Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-1288 / 12 Головуючий у 1-й інстанції: Троценко Т.А.
Суддя-доповідач: Забіяко Ю.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого:
суддів:
при секретарі:Бєлка В.Ю.
Забіяко Ю.Г.
Глазкової О.Г.
Свинаренко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного Акціонерного Товариства «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів»
на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Приватного акціонерного товариства «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів»про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
ВСТАНОВИЛА :
У липні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначав, що з 03.09.2008 року по 05.07.2011 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. За весь час роботи неодноразово адміністрацією підприємства направлявся у відпустку без збереження заробітної плати, а саме з 17 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року йому надана така відпустка тривалістю 31 робочий день; з 01 січня 2009 року по 17 березня 2009 року і з жовтня по грудень 2009 року - 118 робочих днів; з січня по 17 березня 2010 року і з жовтня по грудень 2010 року - 110 робочих днів; з січня по 15 березня 2011 року - 49 робочих днів. Але вважає, що фактично мав місце простій з вини підприємства, який має бути оплачений відповідно до ст.113 КЗпП України з розрахунку не менше ніж 2/3 тарифної ставки встановленого розряду (окладу) .
Посилаючись на ці обставини, просив суд зобов’язати ПрАТ «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів»сплатити йому заборгованість по заробітній платі за вимушений простій в розмірі 16 426 грн. 65 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 1680 грн., суму компенсації (індексації) за затримку виплати заробітної плати, та понесені судові витрати в розмірі 81 грн.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 листопада 2011 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів»на користь ОСОБА_5 заробітну плату в сумі 16 426 грн. 65 коп., а також на користь держави судовий збір 51 грн. і 120 грн. за інформаційно-технічний розгляд цивільних справ в суді.
В апеляційній скарзі ПрАТ «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст.ст.213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини та правова норма, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.
Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 16 426 грн. 65 коп., суд обґрунтував своє рішення тим, що з боку підприємства встановлено порушення ст.ст.84, 113 КЗпП України, оскільки працівник був відправлений у відпустки без збереження заробітної плати незаконно, хоча фактично мав місце простій не з його вини, який за цей період має бути оплачений з розрахунку не менше ніж 2/3 тарифної ставки (10грн.) встановленого розряду (окладу).
Однак з такими висновками погодитися не можна, оскільки суд першої інстанції дійшов їх з порушенням матеріального і процесуального права. Суд належним чином не з’ясував характер і суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.
Так, судом взагалі невірно встановлений період роботи позивача на підприємстві з 03.09.2008 року по 05.07.2011 року.
Крім цього, з грубим порушенням вищенаведених вимог закону, суд ухвалив рішення взагалі за відсутністю в матеріалах справи табелю обліку робочого часу за період з листопада 2008 року по березень 2011 року, без наявності наказів про надання позивачу відпусток без збереження заробітної плати в цей період, а обґрунтував рішення лише виходячи з фактів, викладених в позовній заяві, з відповіді прокуратури Оріхівського району Запорізької області та листа Територіальної державної інспекції праці у Запорізькій області, з яких взагалі не вбачається що цими органами перевірялось дотримання трудового законодавства з боку підприємства відносно позивача.
Як свідчать матеріали справи і вбачається з копії трудової книжки, позивач з 03 вересня 2008 року працював на ВАТ «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів»(зараз Приватне акціонерне товариство «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів») електрогазозварником 3-го потім 4-го розряду в Андріївському гранітному кар’єрі, а з 26 липня 2011 року звільнений у зв’язку зі скороченням чисельності працівників за п.1 ст.40 КЗпП України. З 01.09.2011 року позивачу розпочата виплата допомоги по безробіттю (а.с.39).
Згідно з наказом №196-5 від 17.11.2008 року, погодженого з Наглядовою радою, головою правління та головою комітету профспілки, відпустки без збереження заробітної плати надавалися працівникам Андріївського кар’єру на період з 17 січня 2009 року по 17 березня 2009 року, наказом № 110-1 від 11.11.2010 року –на період з 12 листопада 2010 року по 31 грудня 2010 року, наказом № 105-4 від 01.11.2010 року –на період з 01 січня 2011 року по 01 березня 2011 року (а.с.100-104).
Відповідно до наказу №196 прим.1 від 17.11.2008 року у зв'язку з відсутністю формувального піску в 1-ому кварталі 2009 року за погодженням з Наглядовою радою, головою правління ОСОБА_6 та головою комітету профспілки ОСОБА_7, для всіх працівників підприємства з 17 січня 2009 року по 1 березня 2009 року встановлений неповний робочий день з 08-00 год. по 12-00 год., встановлені робочі дні - понеділок, вівторок, середа.
Відповідно до Наказу №196 прим.5 від 17.11.2008 року, у зв'язку з відсутністю замовлень від споживачів на постачання формувального піску та відпуск гранітно-щебеневої продукції за погодженням з Наглядовою радою, головою правління ОСОБА_6 та головою комітету профспілки ОСОБА_7, працівникам Андрівського кар'єру було надано з 17 січня 2009 року по 17 березня 2009 року відпустки без збереження заробітної плати.
Відповідно до Наказу №208 прим.1 від 22.12.2008 року за погодженням з головою комітету профспілки ОСОБА_7, з 01 по 15 січня 2009 року оголошено неробочими днями, перенесені робочі дні з 02 січня на 23 травня 2009 року, з 05 січня на 20 червня 2009 року, з 06 січня на 27 червня 2009 року.
Відповідно до Наказу №96 прим.2 від 18.12.2009 року, у зв'язку з важкими погодними умовами та запобігання замерзанню па шляху прямування до споживачів піску кварцового та гранітно-щебеневої продукції, було встановлено неробочими днями на Андрівській ділянці в період з 21.12.2009 року по 01.01.2010 року, з 01 по 15 січня 2010 року оголошено неробочими днями з переносом на робочі дні січня та лютого 2010 року в цілому по підприємству.
Відповідно до Наказу №110 прим.1 від 11.11.2010 року в зв'язку із відсутністю гірської маси для виробництва гранітно-щебеневої продукції, за погодженням з Наглядовою радою, головою правління ОСОБА_8 було надано з 12 листопада 2010 року по 31 грудня 2010 року відпустки без збереження заробітної плати працівникам Андрівського кар'єру.
Відповідно до Наказу №105 прим.4 від 01.11.2010 року у зв'язку з відсутністю замовлень від заводів-споживачів замовлень на пісок кварцовий-формувальний та гранітно-щебеневу продукцію на січень-лютий місяці 2011 року та відсутністю фінансової можливості для виплати заробітної плати працівникам, за погодженням з Наглядовою радою, головою правління ОСОБА_8 за згодою з головою комітету профспілки ОСОБА_7 було надано з 01 січня 2011 року по 01 березня 2011 року відпустки без збереження заробітної плати працівникам Андрівського кар'єру.
По перше, як вбачається із змісту цих наказів, на підприємстві в зазначені періоди не відбувалися вимушені простої, а мали місце надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, а в період з 17 січня 01 березня 2009 року - взагалі переведення на неповний робочий день.
Необґрунтованим та такими, що спростовуються документами первинного обліку - табелями обліку робочого часу на підприємстві, є твердження позивача, що він перебував у відпустці без збереження заробітної плати, але фактично були простої в період з 17 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року тривалістю 31 робочий день; з 01 січня 2009 року по 17 березня 2009 року і з жовтня по грудень 2009 року - 118 робочих днів; з січня по 17 березня 2010 року і з жовтня по грудень 2010 року - 110 робочих днів; з січня по 15 березня 2011 року - 49 робочих днів.
Так, відповідно до табелів обліку робочого часу по Андрівській ділянці в період з 17 по 30 листопада 2008 року позивачем відпрацьовано 10 робочих днів (80 год.), у грудні 2008 року відпрацьовано 23 робочих днів (183 год.); у січні 2009 року перебував у відпустці без збереження заробітної плати 5 робочих днів, відпрацьовано 16 робочих днів (128 год.), у лютому 2009 року ним відпрацьовано 9 робочих днів (68 год.), та 11 робочих днів перебував у відпустці без збереження заробітної плати; в період з 01 по 17 березня 2009 року відпрацьовано 10 робочих днів (80 год.), перебував у відпустці без збереження заробітної плати 3 робочих дні (відповідно до Наказу №196 прим.5 від 17.11.2008р.); у жовтні 2009 року відпрацював 23 робочих дні (184 год.); у листопаді 2009 року - 23 робочих дні (184 год.); у грудні 2009 року відпрацював 18 робочих днів (144 год.) та 5 днів перебував у відпустці без збереження заробітної плати; у січні 2010 року відпрацював 8 робочих днів (42 год.), 19 робочих днів перебував у відпустці без збереження заробітної плати; у лютому 2010 року відпрацював 16 робочих днів (128 год.), 3 робочих дня перебував у відпустці без збереження заробітної плати; в період з 01 по 17 березня 2010 року відпрацював 13 робочих днів (104 год.); у жовтні 2010 року відпрацював 23 робочих днів (184 год.); у листопаді 2010р. - 19 робочих днів (152 год.) та 3 робочих дня перебував у відпустці без збереження заробітної плати; у грудні 2010 року відпрацював 13 робочих днів (104 год.), 10 робочих днів перебував у відпустці без збереження заробітної плати (відповідно до Наказу № 110 прим.1 від 11.11.2010р); у січні 2011 року відпрацював 1 робочий день (8 год.) та 19 робочих днів перебував у відпустці без збереження заробітної плати; у лютому 2011р. відпрацював 1 робочий день (8 год.),20 робочих днів перебував у відпустці без збереження заробітної плати (відповідно до Наказу №105 прим.4 від 01.11.2010р.); в період з 01 по 15 березня 2011 року відпрацював 9 робочих днів (71 год.).
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що накази про надання відпустки без збереження заробітної плати позивачем в установленому законом порядку не оскаржувались і ніким не скасовувалися. В зазначені періоди часу позивач фактично погоджувався з наданою йому відпусткою, на роботу не виходив, а використовував неробочі дні на власний розсуд.
Поняття «простій»законодавчо закріплено у ст.34 КЗпП України і визначено як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Статтею 113 КЗпП України встановлено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. Час простою з вини працівника не оплачується.
Таким чином, як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причини відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов’язаних з виною працівника. Якщо працівник через простій самовільно не виходить на роботу чи іде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст.113 КЗпП України.
Отже, вирішуючи спір про оплату простою, суд повинен з’ясувати факт простою й наявність чи відсутність вини працівника у цьому. На порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України рішення суду не містить будь-яких доказів того, що на підприємстві мав місце простой.
За таких обставин, суд першої інстанції не мав підстав для стягнення на користь позивача 16 426 грн. 65 коп. за період його відсутності на робочому місті та знаходження у відпустці без збереження заробітної плати, , а тому судове рішення в оскаржуваній частині відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального й процесуального права, з ухваленням нового –про відмову у позові.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалося.
Керуючись ст.ст.307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів» задовольнити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 листопада 2011 року в цій справі в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів» на користь ОСОБА_5 16 426,65грн. за час простою та в частині стягнення судових витрат в дохід держави скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів»заробітної плати за час вимушеного простою залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: