ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

01 листопада 2006 р.

№ 21/59-06

 

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді

Кравчука Г.А.

 

суддів :

Мачульського Г.М., Шаргала В.І.

 

за участю представників сторін:

 

позивача

не з'явився

 

відповідача

Мильнікової Л.О. дов. №64 від 20.01.2006 р.

 

перевіривши матеріали касаційної скарги

Фізичної особи - Приватного підприємця ОСОБА_1

 

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.08.2006 р.

 

у справі

№21/59-06 господарського суду Дніпропетровської області

 

за позовом

Фізичної особи - Приватного підприємця ОСОБА_1

 

до	Закритого акціонерного товариства “Царичанський завод мінводи”

 

про	визнання дійсним договору

 

В С Т А Н О В И В:

 

Приватний підприємець (надалі ПП) ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Закритого акціонерного товариства (надалі ЗАТ) “Царичанський завод мінводи” про визнання дійсним договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що завод в порушення вимог п. п. 1, 4 ст. 188 Господарського кодексу України, в односторонньому порядку розірвав укладений між сторонами договір про дистриб'юцію НОМЕР_1 з посиланням на те, що підприємцем порушені умови договору стосовно регіону реалізації товарів заводу. Проте, порушення на які послався відповідач, підприємцем не допускалися.

В подальшому ПП ОСОБА_1 заявою від 11.05.2006 року змінила підстави позову та просила визнати дії ЗАТ “Царичанський завод мінводи” по розірванню названого договору незаконними, а договір -дійсним.

Доповідач: Шаргало В.І.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006 року (суддя Алмазова І.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.08.2006 року (судді: Джихур О.В., Голяшкін О.В., Виноградник О.М.), в позові відмовлено з огляду на те, що умовами спірного договору встановлений порядок його розірвання, якого відповідач дотримався, крім того, такий спосіб захисту порушеного права як визнання незаконними дій господарюючого суб'єкта чинним законодавством не передбачений.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, ПП ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду з касаційною скаргою ( з урахуванням пояснень), в якій  з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій ч.1,6 ст. 4, ст. 12, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини, просить  їх скасувати та прийняти нове рішення.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача,  розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга не  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що  між ЗАТ “Царичанський завод мінводи” (Виробник) та ПП ОСОБА_1 (Дистриб'ютор) укладений договір про дистрибуцію НОМЕР_1, відповідно до умов якого Виробник зобов'язався  згідно з поданими заявками поставляти  Дистриб'ютору товар (мінеральну воду) та закріпити за останнім територію для продажу цього товару, а  Дистриб'ютор в свою чергу зобов'язався при продажу продукції строго дотримуватися цієї території та своєчасно здійснювати розрахунки за отриманий товар. При цьому, пунктом 8.2 договору передбачено право Виробника у разі недотримання  Дистриб'ютором  умов договору розірвати угоду. Судом також встановлено, що в ході виконання договору Виробником виявлено ряд порушень його  умов з боку ПП ОСОБА_1 у вигляді продажу продукції поза межами закріпленої за нею території, що підтверджується результатами неодноразових перевірок та скаргами інших підприємців. Правову природу договору суди визначили як договір поставки (один з видів договору купівлі-продажу).

Згідно з частиною 4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема,  на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Принципи свободи сторін  при укладенні договору закріплені і в ст. ст.6, 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.  Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Можливість розірвання договору в односторонньому порядку у випадку, коли відповідна умова включена до договору, передбачена частиною 3 ст. 651 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторони домовились про таку можливість розірвання  у п. 8.2 договору про дистрибуцію НОМЕР_1. При цьому суд встановив дотримання відповідачем встановленого законом і договором порядку розірвання договору.

Разом з тим, за правилами ст. 657 Цивільного кодексу України договір поставки (купівлі-продажу продукції) не потребує обов'язкового нотаріального посвідчення і сторони не домовлялись про таке посвідчення (п.4 ст.639 Кодексу), а відтак, позов про визнання договору поставки дійсним не є способом захисту порушеного права, оскільки такий спосіб  захисту передбачений цим Кодексом лише у випадку, коли одна із сторін ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Виходячи з приписів ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України судова колегія касаційної інстанції  також погоджується і з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що визнання незаконними дій господарюючого суб'єкта не є передбаченим законом способом захисту порушеного права.

З урахуванням наведених норм законодавства та встановлених обставин справи, суди попередніх інстанцій  правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог.

В силу вимог ст. 111⁷ Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або  постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Тому посилання  ПП ОСОБА_1 у поясненнях до касаційної скарги на додаткові докази належного виконання нею договірних зобов'язань  не можуть бути підставою для висновку про незаконність чи необґрунтованість постановлених у справі судових рішень.

 

З   огляду на викладене  колегія   суддів   вважає, що під   час розгляду справи господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а відтак, у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.

 

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу Фізичної особи - Приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

 

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.08.2006р. у справі №21/59-06 залишити без зміни.

 

 

Головуючий  суддя

Кравчук Г.А.

 

Суддя

Мачульський Г.М.

 

Суддя

Шаргало В.І.