Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" жовтня 2006 р. Справа № 46/224-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Казакової О.В.
за участю представників сторін:
позивача - Варяниця О.М., Чубенко В.Н.
відповідача - Наметкін О.В.
3-я особа - Тітова Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2997Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 27.07.06 р. по справі № 46/224-06
за позовом ЗАТ "Жилкомсервіс", м. Харків
до Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Харківської області, м. Харків
3-я особа - Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Харківській області, м. Харків
про виключення з акту опису й арешту майна яке вилучено із обігу
встановила:
У травні 2006 р. позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про виключення з акту опису й арешту майна серія АА № 234619 від 08 квітня 2003 року, складеного Державною виконавчою службою Московського району м. Харкова, наступних сімейних гуртожитків: 1). Будинок по вул. Полтавський шлях, 190/6 м. Харкова; 2). Будинок по вул. Киргизьській, 4 м. Харкова; 3). Будинок по вул. Блюхера, 46-А корп. 3 м. Харкова; 4). Будинок по пров. Зерновому, 6/2 м. Харкова; 5). Будинок по вул. Салтівське шосе, 65-Г м. Харкова; 6). Будинок по вул. Фісановича, 6-А м. Харкова; 7). Будинок по вул. Фісановича, 8-А м. Харкова; 8). Будинок по вул. Адигейській, 9 м. Харкова; 9). Будинок по вул. Височенко , 6 м. Харкова; 10). Будинок по вул. 17 Партз’їзду, 23/2 м. Харкова; 11). Будинок по вул. Блюхера, 58-А м. Харкова, з посиланням на те, що дії державної виконавчої служби щодо опису й арешту вищезазначеного майна перешкоджають позивачу передати це майно у комунальну власність.
Рішенням господарського суду Харківської області від 27.07.2006 р. (суддя –Ільїн О.В.) по справі № 46/224-06 позов задоволено, звільнено з-під арешту та виключено з акту опису й арешту майна серія АА № 234619 від 08 квітня 2003 року, складеного Державною виконавчою службою Московського району м. Харкова, наступні сімейні гуртожитки: Будинок по вул. Полтавський шлях, 190/6 м. Харкова; Будинок по вул. Киргизьській, 4 м. Харкова; Будинок по вул. Блюхера, 46-А корп. 3 м. Харкова; Будинок по пров. Зерновому, 6/2 м. Харкова; Будинок по вул. Салтівське шосе, 65-Г м. Харкова; Будинок по вул. Фісановича, 6-А м. Харкова; Будинок по вул. Фісановича, 8-А м. Харкова; Будинок по вул. Адигейській, 9 м. Харкова; Будинок по вул. Височенко , 6 м. Харкова; Будинок по вул. 17 Партз’їзду, 23/2 м. Харкова; Будинок по вул. Блюхера, 58-А м. Харкова, з посиланням на те, що дії державної виконавчої служби щодо опису й арешту вищезазначеного майна перешкоджають позивачу здійснювати права власника та використовувати майно для здійснення господарської та іншої діяльності, спірні сімейні гуртожитки не можуть бути об’єктом обігу, тим більш, заселені мешканцями.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки рішення необґрунтоване, незаконне, судом не в повному обсязі з’ясовані обставини, що мають значення для справи, порушені норми матеріального та процесуального права. Відповідач вказує, що суд першої інстанції всупереч вимогам закону порушив провадження та розглянув справу за позовом боржника про виключення майна з опису, тоді як спір не може бути розглянутий в порядку позовного провадження, позов поданий в порушення встановленого ст.. 257 ЦК України 3-х річного строку позовної давності, оскільки опис майна відбувся 08.04.2003 р., опис проводився за участю представника позивача, з чого вбачається, що строк позовної давності закінчився 08.04.2006 р., а згідно дати на позовній заяві, позов направлено до суду 26.05.2006 р., тобто вже після закінчення встановленого законом строку. При цьому, судом не було вирішено питання про відновлення порушеного строку звернення до суду в порядку ст.. 53 ГПК України. Відповідач вважає, що висновки суду про те, що майно, вказане у позовній заяві, виключено з обігу, не містяться на нормах будь-якого закону, що є порушенням положень ч. 2 ст. 178 ЦК України, якою зазначено, що види об’єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встановлені у законі.
Позивач та третя особа з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджуються, вважають рішення господарського суду обґрунтованим, законним, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на вилучення спірних будинків із обігу та порушення права балансоутримавуча передати житловий фонд до комунальної власності та інше.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановила:
08 квітня 2003 року державним виконавцем ВДВС Московського району м. Харкова при примусовому виконанні виконавчих документів по зведеному виконавчому провадженню по стягненню заборгованості з ЗАТ "Жилкомсервіс", був складений акт опису й арешту майна серія АА № 234619.
30 серпня 2004 року зведене виконавче провадження про стягнення з ЗАТ "Жилкомсервіс" на підставі постанови начальника ДВС Харківського обласного управління юстиції від 03 серпня 2004 року було передано на виконання до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Харківського обласного управління юстиції, а в грудні 2005 року передано для виконання до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Харківської області.
Позивач просив суд виключити з зазначеного акту опису й арешту майна серія АА № 234619 від 08 квітня 2003 року сімейні гуртожитки: Будинок по вул. Полтавський шлях, 190/6 м. Харкова; Будинок по вул. Киргизьській, 4 м. Харкова; Будинок по вул. Блюхера, 46-А корп. 3 м. Харкова; Будинок по пров. Зерновому, 6/2 м. Харкова; Будинок по вул. Салтівське шосе, 65-Г м. Харкова; Будинок по вул. Фісановича, 6-А м. Харкова; Будинок по вул. Фісановича, 8-А м. Харкова; Будинок по вул. Адигейській, 9 м. Харкова; Будинок по вул. Височенко , 6 м. Харкова; Будинок по вул. 17 Партз’їзду, 23/2 м. Харкова; Будинок по вул. Блюхера, 58-А м. Харкова, які належать позивачу на праві власності і вилучені з обороту.
Документи підтверджуючи право власності, статус спірних гуртожитків та вилучення їх з цивільного обороту позивач не надав.
Як свідчать матеріали справи, в процесі приватизації Державного підприємства «Трест –86»були приватизовані та передані до статутного фонду створеного акціонерного товариства»Трест -86» спірні гуртожитки.
В зв’язку з реорганізацією ЗАТ "Трест-86" структурний підрозділ ЖКГ був виведений зі складу ЗАТ "Трест-86" і утворено ЗАТ "Жилкомсервіс", якому згідно акту № 3 від 20 липня 1999 року ЗАТ "Трест № 86" передав у власність як правонаступнику структурного підрозділу ЖКГ ЗАТ "Трест № 86" приватизоване майно, у тому числі і вищезазначені гуртожитки. Одночасно був переданий увесь неприватизований житловий фонд врахований на балансі у сумі 24457079 грн.
Суд першої інстанції не досліджував зазначених обставин та безпідставно вважав, що до статутного фонду позивача передане приватизоване та неприватизоване майно, у тому числі неприватизований житловий фонд та що статус будинків не змінився і вони є гуртожитками.
Відповідно до ст. 127 Житлового кодексу України гуртожитки - це спеціально побудовані або переобладнані для цієї мети житлові будинки, які надавались для тимчасового проживання сезонних, тимчасових працівників, які зв’язані з підприємством трудовими відносинами.
Суд першої інстанції необґрунтовано вважав, що оскільки гуртожитки - це спеціальний житловий фонд і їх приватизація не підпадала під дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" і не підпадала під заборону приватизації у складі цілісного майнового комплексу державного підприємства, спірні сімейні гуртожитки не можуть бути об’єктом обігу, тим більше заселені мешканцями.
При цьому господарський суд не врахував ,що документи підтверджуючи, що спірні будинки є сімейними гуртожитками позивач не надав, трудові відносини між власником будинків та їх мешканцями відсутні, спірні будинки знаходились у державної власності, після приватизації стали власністю ЗАТ «Трест -86», а потім були передані у власність ЗАТ «Жилкомсервіс».
Отже, спірні будинки переходили від одного власника до інших, тобто знаходилися у цивільному обороті , а суд безпідставно вважав ,що вони не можуть бути об’єктом обігу. Приватизація спірних будинків не суперечила вимогам діючого законодавства, зокрема Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду", яким внесені такі зміни і доповнення: у пункт 9 : «В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів».
Отже, діючим на той час законодавством не була передбачена передача гуртожитків у комунальну власність. Діючим законодавством також не передбачено передання у комунальну власність гуртожитків, які знаходяться у власності суб’єктів господарської діяльності та вартість яких включена у статутний фонд.
В зв’язку з чим посилання позивача та третьої особи на порушення права позивача, як балансоутримувача, на передання гуртожитків до комунальної власності необґрунтоване та спростовується матеріалами справи, зокрема позивач є власником гуртожитків, а не балансоутримувачем, зазначені гуртожитки не відносяться до державного житлового фонду, а є приватизованим майном, що підтверджується додатком до акту передання майна № 3 від 20.07.1999 р.
В зв’язку з тим, що рішення органів приватизації щодо включення вартості гуртожитків до вартості ЦМК, що підлягав приватизації, не визнано недійсним підстави для передання гуртожитків у комунальну власність відсутні.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про власність»власник відповідає за своїми зобов*язаннями всім майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.
Відповідно до ст.178 ЦК України види об’єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається /об’єкти вилучені з цивільного обороту/ мають бути прямо встановлені у законі.
Згідно зі ст. 64 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові на праві власності, або закріплене за ним, за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті. Таким чином, діючим законодавством передбачено, що не підлягає зверненню стягнення на майно вилучене з цивільного обороту, яке прямо зазначено у законі.
Суд першої інстанції не зазначив, яким законом заборонено перебування в цивільному обороті спірних будинків, які є власністю позивача, та безпідставно звільнив їх з під арешту та виключив з акту опису й арешту майна.
Посилання господарського суду на ст. 109 Житлового кодексу України, згідно з якою виселення з займаного нежитлового приміщення припускається лише на підставах, передбачених законом не має ніякого відношення до предмету спору., так як державна виконавча служба не вживала ніяких дій щодо виселення позивача з займаних приміщень.
Посилання 3-ої особи на необхідність застосування аналогії закону, а саме ст.. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якої до ліквідаційній маси не можуть включатися гуртожитки необґрунтовано, так як зазначені норми стосуються процедури банкрутства та відносяться до об*єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності. Спірні будинки не є об*єктом державного житлового фонду, є власністю позивача, який не визнаний банкрутом.
При розгляді справи суд першої інстанції порушив норми процесуального права, зокрема відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Заперечення проти арешту/опису/ майна , які не пов’язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень виконавчої служби, слід розглядати за правилами ст.121-2 ГПК України. В порушення зазначених норм при відсутності спору про право господарський суд розглянув заяву в позовному провадженні, при цьому не був відновлений строк на оскарження дій виконавчої служби.
Таким чином, рішення господарського суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню, а позовна вимога позивача про виключення сімейних гуртожитків з акту опису й арешту майна , підлягає залишенню без задоволення, керуючись ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»ст.ст. 101-105 ГПК України
постановила:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2006 р. по справі № 46/224-06 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Головуючий суддя
Судді