АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/2155/12

Справа №  2-412/11                                                                                Головуючий у 1 й інстанції - Маштак К.С.

      Доповідач  -  Бараннік О.П.   

Категорія  56                                                                                                   

Р І Ш Е Н Н Я

                                            ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2012 рік квітень 17 дня        Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого       - Бараннік О.П.,

суддів                   - Городничої В.С., Дерев’янко О.Г.,

при секретарі       - Качур Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ТОВ «Придніпровець», Дніпропетровської міської ради, треті особи : Головне архітектурно-планувальне управління Дніпропетровської міської ради, Виконавчий комітет Самарської районної в м. Дніпропетровську ради, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Самарського району м. Дніпропетровська, Управління Держкомзему у м. Дніпропетровську,  25-а самостійна державна пожежна частина про визнання частково недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 169/7 від 26.02.2003 року , визнання недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 153/16 від 31.03.2004 року, визнання недійсним договору оренди землі від 30.06.2004 року, усунення перешкод в користуванні квартирами та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

       У грудні 2003 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець», виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради про відшкодування моральної шкоди, спричиненої противоправними діями суб’єкта підприємницької діяльності, виражених у незаконній реконструкції магазину «Продукти», належного Товариству з обмеженою відповідальністю «Придніпровець», шляхом здійснення прибудови до жилого будинку естакади та кафетерію, всупереч встановлених санітарних норм і правил.

      08 грудня 2003 року з аналогічним позовом до суду до Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»та виконкому Самарської у місті Дніпропетровську ради звернулася  ОСОБА_3.

      Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2004 року справа за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої противоправними діями суб’єкта підприємницької діяльності, виражених у незаконній реконструкції магазину «Продукти», належного Товариству з обмеженою відповідальністю «Придніпровець», шляхом здійснення прибудови до житлового будинку естакади та кафетерію, всупереч встановлених санітарних  норм і правил,  об’єднані в одне провадження.

      В подальшому, під час розгляду зазначеної справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неодноразово уточнюючи свої позовні вимоги та пред’явивши їх нарівні з Товариством з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»і до Дніпропетровської міської ради, просили визнати частково недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 169/7 від 26.02.2003 року,  а саме додаток до цього рішення за номером 572 ; визнати недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 153/16  від 31.03.2004 року ; визнати недійсним договір оренди землі від 30 червня 2004 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»та Дніпропетровської міською радою ; усунути їм перешкоди в користуванні АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 шляхом зобов’язання товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»знести прибудови до приміщення магазину по АДРЕСА_1 з центрального входу та зі сторони дворового фасаду, закладення дверей в приміщенні магазину зі сторони дворового фасаду, встановлення безшумних вхідних дверей зі сторони фасаду житлового будинку та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»на користь кожного з них по 50 000 гривень.           

      В обґрунтування своїх вимог позивачі посилались на те, що вони є власниками  АДРЕСА_1 відповідно, розташованих на другому поверсі  багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1, який знаходиться на балансі КВ ЖРЕП Самарського району м. Дніпропетровська.

      На першому поверсі зазначеного житлового будинку, а саме під квартирами позивачів, розташований, належний Товариству з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»  продовольчий магазин, директором якого є ОСОБА_4. В результаті цього, на протязі тривалого періоду часу позивачам та членам їхніх сімей створюються неможливі умови для нормального проживання у своїх квартирах.

      Більше 12 років Товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровець» з дворового фасаду будинку використовує самочинно збудовану естакаду запасного входу до магазину для постачання товару, а саме вантажно-розвантажувальних робіт, у зв’язку з якими постійно лунає шум металевих дверей, транспортних засобів, розвантажувального товару, тари, а оскільки вікна двох кімнат ОСОБА_2 виходять на дворовий фасад - вона взагалі втратила спокій, її турбує безсоння, у неї порушилась нервова система.

     Із-за того, що самочинно побудована естакада з боку дворового фасаду використовується для завантаження продуктів і товарів до магазину в порушення будівельних норм і правил 2.08.01-89 «Житлові будинки»і пункту 2.52 вимог ДБНВ 2.2-15-2005 «Житлові будівлі. Основні вимоги»до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»застосовувались заходи адміністративного впливу, але це до позитивних наслідків не привело.  

      Для застосування заходів щодо зносу майданчика під кафетерій і естакади мешканці будинку, в тому числі і позивачі, зверталися до Самарського райвиконкому, який у своєму листі від 21.07.2003 року хоча і визнавав дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»незаконними, але ніяких, передбачених законом заходів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»не застосовував, а навпаки зайняв позицію невтручання в конфлікт, що сприяло продовженню моральних страждань позивачів.

      Вже під час розгляду даної справи в суді, Товариством з обмеженою відповідальністю «Придніпровець» було збудовано прибудову до житлового будинку АДРЕСА_1. В обґрунтування цієї прибудови товариством надано договір оренди землі від 30.06.2004 року, укладений на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 153/16 від 31.03.2004 року, які на думку позивачів також є незаконними, оскільки ще рішенням міської ради № 169/7 від 26.02.2003 року  «Про вирішення питань погодження місць розташування об’єктів»вирішено було погодити місця об’єктів в місті згідно з додатком, за умовою виконання п.п. 3.1 та 3.2 названого рішення, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровець» повинно було привести до відповідності правові стосунки з третіми особами у випадку виникнення їх прав на території. Однак, ця вимога товариством виконана не була. Згода власника будинку, власників та наймачів квартир на надання в оренду землі товариству отримана ним не була.

      Таким чином, посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що підсобні приміщення магазинів, розташованих в жилих будинках, повинні бути вбудованими і не можуть бути прибудованими до житлової будови, а згідно проекту підсобне приміщення, хоча і повинно бути з одним входом, але  дійсності з бокової сторони воно також має вхід, який використовується для завантаження та розвантаження товару, тобто прибудова з дворового фасаду не відповідає пункту 1.38 вимог БНіП 2.08.01-89, позивачі вимушені були звернутись з даним позовом до суду.

      Справа розглядалася двічі.

      Останнім рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року  у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець», Дніпропетровської міської ради, треті особи : Головне архітектурно-планувальне управління Дніпропетровської міської ради, Управління –інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради, виконавчий комітет Самарської районної в м. Дніпропетровську ради, комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Самарського району м. Дніпропетровська, Управління Держкомзему у м. Дніпропетровську, 25-а самостійна державна пожежна частина про визнання частково недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 169/7 від 26.02.2003 року, визнання недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 153/16 від 31.03.2004 року,  визнання недійсним договору оренди землі від 30.06.2004 року, усунення перешкод в користуванні квартирами та відшкодування моральної шкоди –відмовлено в повному обсязі.

      В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість зазначеного рішення суду, просили його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їхні позовні вимоги у повному обсязі.

      Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, а рішення суду –скасуванню, з послідуючим ухваленням нового рішення, виходячи з наступного.

      Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції входив з положень частини 7 статті 376 ЦК України, на підставі якої, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, законодавець  надає право звернення до суду з позовом лише відповідному органу  державної влади або органу  місцевого самоврядування, на підставі якого суд може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

      Однак, з таким висновком суду погодитись не можливо, оскільки він зроблений поверхово, без повного та всебічного з’ясування дійсних обставин по справі,  прав і обов’язків сторін у спірних правовідносинах.

      Відповідно до  ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення  перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном.

       Кожна особа, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

      Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення. Це свідчить про те, що висновок суду першої інстанції щодо можливості пред’явлення позову про знесення самочинного будівництва лише органом державної влади чи місцевого самоврядування, у власності чи віданні якого знаходиться об’єкт нерухомості, на який покладено обов’язок здійснювати контроль за утриманням будинків (квартир), що належать громадянам, і таке право не належить особі, права  якої порушені самочинним будівництвом, є помилковим. Тим більш, правовою підставою звернення позивачів до суду була не  частина 7 статті 376 ЦК України, а зазначена стаття в цілому, за положеннями якої, право звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого нерухомого майна у особи, права якої порушені самочинним будівництвом, прямо передбачено, як за загальним правилом, так і частиною 4 названої вище правової норми.   

      Обґрунтовуючи  свої вимоги позивачі зазначали, що проектна документація прибудови до магазину була затверджена та зареєстрована в ГоловАПУ без номера 19.09.2003 року, тобто ще до відводу земельної ділянки, без погоджень з міською санепідстанцією та пожежниками. Дозвіл на виконання будівельних робіт наданий без висновку комплексної державної експертизи, що привело до невиконання в проекті будівельних, санітарних, пожежних та норм безпеки експлуатації.

      Так, покрівлі прибудов магазину не мали в конструкції негорючого утеплювача та захисного шару, який би захищав металеву покрівлю від перегріву. Дах прибудови знаходився під вікнами лоджій позивачів, а парапет висотою 0,75 м частково закривав вікна лоджій.

      Був вільний доступ сторонніх з даху прибудови на лоджії позивачів, що порушувало безпеку їхнього проживання, а проживати за гратами вони не бажали.  

      Пустотіла конструкція покриття прибудови  створювала умови для розмноження мишей.

      На даху прибудови постійно накопичувалося сміття, покрівля в теплий період нагрівалася, що призводило до додаткового підвищення температури в житлових приміщеннях позивачів. Якщо йшов дощ, то в квартирах було шумно, бризки води летіли на скло вікон, а взимку засипалися снігом. Вікна відкривати через прибудову було неможливо.

      Відповідно до судової  будівельно-технічної експертизи № 930 від 01.10.2006 року /Том № 3, а.с. 49 –69/, висновок якої суд першої інстанції хоча і порахував неповним та поверховим, але й не спростував, завантаження магазину Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»з боку двору житлового будинку, де розташовані вікна та входи до квартир, згідно з п. 1.38 вимог норм БНіП 2.08.01-89, діючих до набуття чинності ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», а також п. 2.52 вимог ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будівлі. Основні вимоги»- не допускається.  Завантаження магазину вбудованого в житлові будівлі слід було виконувати з торців житлових будівель, які не мають вікон.

      Згідно з цим висновком  експерта, прибудови до нежилого приміщення, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»та розташовані в АДРЕСА_1, не відповідають будівельному проекту.

      Про те що, виконані прибудови до багатоквартирного житлового АДРЕСА_1 не відповідають будівельним нормам та правилам свідчить також відповіді  Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю, ГоловАПУ, прокуратури, санепідслужби та райвиконкому /Том № 2 а.с. 9 –19,  92 –95/.

      За таких обставин, а також з врахуванням відсутності в матеріалах справи і доказів на підтвердження погодження будівництва спірних об’єктів з позивачами, вікна квартир яких виходять на території, вказані  у висновку Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів щодо розташування об’єкта ще від 17.10.2002 року, та відсутності доказів на підтвердження  вирішення всіх можливих спірних питань землекористування відносно земельних ділянок, які передавались Товариству з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»відповідно до додатку № 572 до рішення Дніпропетровської міської ради № 169/7 від 26.02.2003 року та рішення № 153/16 від 31.03.2004 року, як зазначені рішення міськвиконкому, разом з укладеним договором оренди землі від 30.06.2004 року, так і рішення суду першої інстанції не можуть залишатись в силі і підлягають скасуванню, з послідуючим ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у цій частині.

      Що стосується наявності в матеріалах справи довідки Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 02 квітня 2009 року № 2411, щодо часткового усунення перешкод у користуванні позивачами своїми житловими приміщеннями, ще за чинним на той час рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2007 року /Том № 4, а.с. 37/,  до дана обставина сама по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині усунення їм перешкод у користуванні власністю, оскільки зазначені перешкоди, як свідчить ця ж довідка, буди усунені частково, тоді коли у позивачів є, передбачене законом право вимоги усунення будь-яких перешкод у користуванні своєю власністю  належними чином та в цілому.  

