 грн.
встановила:
У грудні 2005 р. позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення солідарно з ТОВ "Екофарм" та ТОВ «Укрресурс»суми основного боргу 81052,22 грн., інфляційних в сумі 20281,27 грн., 6031,30 грн. 3% річних на тій підставі, що позивач за усною домовленістю поставив та передав у власність ТОВ "Екофарм" медичну продукцію по накладним на загальну суму 315999,12 грн., а відповідач обов'язки по оплаті здійснив частково.
Позивач посилався на укладання договору поруки № 01/2 від 02.01.2003 р. між позивачем та ТОВ "Укрресурс" відповідно до вимог якого та додаткової угоди до договору № 1 від 22.07.2003 р. ТОВ "Укрресурс" зобов'язався відповідати перед позивачем за виконання зобов'язання по оплаті ТОВ "Екофарм" по спірним накладним на суму 81052,22 грн. Позивач відмовився від позовних вимог відносно першого відповідача ТОВ "Укрресурс", оскільки зазначене товариство визнано банкрутом (постанова господарського суду Харківської області від 25.11.2004 р. № Б-39/124-04) та просив суд стягнути з ТОВ "Екофарм" 81052,22 грн. основного боргу, 20281,27 грн. інфляційних та 6031,30 грн. 3% річних.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.03.2006 р. припинено провадження по справі відносно першого відповідача ТОВ "Укрресурс".
10.05.2006 р. позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 81052,22 грн. основного боргу, 20281,27 грн. інфляційних 6031,30 грн. - 3% річних та 8105,20 грн. витрат за надання послуг з представництва інтересів в господарському процесі.
ТОВ "Екофарм" проти позову заперечував, посилаючись, що передача продукції здійснювалась на підставі договорів доручення від 01.12.2002 р. та нової редакції цього договору від 04.12.2002 р., що укладені між позивачем та ТОВ, згідно зазначених договорів повірений - ТОВ "Екофарм" здійснював продаж медичної продукції довірителя ТОВ "С.К.В.-Холдінг" через свою аптеку, за адресою: м. Кривий ріг, вул. Косіора 4 та систематично перераховував через банківську установу торгову виручку, відраховуючи з виручки витрати, що не перевищували 5 тисяч гривень щомісячно. Відповідач зазначав, що на вимогу довірителя 03.09.2003 р. товар був повернутий повіреним. Відповідач посилався на безпідставність застосування вимоги позивача в порядку, передбаченому ст. 530 ЦК України, оскільки відповідачем згідно умов договору доручення від 04.12.2002 р. зараховано різницю між вартістю переданого товару на реалізацію, вартістю повернутого товару та вартістю перерахованої виручки на винагороду повіреного.
Рішенням господарського суду Харківської області від 7.09.2006 р. по справі № 21/492-05 /суддя Пелипенко Н.М./ в задоволенні позовних вимог відмовлено, з посиланням на укладання договору доручення, згідно з яким продукція передавалася на реалізацію, а не у власність. Договір доручення є діючим та повинен виконуватися сторонами, підстави для стягнення заборгованості по накладних відсутні.
Судова колегія перевіривши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановила, що між сторонами був укладений договір доручення від 04.12.2002 р. та доповнення № 1 до договору від 04.12.2003 р., згідно з якими ТОВ "С.В.К.-Холдінг" (довіритель) зобов'язується передати для реалізації повіреному медичну продукцію, яка є власністю довірителя. Пунктом 2.5.3 договору та додаткової угоди передбачено, що грошові кошти отримані від реалізації повірений переводить на рахунок довірителя за винятком суми витрат повіреного, що не перевищує щомісячно 5000,00 грн. по торговому місцю, а п. 5.1 договору від 04.12.2002 р. та додаткової угоди до договору повірений виконує доручення довірителя, що є предметом договору, за що отримує винагороду в розмірі 8% вартості товару, що підлягає передачі повіреному. Пунктом 3.2.1 договору визначена вартість лікарських препаратів в сумі 1200 тис. грн., що підлягають передачі протягом 2003р. Пунктом 1.3 договору та додаткової угоди визначено місце реалізації за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Косіора, 4.
На виконання умов договору позивач передав відповідачеві продукцію по накладним в період з 05.12.2002 р. по липень 2003 р. на загальну суму 315999,12 грн., відповідач продукцію прийняв, реалізував на суму 204070,00 грн. та перераховував торгівельну виручку, що підтверджено квитанціями та довідкою Харківської філії ТОВ КБ "Експобанк" про надходження грошових коштів на п/р 26007701005101 "С.К.В.-Холдінг" від підприємства ТОВ "Екофарм" за період з 01.01.2003 р. по 01.10.2003 р. та частково повернув медичну продукцію на суму 30876,90 грн., решта складає 81052,22 грн. В накладних як підстава передання продукції зазначений договір.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що інших договорів між позивачем та відповідачем, крім договорів доручення, укладено не було.
Протягом грудня 2002 р. - липня 2003 р. позивач по накладних систематично передавав продукцію відповідачеві, відповідач продукцію приймав, реалізував та перерахував відповідачеві щоденну торгову виручку, як власник майна позивач давав розпорядження по поверненню продукції, у березні 2006р. відповідач направив позивачу повідомлення про фактичні витрати та акти виконаних робіт.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджується укладання усного договору купівлі-продажу та передача позивачем медичної продукції у власність ТОВ "Екофарм", оскільки документально підтверджено укладання договору доручення та перерахування торгової виручки після реалізації ТОВ "Екофарм»продукції ТОВ "С.К.В.-Холдінг".
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав договір доручення від 04.12.2002 р. діючим та згідно з вимогами ст. 629 ЦК України обов'язковим для виконання, так як не подано доказів щодо розірвання договору від 04.12.2002р. або доказів згідно з п. 6.2, 6.4 договору щодо повідомлення довірителя про відміну договору.
Відповідно до вимог ст.ст. 1000, 1002 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений)зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач зарахував решту виручки, що складала 81052,22 грн., згідно з п. 2.5.3 договору в сумі 45000,00 грн. на витрати повіреного та згідно з п. 5.1 договору та додаткової угоди на винагороду повіреному.
Суд першої інстанції правомірно вважав позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки зобов'язання сторін визначені діючим договором доручення від 04.12.2002р. та додатковою угодою до договору, позов по якому не пред’являвся, при наявності спорів по виконанню зазначеного договору сторони можуть вирішити їх у встановленому законом порядку.
Посилання позивача на укладання договору доручення, але відсутність доказів його виконання необґрунтоване та спростовується матеріалами справи, зокрема п.1.2 доповнення до договору доручення від 4.12.2002 р. передбачено, що всі товари передані довірителем повіреному у 2002 –2004 р.р. є товаром переданим за даним договором, перерахуванням торгівельної виручки, повідомленнями про фактичні витрати, зазначення у накладних як підстави передання договору, доказів розірвання договору доручення позивач не надав.
Враховуючи, що відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, що позивачем не виконано.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи позивача, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 629, 1000, 1002 ЦК України, ст.ст. 66, 67, 101-106 ГПК України
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2006 р. по справі № 21/492-05 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Головуючий суддя
Судді