КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2012                                                                                           № 22/234

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Моторного О.А.

суддів:            Кошіля В.В.

          Шапрана В.В.

при секретарі           - Браславській А.В.,

за участю представників:

від позивача – не з’явились,

від відповідача1 – Авраменко Я.П.,

від відповідача2 – не з’явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»  на рішення Господарського суду м. Києва від 13.12.2011 року (суддя – Підченко Ю.О.)

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційна група «Столиця»

до                      1. Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»,

                    2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»

пр                    визнання  договорів  недійсними.

Встановив:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2011 у задоволенні позову про визнання недійсним з моменту укладення Іпотечного договору № 28/Zквіп-08 від 13.02.2008 – відмовлено. Визнано недійсним з моменту укладення договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору № 28/Zквіп-08 від 13.02.2008, який був укладений 27.03.2008. Визнано недійсним з моменту укладення Договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору № 28/Zквіп-08 від 13.02.2008, який був укладений 27.08.2009. Стягнуто Публічного акціонерного товариства  «Дельта Банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  «Промислово-інвестиційна група «Столиця»  витрати по державному миту в сумі 21,25 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 59,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю  «Промислово-інвестиційна група «Столиця»  витрати по державному миту в сумі 21,25 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 59,00 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційну скаргу – задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2011 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

Підставами для скасування рішення відповідач-1 вважає невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 у складі колегії суддів: Моторний О.А. (головуючий), Баранець О.М., Смірнова Л.Г., прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 30.01.2012.

Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб’єктами Київського апеляційного господарського суду № 01-22/1/2 від 30.01.2012, у зв’язку з зайнятістю суддів  Баранця О.М. та Смірнової Л.Г. в інших судових засіданнях, розгляд апеляційної скарги у справі № 22/234 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Моторного О.А., суддів Кошіля В.В. та Шапрана В.В. відповідно до приписів ст.ст. 46, 69  Господарського процесуального кодексу України та ст. 26 Закону України „Про судоустрій  та статус суддів”.

Ухвалами суду від 30.01.2012,  28.02.2012 та 13.03.2012 розгляд справи відкладався. Зокрема, ухвалою суду від 13.03.2012 було продовжено строк вирішення спору по даній справі.

Також, в судовому засіданні 05.04.2012 оголошувалася перерва до 10.04.2012.

В судове засідання 10.04.2012 з’явився представник відповідача-1. Представники позивача та відповідача-2 в засідання суду не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Представником відповідача-1 було заявлено клопотання про припинення провадження по справі з посиланням на п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (за відсутністю предмета спору).

Розглянувши в судовому засіданні заявлене клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що воно задоволенню не підлягає з підстав його необґрунтованості.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2011 в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2008 між позивачем (позичальник) та відповідачем-2 (Банк) було укладено  кредитний договір №28/КВ-08 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір), підписаний з боку позичальника - директором Вітенко Русланом Вікторовичем та письмово погоджений  з Головою правління  позивача – Емілем Вінером, про що свідчить підпис Еміла Вінера на останній  сторінці  кредитного Договору.

В забезпечення виконання кредитного договору, 13.02.2008 між позичальником та Банком було укладено іпотечний договір №28/Zквін-08 (далі – іпотечний договір), за умовами якого позичальник  передав  Банку  в  іпотеку  нерухоме  майно,  яке належить йому на праві власності, зокрема:

          - комплекс, який розташований за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Кутузова, 57, загальною площею 5 996,1 кв. м;

          - нежиле приміщення, з місцем знаходження: Київська область, м Бровари, вул. Кутузова, 57, загальною площею 914.1 кв. м.

Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі за №199.

27.03.2008 між позичальником та Банком був укладений  Договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований за №505.

Зазначені іпотечний договір та договір про внесення змін та доповнень до нього  з боку позичальника підписані його директором –Вітенко Р.В., який діяв на підставі Статуту Товариства позивача.

27.01.2009 позивач отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 4,5946 га, кадастровий номер якої 3210600000:00:040:0104, яка розташована за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Кутузова, 57.