      Не можуть бути визнані обґрунтованими та основаними на законі посилання суду першої інстанції на те, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло квартира  АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та членам її сім’ї стала належати лише 26 жовтня 2006 року, а АДРЕСА_2, відповідно до свідоцтва про право власності,  ОСОБА_3  належить лише на праві  спільної сумісної власності, оскільки  факт належності квартири на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 з 03 листопада 1999 року не позбавляє її можливості захищати своє порушене право. ОСОБА_3 є повноправним власником своєї квартири і у відповідності до ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, а ОСОБА_2 хоча до 2006 року і була наймачем  АДРЕСА_1, але також мала право на звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.  Тим більш, що на момент звернення ОСОБА_2 також вже була власником зазначеної квартири.

      Вирішуючи спір щодо розміру спричиненої  позивачам моральної шкоди, то з врахуванням невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю, насамперед положень ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, не завдаючи при цьому шкоди правам інших осіб і не порушуючи їхніх інтересів,  та правил добросусідства, із - за чого і до сьогодні всі спірні питання, щодо приведення у відповідність до чинного законодавства правових відносин з позивачами, у разі порушення їх прав та передбачених законом інтересів, зазначеним товариством так і не було позитивно вирішено, розмір моральної шкоди, який може бути стягнуто на користь кожного із позивачів, на думку колегії суддів,  не може перевищувати суму у 3 000 гривень.

      З цих підстав апеляційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково.  

      З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, 307, 313 –314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів –

В И Р І Ш И Л А :

      Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

      Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року –скасувати.

      Визнати рішення Дніпропетровської міської ради № 169/7 від 26 лютого 2003 року в частині погодження місця розташування прибудови додаткових приміщень магазину   (позиція № 572, адреса : АДРЕСА_1 ; замовник –Товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»; дата засідання комісії з питань регулювання земельних відносин Дніпропетровської міської ради –22 листопада 2002 року ; протокол № 118, строк дії дозволу –26 лютого 2004 року).- недійсним.

      Визнати рішення Дніпропетровської міської ради № 153/16 від 31 березня 2004 року про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»земельних ділянок –недійсним.

      Визнати недійсним договір оренди землі від 30 червня 2004 року, укладений  між Дніпропетровської міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Придніпровець», за яким Дніпропетровська міська рада передала в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»земельну ділянку, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 ( зареєстрована у Державному реєстрі земель за номером НОМЕР_1).

      Усунути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкоди у користуванні, належними їм квартирами № 42, 41 відповідно, у АДРЕСА_1, шляхом зобов’язання  Товариства з обмеженою відповідальністю  «Придніпровець»:

-          знести повністю прибудову з червоної цегли біля центрального (головного) входу до магазину, який розташовано за адресою : АДРЕСА_1 ;

-          знести повністю прибудову біля запасного (з боку дворового фасаду) входу до магазину, який розташовано за адресою : АДРЕСА_1.

      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»на користь ОСОБА_2 компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 3 000 гривень, а з врахуванням понесених витрат по справі по сплаті  судового збору у розмірі 161 гривні 50 копійок,  витрат на правову допомогу у розмірі 1 500 гривень, витрат на проведення будівельно-технічної експертизи в сумі 1 046 гривень 16 копійок,  всього - 5 707 гривень 66 копійок.

      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровець»на користь ОСОБА_3 компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 3 000 гривень, а з врахуванням понесених витрат по справі по сплаті судового збору в сумі 161 гривні 50 копійок, витрат на правову допомогу в сумі 1 500 гривень, витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи  у сумі 1 046 гривень 16 копійок,  всього - 5 707 гривень 66 копійок.

      У задоволенні  решти позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити.

      Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але на нього може бути принесена касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

      Головуючий:

      Судді: