Справа № 11-611-2007                                                      Головуючий у 1-й інстанції: Дірко І.І.

Категорія: ст. 190 ч.4 КК України                                        Доповідач: Пустовар М.Л.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області

у складі:

головуючого                                                            Карпія В.М.,

суддів                                                     Маркової Т.О., Пустовара М.Л.,

за участю прокурора                                Осипенко О.М.,

засудженого                                                             ОСОБА_1,

захисника                                                            ОСОБА_2,

14 серпня 2007 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_2 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 червня 2007 року, яким:

-  ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженець с. Червоне Парутіно Очаківського р-ну Миколаївської області,

громадянин України, раніше не судимий;

засуджений:

·  за ст.190 ч.4 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного засудженому майна;

·  за ст.15 ч.3 - ст.209 ч.1 КК України на 1 рік позбавлення волі;

·  за ст.358 ч.3 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено до відбуття - 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного засудженому майна.

Виправданий за ч.2 ст.358 КК України за недоведеністю вини у скоєні злочину.

2

За вироком ОСОБА_1 вчинив злочини за таких обставин.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3, якому належало домоволодіння АДРЕСА_1, ОСОБА_1 із своєю сім'єю за усною домовленістю із сином померлого - потерпілим ОСОБА_4 вселився у цей будинок.

Літом 2006 року, ОСОБА_1 з метою заволодіння вказаним домоволодінням звернувся до невстановленої особи з проханням виготувати підробний біржовий договір купівлі-продажу, за яким він нібито придбав зазначений будинок у ОСОБА_3 ще за його життя. У жовтні 2006 року передав невстановленій особі технічні документи, паспорт померлого та свідоцтво про смерть і 1 листопада 2006 року отримав договір № 4412 Товарної біржі „Недвижимость-ЮР' від 24 січня 2000 року.

7   грудня 2006 року, він же надав підробний договір разом із позовом

про визнання права власності на цей будинок до Ленінського райсуду м.

Миколаєва.

17 січня 2007 року, він же звернувся до МЕТІ м. Миколаєва с заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, додавши до нього рішення суду від 14 грудня 2006 року та підробний договір № 4412, після чого 24 січня 2007 року за ним було зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1.

31 січня 2007 року, він же, маючи за мету легалізувати грошові кошти, отриманні від вчинення злочину, звернувся до МЕТІ м. Миколаєва із заявою на отримання довідки-характеристики на відчуження майна, однак не довів звій злочинний намір до завершення по не залежним від нього причинам, оскільки на це домоволодіння був накладений арешт.

8   апеляції захисник просить вирок районного суду змінити, виправдати

засудженого за ст.15 ч.3 - ст.209 ч.1 КК України та застосувати до

призначеного покарання ст.75 КК України.

Обґрунтовуючи звільнення від відбування покарання з випробуванням апелянт посилається на те, що ОСОБА_1 раніше не судимий, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, на обліку у нарколога не перебуває, має постійне місце проживання і роботи, характеризується виключно позитивно, утримує непрацюючу дружину, малолітню дитину та батька-пенсіонера, щиро покаявся у скоєному, вину визнав повністю, активно сприяв розкриттю злочину, надав заяву про вчинений злочин, а також, що внаслідок ним скоєно будь-яких негативних наслідків не настало і, крім того, оформленням довідки-характеристики у МБТІ він намагався відвернути небажані наслідки шляхом отримання кредиту і поверненням грошей сім'ї ОСОБА_3 за вказаний будинок.

Також посилається на те, що досудовим слідством та судом полишено поза увагою пояснення ОСОБА_1, що він намагався отримати довідку характеристику не для відчуження майна, а для отримання кредиту у банку під залог зазначеного будинку, що б повернути гроші власнику будинку ОСОБА_3. Докази на те, що засуджений вчинив замах на цей злочин, на думку апелянта, по справі відсутні.

3

Досудовим слідством і судом не враховано і те, що потерпілий ОСОБА_4 не є власником будинку, оскільки встановленим порядком не отримав спадщини. Відповідно до того, не вірним є інкриміноване ОСОБА_1 обвинувачення у шахрайстві в особливо великих розмірах з використанням підробленого документу.

Заслухавши доповідача, пояснення захисника і думку засудженого на підтримку апеляції, думку прокурора про залишення вироку без зміни, дослідивши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає її такою, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Оцінивши перевірені докази, районний суд обгрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.15 - ч.1 ст.209, ч.3 ст.358 КК України.

У частині обвинувачення за ч.4 ст.190 і ч.3 ст.358 КК України та призначеного за ними покарання вирок апелянтом не оспорюється.

Доводи апелянта щодо засудження ОСОБА_1 за ч.3 ст.15 - ч.1 ст.209 КК України не підлягають, відповідно до ч.3 ст.299 КПК України, розгляду апеляційною інстанцію, оскільки підсудним це обвинувачення у суді 1-ї інстанції не оспорювалось і суд, зваживши на думку учасників процесу, обставини справи за цим обвинуваченням не перевіряв (а.с.326).

Що стосується покарання засудженого, то воно визначене у межах санкції ч.4 ст.190 і ч.3 ст.358 КК України, з урахуванням вчинення ОСОБА_1 особливо тяжкого злочину.

Тому суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку про необхідність обрання засудженому покарання в виді позбавлення волі.

Проте, суд, вказавши на позитивну характеристику засудженого, його вік та утримання неповнолітньої дитини, не зазначив у мотивувальній та резолютивній частині вироку про застосування до покарання за ч.3 ст. 15 - ч. 1 ст.209 КК України положень ст.69 КК України, призначивши покарання нижче від нижчою межі санкції кримінального закону.

Цю помилку колегія суддів визнає за необхідне виправити.

Також, з урахуванням цих обставин, ст.69 КК України слід застосувати і до додаткового обов'язкового покарання, передбаченого ст.209 ч.1 та ч.4 ст.190 КК України.

Щодо доводів апелянта про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд вважає їх обгрунтованими.

Так, суд 1-ї інстанції не зважив, хоч матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 раніше не судимий, до кримінальної та адміністративної

4

відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, щиро покаявся у скоєному, вину визнав повністю, написав заяву про вчинений злочин, активно сприяв його розкриттю, має постійне місце проживання та роботи, а також на думку потерпілого, який у судовому розгляді справи не настоював на ізоляції підсудного від суспільства.

Враховуючи зазначений ряд обставин справи та характеристику особи засудженого, колегія суддів приходить висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування призначеного йому покарання, застосувавши до нього ст.75 КК України.

Виходячи з наведеного, доводи апелянта є прийнятними, тому вирок районного суду має бути змінено.

Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляцію захисника ОСОБА_2 задовольнити частково. Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 червня 2007 року у відношенні засудженого ОСОБА_1 змінити. Вважати ОСОБА_1 засудженим:

· за ч.3 ст.15 - ч.1 ст.209 КК, із застосуванням ст.69 КК України, на один рік позбавлення волі;

· за ч.4 ст.190 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, на п'ять років позбавлення волі;

· за ч.3 ст.358 КК України на два роки обмеження волі.

На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_1 покарання - п'ять років позбавлення волі.

Згідно із ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки.

Відповідно до п.п.2,3,4 ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_1 не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи і періодично з'являтися для реєстрації у ці органи.

В іншій частині вирок районного суду залишити без зміни.