Згідно з протоколом зборів учасників позивача №11/03-08 від 03.11.2008, на посаду директора Товариства призначено Топольніцього Олександра Вікторовича.

27.08.2009 між позичальником та Банком було укладено Договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору, пунктом 1 якого змінено пункт 1.2 Іпотечного договору у частині нерухомого майна,  до переліку якого внесено додатково земельну ділянку площею 4.5946 га, кадастровий номер якої 3210600000:00:040:0104.

Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та з боку позичальника підписано його директором Топольніцьким О.В., який діяв на підставі  Статуту Товариства позивача.

Матеріали справи свідчать, що 30.06.2010 між ТОВ «Український промисловий банк», ПАТ  «Дельта Банк» та Національним банком України  було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов’язань ТОВ «Українським промисловий банк» на користь ПАТ «Дельта Банк», відповідно до якого ТОВ «Український промисловий банк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними  договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» змінив ТОВ «Український промисловий банк» як кредитора (став новим кредитором) у зазначених зобов’язаннях. Отже, ПАТ «Дельта Банк» замість банку став кредитором у Кредитному договорі та іпотекодержавцем в Іпотечному договорі і Договорах про внесення змін.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що кредитний договір підписаний та погоджений позивачем згідно вимог пункту 8.21 Статуту Товариства. Банку було відомо про те, що для вступу в силу кредитного договору потрібно його погодження з Головою правління товариства.

Позивач зазначив,  що іпотечний договір, договір про внесення змін від 27.03.2008 та договір про внесення змін від 27.08.2009 не були письмово погодженні з Головою правління ТОВ «Промислово-інвестиційна група  «Столиця» - Емілем Вінером.

В Іпотечному договорі та Договорах про внесення змін було зазначено, що при їх укладенні від імені позивача на підставі Статуту діє директор. Це означає, що у банка виник обов’язок ознайомитися зі Статутом позивача і він вважається таким, що за всіма обставинами не міг не знати про необхідність погодження договорів з боку Голови правління ТОВ «Промислова-інвестиційна група «Столиця». Установчими документами позивача є Статут, який містить відомості про склад та компетенцію органів правління і порядок прийняття ними рішень. Статутом позивача передбачено, що правочини укладені позивачем в особі його виконавчого органу (директора) та пов’язані з його основними фондами, вступають в силу тільки після їх  письмового погодження з Головою правління Товариства. Тобто, до моменту такого погодження цивільна дієздатність позивача на набуття цивільних прав та обов’язків за такими правочинами не має достатнього обсягу, є обмеженою, а тому зазначені правочини є недійсними.

За наведених обставин,  позивач, посилаючись на ст. 92, 203, 215 ЦК України та ст. 207 ГК України, наполягає на визнанні недійсним іпотечного договору та договорів про внесення до нього змін.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, погоджується з доводами позивача щодо визнання недійсними договорів про внесення змін до іпотечного договору, однак, щодо задоволення вимоги позивача про визнання недійсним іпотечного договору не вбачає підстав, беручи до уваги наступне.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 18 Закону України „Про іпотеку” встановлено, що однією з істотних умов, які повинен містити іпотечний договір є зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання. У разі відсутності такої істотної умови іпотечний договір може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду (ч. 2 ст. 18 Закону України „Про іпотеку”).

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України „Про іпотеку”, якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Таким чином, істотною умовою договору іпотеки, що укладається в забезпечення виконання грошових зобов'язань є зміст грошового зобов'язання і його сума або посилання на договір, що має визначити зміст і розмір такого грошового зобов'язання чи надати критерії, які дозволяють їх встановити на конкретний час протягом строку дії такого зобов'язання.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, спірний Іпотечний договір містить всі суттєві умови в розумінні приписів ст.ст. 7, 18 Закону України «Про іпотеку» відносно: його змісту та розміру основного зобов’язання, строку та порядок його виконання, посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов’язання та зміна його істотних умов, опис предмету іпотеки, достатній для його ідентифікації, інші реєстраційна данні, відомості про Іпотекодавця та Іпотекодержателя, в тому числі чітке встановлення суми та надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов’язання, у звязку з чим вважається укладеним згідно вимог ст.ст.  7, 18 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 180,  181 ГК України.

Крім того, відповідно ч. 5 ст. 3, абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України „Про іпотеку”, Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Отже, дійсність кредитного договору від 13.02.2008 №28/КВ-08, як зобов’язання, забезпеченого іпотечним договором від 13.02.2008 №28/Zквін-08, спричиняє дійсність останнього.

За змістом  частини  1 ст. 92 ЦК України   юридична особа  набуває   цивільних прав  та обов’язків  і здійснює  їх через свої органи, які діють у відповідності  до установчих  документів та закону.

Відповідно до п. 8.1 Статуту Товариства позивача вищим органом Товариства є збори учасників, в яких беру беруть участь учасники або призначені ним представники. В п.  8.4 Статуту зазначено, що збори учасників обирають Голову правління Товариства. Голова правління Товариства може не бути його учасником .

Пунктом 8.6 Статуту,  в редакції від  23.04.2010,  передбачено виключну компетенцію зборів учасників товариства, до якої належить визначення основних напрямків діяльності товариства і затвердження його планів, та звітів про їх виконання, надання згоди на відчуження основних фондів Товариства, у тому числі виробничого обладнання та нерухомості, яка належить Товариству.

Згідно з п. 8.18 Статуту, директор вирішує всі питання діяльності  Товариства, з врахуванням обмежень встановлених Статутом та крім тих, які відносяться виключно до компетенції зборів учасників.

Однак, як  стверджує позивач, пункт 8.21 зобов’язує усі підписані директором договори від імені Товариства на суму 50 000,00 грн. та більше, а також будь-які операції з основними фондами та корпоративними правами, що належать Товариству, незалежно від їх обсягів,  обов’язково погоджувати з головою правління, і після цього вони вступають в законну силу.

В пункті „і” абзацу 5 статті  41 Закону України «Про господарські товариства» вказано, що до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Проте, надання права директору товариства підписувати договори чітко визначено у пунктах 8.19, 8.20 Статуту  позивача, і не обмежені  виключною компетенцією зборів учасників товариства, передбачених  пунктом 8.6 Статуту.

Тобто, повноваження  директора Товариства позивача не обмежені виключною компетенцією зборів акціонерів, та надають йому право на затвердження та підписання спірного Іпотечного договору.   

Крім того, статтею 41 Закону України «Про господарські товариства» передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Установчими документами  товариства право виконавчого органу (директора) на укладення договорів не обмежено, а сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що директор Товариства позивача діяв в межах належних йому повноважень, визначених законом та установчими документами Товариства, та не перевищував свої повноваження, згідно з вимогами ст.ст. 237-244 ЦК України щодо представництва, передбаченого Статутом ТОВ «Промислово-інвестиційна група «Столиця».

Згідно з п. 2 ч. 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” передбачено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В даному випадку, при укладанні іпотечного договору відповідачем-1 не були порушені вимоги статті 203 ЦК України, договір іпотеки від 13.02.2008 №28/Zквін-08 містить всі істотні умови, необхідні для даного виду договорів, а тому відсутні підстави визнати його недійсним.

Щодо позовних вимог  про визнання недійсними з моменту укладення Договорів про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору № 28/Zквіп-08 від 13.02.2008 та № 28/Zквіп-08 від 13.02.2008, укладених між ТОВ «Український промисловий банк» та ТОВ «Промислово-інвестиційна група «Столиця», посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 за реєстровими номерами 505 та 832, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх задоволення, оскільки  при залишенні без змін кількості і обсягу предмету Договору іпотеки, які попередньо були погоджені між сторонами, перший відповідач особисто зменшив оціночну вартість предмету іпотеки з Іпотечним договором та Додаткових договорів про внесення змін до нього.

За результатами розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовано судом першої інстанцій з достатньою повнотою та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 32, 33, 43 ГПК України.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2011 по даній справі.

Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2011 у справі №22/234 – без змін.

Матеріали справи № 22/234 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      Моторний О.А.

Судді                                                                                          Кошіль В.В.

                                                                                          Шапран В.В.