Справа №22-9199/06 р. Категорія-21
Головуючий у 1 інстанції - Воробйов CO. Доповідач - Зінов'єва А.Г.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Бугрим Л.М.
судців: Зінов'євої А.Г.
Олєйникової Л.С.
при секретарі: Баранові В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Красноармійську на рішення Красноаармійського міськрайсуду від 7 серпня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську про відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2006 р.ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 27 грудня 2000 р. по 10 грудня 2002 р. він знаходився у трудових правовідносинах з шахтою „Білицька" ДП „Добропіллявугілля", де виконував роботу підземного прохідника 5 розряду. 2 вересня 2001 р. при виконанні своїх службових обов'язків з ним стався нещасний випадок, він отримав тілесні ушкодження, в результаті яких на підставі висновку МСЕК від ЗО січня 2002 р. йому вперше було встановлено 20% втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом. У зв'язку з наявністю пошкодження здоров'я він змушений додавати зусиль для влаштування свого життя та побуту, що завдає йому моральні страждання, на відшкодування яких просив стягнути грошову компенсацію у розмірі 20000 грн.
Рішенням Красноармійського міськрайсуду від 7 серпня 2006 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково: з відповідача на його користь було стягнуто грошову компенсацію у розмірі 15000 грн.
Не погодившись з рішенням суду Фонд соціального страхування приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просили постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилався на те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, факт якої необхідно підтверджувати висновком МСЕК. Крім того, Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 р." дію норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди зупинено. Також вважали, що відповідно до вимог ст. 237-1 КЗПП України, моральну шкоду повинно відшкодувати підприємство, з яким позивач знаходився у трудових відносинах.
Представник відповідача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити.
Позивач проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
Заслухавши доповідача, сторони, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися
між сторонами, але стосовно розміру грошової компенсації, в супереч діючому законодавству, не
дав належної оцінки наданим доказам.
Згідно зібраним доказам, позивач дійсно з 27.12.2000 р. по 10.12.2002 р. знаходився у трудових відносинах з шахтою „Білицька" ДП ,,Добропіллявугілля", де виконував роботу підземного прохідника 5 розряду. 2 вересня 2001 р. при виконанні своїх службових обов'язків з ним стався нещасний випадок, в результаті якого на підставі висновку МСЕК від 30 січня 2002 р. йому вперше було встановлено 20% втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом.
Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", при настанні страхового випадку Фонд соціального страхування зобов'язаний у встановленому законом порядку сплатити грошову компенсацію за моральну шкоду при наявності факту її заподіяння.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 і стягуючи на його користь грошову компенсації у розмірі 15000 грн., суд обґрунтував такий розмір тим, що позивач у зв'язку з наявністю пошкодження здоров'я вимушений додавати зусиль для влаштування свого життя та побуту, що завдає йому моральних та фізичних страждань, оскільки пошкоджена рука зовсім не рухається.
Між тим, приведені судом доводи та мотиви не давали підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 15000 грн. При визначенні розміру грошової компенсації суд не врахував, що після травми і встановлення втрати працездатності позивач продовжував виконувати ту ж саму роботу і був звільнений за власним бажанням. Інвалідом позивача не визнано і, згідно висновку МСЕК він не має обмежень у виконання будь-якої роботи. Доводи суду про те, що рука в потерпілого зовсім не підіймається, нічим не підтверджені. Відповідно до довідки травматолога, має місце порушення функції правого плечового суглобу (больовий синдром при відведені плеча до 90 градусів). Крім того, при визначенні грошової компенсації необхідно виходити з принципу розумності та достатності, фактичних доказів підтвердження моральної шкоди, а також розміру страхової виплати, передбаченої ч. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Виходячи з наведеного і, враховуючи надані позивачем докази в обґрунтування вимог, суд апеляційної інстанції вважає за можливе зменшити суму грошової компенсації до 8000 грн.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи Фонду про те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, яка у даному випадку повинна бути підтверджена висновком МСЕК. Відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено. Обов'язкове ж призначення МСЕК з приводу встановлення факту спричинення моральної шкоди передбачається у випадку відсутності вищевказаних доказів.
Також не можуть бути прийнятими до уваги посилання Фонду на Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 p.", яким призупинено дію норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей, оскільки таке зупинення не позбавляє постраждалих права на відшкодування моральної шкоди. Відповідних змін до вказаних норм Закону внесено не було. Крім того, страхові виплати, які проводяться Фондом не є бюджетними коштами.
Стосовно посилання апелянта на необхідність застосування ст. 237-1 КЗПП України, вони також необгрунтовані, оскільки обов'язок відшкодування моральної шкоди, заподіяної в результаті ушкодження здоров'я покладено на Фонди соціального страхування.
Таким чином, при постановленні рішення судом першої інстанції було зроблено висновок, який не відповідає фактичним обставинам справи, що відповідно до вимог п. З ч.І ст. 309 ЦПК України, є підставою для зміни рішення суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.І п.З, 309 ч.І п.З, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Красноармійську задовольнити частково.
Рішення Красноармійського міськрайсуду від 7 серпня 2006 року змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію у розмірі 8000 (вісім тисяч) грн..
Рішення суду набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання чинності.