ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
09 квітня 2012 р. Справа № 2а/0270/1567/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області до відділу державної виконавчої служби Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області про визнання дій протиправними та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження,
ВСТАНОВИВ :
30.03.2012 року управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області (далі –УПФ України у Тульчинському районі) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області (далі –ВДВС Тульчинського РУЮ) Дубія М.М. щодо відмови у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу № 1039-У від 29.11.2011 року, скасувати винесену ним постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження серії ВП № 31785880 від 21.03.2012 року та зобов’язати відповідача відкрити виконавче провадження з виконання вказаної вимоги.
Позовні вимоги мотивовано тим, що вимога про сплату боргу є виконавчим документом, який може бути пред’явлений до виконання в органи державної виконавчої служби. Просить врахувати, що передбачена вимогою № 1039-У від 29.11.2011 року недоїмка в сумі 284,82 грн. є заборгованістю зі сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а тому згідно із абзацом 5 пункту 7 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»стягується відповідно до законодавства, що діяло на момент її виникнення, тобто відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», норми якого для цих випадків своєї чинності не втратили. Вважає безпідставним висновок державного виконавця про незазначення у вимозі строку її пред’явлення до виконання, оскільки про нього прямо йдеться у пунктах 3 і 4 вимоги.
Представник позивача в судове засідання на виклик суду не з’явився та 09.04.2012 року подав заяву про розгляд цієї справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заявлений адміністративний позов підтримує у повному обсязі (а.с. 18-19).
Відповідач у судове засідання не з’явився, поважність причин неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно і належним чином, що підтверджується факсограмою (а.с. 15). Заяв щодо неможливості розгляду справи у відсутності представника відповідача чи відкладення розгляду справи у зв’язку із неможливістю його прибуття в судове засідання суду не надходило. Разом із тим, відповідач подав письмові заперечення на позовну заяву, у яких просить відмовити у задоволенні позову та закрити провадження у справі (а.с. 16-17).
Згідно із ч.4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів
Відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладене та враховуючи достатність наявних у справі доказів суд вважає можливим провести розгляд і вирішення справи у відсутності сторін в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши інші докази, які є у справі, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Встановлено, що постановою державного виконавця ВДВС Тульчинського РУЮ Дубія М.М. відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання вимоги УПФ України у Тульчинському районі за № 1039-У від 29.11.2011 року про сплату боргу зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 284,82 грн.
При цьому відповідач посилається на втрату чинності частинами 1-9 статті 106 Закону України Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-VI), відсутність у виконавчому документі вказівки на строк його пред’явлення до виконання, а також те, що вимога про сплату заборгованості не є виконавчим документом.
Перевіряючи правомірність прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови, суд виходить з наступних мотивів.
Згідно із ч.1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (ч.3 ст. 181 КАС України).
Таким чином, адміністративний позов про визнання протиправними дій державного виконавця та скасування його постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження позивачем УПФ у Тульчинському районі заявлено до належного відповідача.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»(Закон № 606-XIV) у редакції, що була чинною на час вчинення відповідачем оскаржуваних дій, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) –це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положеннями статті 17 вищезазначеного Закону передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, зокрема, рішень органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Зі змісту вимоги УПФ України у Тульчинському районі від 29.11.2011 року № 1039-У (а.с. 10), пред’явленої до виконання відповідачу, вбачається, що вона стосується недоїмки перед Пенсійним фондом України зі сплати боржником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку на даний час визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»(Закон № 2464-VI).
Разом із тим, відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Отже, на момент виникнення у боржника заборгованості, передбаченої вимогою УПФ України у Тульчинському районі від 29.11.2011 року № 1039-У, діяв Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»(Закон № 1058-IV), а тому її примусове стягнення позивачем правомірно здійснюється саме відповідно до його положень.
Частиною 2 статті 106 Закону № 1058-IV встановлено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені ст. 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених ч.3 ст. 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пенсі та застосуванням санкції.
Згідно із ч.3 ст. 106 вказаного Закону територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Аналогічну за змістом норму закріплено також у пункті 8.2 розділу 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003 року (далі –Інструкція).
Приписами абзацу 8 ч.3 ст. 106 Закону 1058-IV передбачено, що протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби.
Таким чином, вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за чинним законодавством України є виконавчим документом, виконання якого покладено на державну виконавчу службу.
Наведене додатково підтверджується ч.4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», на яку в оскаржуваній постанові посилається державний виконавець, однак, при цьому помилково зазначає, що вимога про сплату боргу зі сплати страхових внесків не є виконавчим документом.
Згідно із п. 8.3 Інструкції вимога формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників за формою згідно з додатком 9 цієї Інструкції (для страхувальника –юридичної особи) або за формою згідно з додатком 10 цієї Інструкції (для страхувальника –фізичної особи).
Як встановлено судом, подана позивачем для примусового виконання у ВДВС Тульчинського РУЮ вимога за № 1039-У від 29.11.2011 року повністю відповідає тим вимогам щодо її форми та змісту, які визначені Інструкцією, і, зокрема, у пунктах 3 і 4 містить вказівку на строк її звернення до виконання в органи державної виконавчої служби (протягом року з дати набрання вимогою чинності, а саме з 20.12.2011 року).
За таких обставин суд вважає безпідставним висновок державного виконавця про невідповідність вказаної вимоги передбаченим статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимогам до виконавчих документів з мотивів незазначення у ній строку пред’явлення виконавчого документа до виконання.
Згідно із ч.1 ст. 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред’явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, оцінивши докази суб’єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що державний виконавець ВДВС Тульчинського РУЮ Дубій М.М., відмовляючи у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання вимоги УПФ України у Тульчинському районі за № 1039-У від 29.11.2011 року, діяв не на підставах, визначених законами України, тобто протиправно.
Тому вимоги позивача в частині скасування оскаржуваної постанови від 21.03.2012 року про відмову у відкритті виконавчого провадження підлягають задоволенню.
Разом із тим, не можуть бути задоволенні позовні вимоги УПФ України у Тульчинському районі в частині визнання неправомірними дій державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження, адже у даному випадку предметом спору є не дії цієї посадової особи, а рішення відповідного органу державного виконавчої служби.
Крім того, на думку суду, не підлягають задоволенню вимоги позивача про покладення на ВДВС Тульчинського РУЮ обов’язку прийняти рішення про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги № 1039-У від 29.11.2011 року, оскільки такі вимоги виходять за межі визначених статтею 162 КАС України повноважень адміністративного суду при вирішенні справи, а їх задоволення фактично означатиме втручання у виключну компетенцію зазначеного органу державної виконавчої влади.
Одночасно суд вважає необхідним роз’яснити позивачу його право на повторне передання на виконання вищевказаної вимоги про сплату боргу вже з урахуванням прийнятого у цій справі судового рішення.
З огляду на те, що сторони не понесли документально підтверджених судових витрат, а позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат у справі немає.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 254 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ :
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області Дубія М.М. серії ВП № 31785880 від 21.03.2012 року про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання вимоги управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області № 1039-У від 29.11.2011 року про сплату боргу в сумі 284,82 грн.
У задоволенні решти позовних вимог –відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Сало Павло Ігорович