Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-1260 / 12 Головуючий у 1-й інстанції: Світлицька В.М.
Суддя-доповідач: Забіяко Ю.Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого:
суддів:
при секретарі:Бєлка В.Ю.
Забіяко Ю.Г.
Глазкової О.Г.
Свинаренко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6
на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Публічного акціонерного товариства «Форум», третя особа орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Жовтневому району, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договору іпотеки недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2011 року ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 29.05.2007 року в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_7 та банком ПАТ «Форум», оскільки на його укладення не був отриманий дозвіл органу опіки та піклування, хоча в квартирі АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, проживає неповнолітня дитина.
В обґрунтування позову позивач зазначала, що з 2001 року і по теперішній час вона перебуває у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_7 та мають двох спільних дітей - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. 27.03.2006 року відповідач придбав нерухомість, в якій вона та їх неповнолітня донька ОСОБА_6 та мешкають з 02.06.2006 року, але, укладаючи 29.05.2007 року договір іпотеки органом опіки та піклування не надавався дозвіл, що суперечить правам та інтересам неповнолітньої дитини.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2012 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6, посилаючись на незаконність рішення суду, постановленого з порушенням норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши відповідно до ст.303 ЦПК України законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обставин справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції з урахуванням доказів, які були подані сторонами без порушень встановленого законом порядку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір іпотеки укладено з дотриманням вимог діючого законодавства, та в матеріалах справи немає належних і допустимих доказів про порушення прав дитини, оскільки із наданих іпотекодавцем документів видно, що на момент укладення договору власником квартири був іпотекодавець ОСОБА_7 і право користування цією квартирою була тільки позивач ОСОБА_5
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам та наданим сторонами доказам.
Крім цього, суд обґрунтовано вважав, що укладаючи договір іпотеки, відповідач, як іпотекодавець, не відмовлявся від належних неповнолітній дитині майнових прав та не здійснював відчуження житла з порушенням її прав, правові підстави для визнання договору іпотеки недійсним відсутні, а тому рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.
За змістом частини шостої статті 203 ЦК України відчуження майна на підставі правочину, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, тому за правилами статті 215 ЦК України такий правочин підлягає визнанню недійсним.
Але іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, укладений відповідачем ОСОБА_7 29.05.2007 року, за своєю правовою природою не є договором відчуження нерухомого майна, а є одним із договорів щодо забезпечення ним зобов’язань, що випливали з укладеними ним кредитного договору №0167/07/07-КЕ від 29.05.2007 року.
Виходячи з умов кредитного договору №0167/07/07-КЕ від 29.05.2007 року, укладеного між ОСОБА_7 та Акціонерним комерційним банком «Форум»(зараз Публічне акціонерне товариство «Банк Форум»), банк відкрив позичальнику кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом у розмірі 150 000,00 доларів США шляхом надання окремих траншів, під 13,5% річних, строком по 28.05.2012 року.
Згідно п.2.1. цього кредитного договору, забезпечення повернення кредитних коштів, сплати процентів та можливої неустойки є: іпотечний договір квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1, укладений з позичальником; іпотечний договір нежитлового приміщення (матеріально-технічний склад), розташованого за адресою АДРЕСА_2, укладений з майновим поручителем ОСОБА_10; договір застави товарів в обороті, укладений з позичальником та договори поруки з ОСОБА_10 та ОСОБА_11
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства»батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобовязуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання.
Натомість відповідач ОСОБА_7 при укладанні оспорюваного договору іпотеки гарантував, що дітей, що зареєстровані в житловому приміщенні, яке є предметом іпотеки, які мають право користування цим житлом немає, та ніяких прав та вимог іншіх осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку не існує (п.2.1.6, п.2.1.8 Договору іпотеки).
З матеріалів справи вбачається, що квартира, що є предметом іпотеки, належить відповідачу ОСОБА_7 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27.03.2006 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстровий №1073, тому він мав право на власний розсуд користуватись і розпоряджатись квартирою відповідно до ч.1 ст.317, ч.1 ст.319 ЦК України.
Крім цього, предмет іпотеки переданий в іпотеку Банку за згодою його колишньої дружини ОСОБА_12, так як квартира була придбана в період шлюбу з нею. Згода оформлена письмовою заявою, яка 29.05.2007 року посвідчена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстровий №СП-816.
За вимогами ч.2 ст.173 СК України при вирішенні спору між батьками та неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.
Позивач ОСОБА_5 не є стороною у правовідносинах, які склалися між Банком та ОСОБА_7, але в день укладання договору іпотеки, відповідачем ОСОБА_7 була пред’явлена банку та нотаріусу довідка форми №3, видана ЖЕД №20 на ім’я саме ОСОБА_5 про те, що за адресою знаходження предмета іпотеки, квартири АДРЕСА_1, крім ОСОБА_5 ніхто із членів її сім’ї не зареєстрований (а.с.39).
Таким чином, ОСОБА_7 не повідомив про будь-яких неповнолітніх дітей, які мають права на переданий предмет іпотеки, та надав разом з ОСОБА_5 документи, які це підтверджують.
Доводи апеляційної скарги про порушення прав неповнолітньої дитини спростовуються належними і допустимим доказами, яким суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку, а твердження у цій частині щодо проживання неповнолітньої дитини на час укладення договору іпотеки колегія суддів розцінює як намагання приховати ту обставину, що з метою отримання кредитних коштів, навмисно не повідомлялись Банк та нотаріус про наявність встановлених законом обмежень для укладення такої угоди.
Окрім цього неможливо вважати, що при укладені договору іпотеки було порушено житлові права неповнолітньої дитини, оскільки на час укладання цього договору іпотекодавець ОСОБА_7., батько неповнолітньої дитини, мав на праві власності інше нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_3, та має також інше нерухоме майно, що підтверджується довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданої ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (а.с.62-63).
Окрім цього неможливо вважати, що при укладені договору іпотеки відбулося відчуження квартири, бо договір іпотеки є забезпечувальним заходом кредитних відносин і не відноситься до договорів відчуження нерухомого майна.
Частиною першою ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація – це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Згідно з Примірним регламентом з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, затвердженим наказом МВС України від 03.02.2006 року № 96, особи, які проживають у приватних будинках і не обслуговуються житлово-комунальними підприємствами, звертаються безпосередньо до відповідного органу реєстрації особисто з наданням оформленої належним чином будинкової книги. На підставі поданих для реєстрації місця проживання документів уповноваженою особою органу реєстрації заповнюється два примірники талона реєстрації місця проживання та вносяться відповідні відомості із зазначенням адреси житла особи до паспортного документа шляхом проставляння штампа відповідного зразка. У разі реєстрації неповнолітніх дітей до 15 років разом з батьками (одним з батьків) відомості про їх реєстрацію вносяться до талона реєстрації одного з батьків.
Згідно із пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.032004 року за № 283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.
Оскільки, згідно зі ст.405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону –нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.
Тобто, право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.
За таких умов згода органу опіки та піклування на передачу спірної квартири в іпотеку була не потрібна, та зазначене свідчить про те, що під час укладання договору іпотеки права власника або інших осіб порушені не були і немає підстав для визнання договору іпотеки недійсним.
За ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст.60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 –відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2012 року по цій справі –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: