Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" жовтня 2006 р. Справа № АС-54/175-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Казакової О.В.
за участю представників сторін:
позивача - Шебаніц Н.М.
відповідача - Петрова О.В., Чайка Я.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3159Х/3-7) на постанову господарського суду Харківської області від 20.07.06 р. по справі № АС-54/175-06
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків
до Підприємства "Золочівський ринок" Харківської облспоживспілки, смт. Золочів
про стягнення 2128,58 грн.
встановила:
У травні 2006 р. позивач звернувся до господарського суду з адміністративним позовом про стягнення 2128,58 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов’язаний був створити у 2005 р. 1 робоче місця для працевлаштування інвалідів, але фактично протягом 2005 року не створив жодного, тобто відповідачем не виконаний норматив по створенню робочих місць та відповідач повинен сплатити суму у розмірі 2128,58 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Постановою господарського суду Харківської області від 20.07.2006 р. по справі № АС-54/175-06 (суддя –Хачатрян В.С.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача штрафні санкції за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 2128,58 грн., з посиланням на правомірність та обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідач з постановою господарського суду не погоджується, надав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач вказує, що судом порушені норми матеріального права та не застосована ч. 3 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, що повинна застосовуватися до даного виду правовідносин, оскільки згідно з ч. 3 ст. 20 закону сплату штрафних санкцій підприємства, установи і організації проводять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкові платежі). Як вбачається з матеріалів справи, за результатами фінансово-господарської діяльності за 2005 р. відповідач мав прибуток у сумі 1700 грн., в зв’язку з чим суд не має права стягнути суму 2128 грн., яка є більше суми прибутку. Відповідач також вказує, що на підприємство не може бути покладена відповідальність за неналежне виконання обов’язку по працевлаштуванню інвалідів органами, вказаними ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Позивач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погодився, вважає постанову господарського суду обґрунтованою, законною, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановила:
Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, згідно звіту відповідача за 2005 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 р. становила 8 осіб, відповідно до ст. 19 вищевказаного закону відповідач у 2005 р. повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, робоче місце для працевлаштування інваліда не створене..
Згідно зі ст.. 18 цього Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, а підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідач не створював робочих місць для працевлаштування інвалідів, не зазначив про це у колективному договорі, не інформував компетентні органи про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 р.
Господарський суд обґрунтовано вважав, що звіти відповідача «Про наявність вільних місць (вакантних посад) та потребу у працівниках»за формою 3-ПН не відповідали вимогам Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3- ПН та № 4 –ПН, згідно звіту станом на 12.08.2005р. було заявлено 3 вакансії, але без зазначення вакансій для інвалідів у графі 4 звіту про наявність вакансій, заповнення графи 4 форми 3-ПН повинно проводитися щодо кожної категорії громадян окремо під цифрами (категорії громадян, відповідно до квоти, а також пенсіонери, учні, студенти, інваліди), що є підставою для направлення інвалідів на заявлені вакантні місця. Тому, як правомірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем фактично не надано доказів щодо інформування центру зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно листа № 524 від 05.05.06 р. Золочівського районного центру зайнятості ПХО «Золочівський ринок»не повідомляв про вакансії для інвалідів та заявку на потребу в інвалідах не направляв.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що обов’язок по створенню робочих місць та інформуванню компетентних органів про можливість працевлаштування інвалідів випливає з Закону України „Про основи соціального захисту інвалідів в Україні”, ст. 20 Закону України „Про зайнятість”, Постанови Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р., п. 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. № 244.
Отже, зазначені нормативні акти зобов'язують відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування —підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Згідно ч. 3 ст. 20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації проводять відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Посилання відповідача на відсутність прибутку як підставу для звільнення його від відповідальності за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів необґрунтовано, так як сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), а у разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Отже, ст. 20 наведеного Закону не ставить обов'язок підприємства, установи і організації щодо здійснення сплати штрафних санкцій у залежність від наявності чи відсутності прибутку у відповідних суб'єктів господарювання та не звільняє від сплати штрафних санкцій в разі відсутності прибутку та не обмежує розмір штрафу розміром прибутку, тобто законом тільки передбачені джерела сплати нарахованих санкцій.
Відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р. (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві на 1 працівника складає у 2005 р. 4212,50 грн.
Суд першої інстанції правомірно зазначав, що згідно наведеної норми, сума, яку просить стягнути позивач є штрафними санкціями, які застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов’язку покладеного законом.
Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 2128,58 грн. штрафних санкцій, так як відповідач не виконав обов’язку про виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, не створив робоче місце для працевлаштування інвалідів та не інформував компетентні органи про наявність можливості працевлаштувати інвалідів, що унеможливлює виконання компетентними органами вимог ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що відповідачем не виконано.
Таким чином, постанова господарського суду узгоджується з матеріалами справи і відповідає нормам матеріального права, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для скасування постанови, керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 195, 198, 200, 205-207 КАС України
ухвалила:
Постанову господарського суду Харківської області від 20.07.2006 р. по справі № АС-54/175-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Головуючий суддя
Судді