Справа № 2-78/11

РІШЕННЯ

іменем України

06.10.2011

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого – судді – ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

при секретарі           - Олійник Т.Г., Пархоменко Л.О.

з участю адвоката - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_4, треті особи, які заявляють самостійні вимоги: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання права власності на земельну ділянку, визнання недійсним пункту рішення Київської міської ради та визнання недійсним (скасування) Державного акту про право власності на земельну ділянку, за позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, Київської міської ради про визнання права на земельну ділянку, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_7 до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності, скасування державного акту на землю та п. 49 Додатку до Рішення Київської міської ради, мотивуючи свої вимоги тим, що будинок АДРЕСА_1 раніше належав її покійному дідусю ОСОБА_8, який розташований на земельній ділянці, площею 0, 37 га. Наказом директора радгоспу ім. Кірова від 28.12.1974 року частина земельної ділянки, площею 0, 08 га була передана мамі позивачці ОСОБА_9 для будівництва та обслуговування жилого будинку. Рішенням виконкому Троєщинської сільської ради депутатів від 04.02.1976 року затверджено наказ директора радгоспу ім. Кірова № 324 від 28.12.1974 року про виділення ОСОБА_9 земельної ділянки, площею 0, 08 га по АДРЕСА_1. Таким чином, після вилучення у ОСОБА_8 0, 08 га, у нього залишилась в користуванні земельна ділянка, площею 0, 29 га, що розташована по АДРЕСА_1. На даний час співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1, який колись належав ОСОБА_8, є ОСОБА_2 та ОСОБА_4, що підтверджується Договором дарування жилого будинку від 25.12.2001 року. Частки у власності становлять: ОСОБА_2 (55\100 частин), ОСОБА_4 (45\100 частин). В їх спільному користуванні перебуває земельна ділянка, площею 0, 29 га. Співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 (мати позивачки), ОСОБА_5 та ОСОБА_6 В їх спільному користуванні перебуває земельна ділянка, площею 0, 08 га. Проте Рішенням Київської міської ради "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд" від 12.02.2004 року № 49\1259 ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в порушення вимог діючого законодавства, була передана у спільну часткову власність земельна ділянка, площею 0, 10 га по АДРЕСА_1. Тому у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у спільному користуванні по вул. Гоголя, 9 залишилась земельна ділянка, площею 0, 28 га. Таким чином, ОСОБА_2 має право приватизувати земельну ділянку, площею 0, 1260 га. Проте, Київська міська рада, в порушення вимог Земельного кодексу України та прав землекористувачів, прийняла рішення про приватизацію тільки частини земельної ділянки, а саме:

- ОСОБА_2 – приватизована земельна ділянка, площею 0, 0663 га для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (Рішення Київради від 07.07.2005 року № 567\3143);

- ОСОБА_4 – приватизована земельна ділянка, площею 0, 10 га, для обслуговування жилих будинків та господарських будівель (Рішення Київради від 28.01.1999 року № 116-1\217).

          Зазначені рішення порушують права землекористувачів, так як ОСОБА_2 належить 55\100 частин у праві власності на будинок, а ОСОБА_4 – 45\100 частин, а тому при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди.

          Крім того, Київська міська рада прийняла Рішення про приватизацію земельної ділянки позивачці, площею, значно меншою, ніж відповідачу ОСОБА_4, що є порушенням вимог діючого законодавства.

          На підставі викладеного позивачка вимушена звернутися до суду з даним позовом, в якому просить суд:

- визнати за позивачкою право власності на земельну ділянку, площею 0, 1540 га, що розташована по АДРЕСА_1, в тому числі: площею 0, 10 га – для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; площею 0, 0540 га – для ведення садівництва;

- визнати за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, площею 0, 1260 га, що розташована по АДРЕСА_1;

- визнати недійсним (скасувати) п. 49 Додатку до Рішення Київської міської ради "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд" від 07.07.2005 року № 567\3143;

- визнати недійсним (скасувати) Державний Акт на право власності на земельну ділянку, площею 0, 0663 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд № 140117, виданого ОСОБА_2

          Треті особи із самостійними вимогами – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – звернулися до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та Київської міської ради про усунення порушень прав на землю, мотивуючи свої вимоги тим, що вони набули право власності на 27\100 частин будинку АДРЕСА_1, а 73\100 частин будинку належить ОСОБА_7 За будинком закріплена земельна ділянка, розміром 1963, 79 кв.м., що має 2 кадастрових номери: 62:107:0013 та 62:107:047. Одна земельна ділянка (кадастровий номер 62:107:0013) приватизована як земельна ділянка для обслуговування жилого будинку й відповідно до ст. 121 Земельного кодексу України її розмір не може бути більше 0, 10 га. Друга земельна ділянка (кадастровий номер 62:107:047), розміром 963, 79 кв.м., використовується під сад та город. Ця земельна ділянка зареєстрована за користувачами ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 На даний час позивачі розробляють проект землеустрою на земельній ділянці № 62:107:047, розміром 963, 79 кв.м.. Також зазначають, що своїм позовом ОСОБА_2 порушує їх право користування закріпленою за ними земельною ділянкою. На підставі викладеного вони вимушені звернутися до суду з даним позовом, в якому просять суд визнати за ними право на закріплену земельну ділянку (кадастровий номер 62:107:047), розміром 963, 79 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1.

          Третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до відповідачів Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, мотивуючи свої вимоги тим, що її батьку ОСОБА_8 було виділено в користування земельну ділянку, площею 0, 37 га. Рішенням радгоспу ім. Кірова від 28.12.1974 року № 324 та від 04.02.1976 року ОСОБА_7 за рахунок батьківської ділянки було виділено 0, 08 га. Таким чином, у ОСОБА_8 в користуванні залишилось 0, 29 га. 03.03.1989 року ОСОБА_8 помер, спадщину після нього прийняла мати позивачки, а після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 право на житловий будинок по АДРЕСА_1 успадкувала позивачка. Відповідно до Договору дарування від 05.12.2001 року власницею 55\100 частин будинку АДРЕСА_1 стала ОСОБА_2 Відповідно до вимог діючого законодавства, що діяло на момент прийняття спадщини, позивачка фактично прийняла спадщину. В 1988 році с. Троєщина було віднесено з територіальності Броварського району у межі м. Києва. 01.08.1998 року було укладено Договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стали власниками 27\100 частин будинку по АДРЕСА_1. В даному Договорі, у зв"язку з помилкою, було вказано, що отримана в дар частина будинку знаходиться на земельній ділянці, розміром 1773 кв.м., хоча фактично за домоволодінням по АДРЕСА_1 було закріплено лише 0, 08 га, о підтверджується Рішенням радгоспу від 04.02.1976 року. З зазначеного випливає, що через помилку, допущену працівниками місцевих адміністрацій, з 1998 року право користування частиною земельної ділянки по вул. Гоголя, 9 перейшло в користування домоволодіння по АДРЕСА_1. Фактично позивачка особисто користується земельною ділянкою з 1996 року по сьогоднішній день, що складає 15 років, а, враховуючи користування земельною ділянкою її батьків з 80-х років, то понад 30 років. На даний час вільною, без відповідної документації на право користування та власності, знаходиться земельна ділянка, розміром 963, 79 кв.м. по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 62:107:047. На підставі викладеного позивачка вимушена звернутися до суду з даним позовом, в якому просить суд:

- визнати за нею право власності на земельну ділянку, розміром 963, 79 кв.м., по АДРЕСА_1 (код 62:107:047);

- зобов"язати Київську міську ради видати Акт на право власності на земельну ділянку, розміром 963, 79 кв.м. по АДРЕСА_1 (код 62:107:047), на ім"я ОСОБА_7 з цільовим призначенням – ведення індивідуального садівництва.

          В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 та її представник уточнили позовні вимоги, просили їх задовольнити в повному обсязі, а саме:

- визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 0, 1540 га, що розташована по АДРЕСА_1, в тому числі площею 0, 10 га – для будівництва і обслуговування жилого будинку, а площею 0, 0540 га – для ведення садівництва;

- визнати недійсним (скасувати) п. 49 Додатку до Рішення Київської міської ради "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд" від 07.07.2005 року № 567\3143;

- визнати недійсним (скасувати) Державний Акт на право власності на земельну ділянку, площею 0, 0663 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд № 140117, виданого ОСОБА_2;

- поновити ОСОБА_2 термін подачі позовної заяви, оскільки про порушення своїх прав вона дізналася 28.06.2007 року і весь час вживала заходів на відновлення законності.

          Що стосується позовів ОСОБА_7 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6, то позивачка та її представник зазначили, що вони є безпідставними, а тому в їх задоволенні просили відмовити.

          Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_7 не визнав, зважаючи на їх безпідставність. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

          Треті особи – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – в судовому засіданні повністю підтримали свої позовні вимоги, просили їх задовольнити в повному обсязі, а саме визнати за ними право на закріплену земельну ділянку (кадастровий номер 62:107:047), розміром 963, 79 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1. Також просили відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_7, так як вважають, що вони є безпідставними та необгрунтованими.

          Третя особа – ОСОБА_7 – та її представник в судовому засіданні повністю підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити в повному обсязі, а саме:

- визнати за ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку, розміром 963, 79 кв.м., по АДРЕСА_1 (код 62:107:047);

- зобов"язати Київську міську ради видати Акт на право власності на земельну ділянку, розміром 963, 79 кв.м. по АДРЕСА_1 (код 62:107:047), на ім"я ОСОБА_7 з цільовим призначенням – ведення індивідуального садівництва.

          Також зазначили, що не заперечують проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2, але просили відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6

          Представник відповідача – Київської міської ради – на початку судового розгляду позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 не визнав. Пояснив, що ніяких порушень Київська міська рада при приватизації земельних ділянок не допускала. Крім того, вказав, що питання передачі у власність земельних ділянок є виключною компетенцією Київської міської ради. На підставі викладеного просив в задоволенні позовних вимог всім відмовити. В подальшому представник в судове засідання не з"явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника відповідача, за наявних у справі матеріалів.

          Вислухавши пояснення сторін, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

          Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належав дідусю позивачки ОСОБА_2 та батьку третьої особи ОСОБА_7 – ОСОБА_8.

          Відповідно до наказу радгоспу ім. Кірова № 324 від 28.12.1974 року (а.с.12 т.1) ОСОБА_9, яка побудувала будинку самовільно без належної документації, було виділено земельну ділянку, площею 0, 08 га, за рахунок земельної ділянки, площею 0, 37 га, що перебувала в користуванні ОСОБА_8, залишивши в його користуванні 0, 29 га.

          Рішенням Виконкому Троєщинської сільради Броварського району від 04.02.1976 року (а.с.13 т.1) ОСОБА_9 було дозволено оформити технічну документацію на побудову жилого будинку по АДРЕСА_1.

         ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, а спадщину після нього прийняла його дружина – мати ОСОБА_7

          Після смерті матері, ОСОБА_7 прийняла спадщину на частину жилого будинку ІНФОРМАЦІЯ_1.

          05.12.2001 року 55\100 частин будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2, що підтверджується Договором дарування (а.с.16 т.1).

          На земельній ділянці, що була виділена ОСОБА_7, площею 0, 08 га, остання побудувала житловий будинок по АДРЕСА_1, після чого отримала Свідоцтво про право власності на ціле домоволодіння від 23.06.1989 року (а.с.225 т. 1).

          В 1990 році ОСОБА_7 подарувала 27.100 частин вказаного будинку по АДРЕСА_1 своїй дочці ОСОБА_2, які остання передала в заставу, але свої зобов"язання своєчасно не виконала, у зв"язку з чим 27\100 частин будинку перейшли у власність третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що підтверджується Договором дарування від 01.08.1998 року (а.с.211 т.1).

          45\100 частин будинку АДРЕСА_1 перейшли у власність ОСОБА_4 на підставі Договору купівлі-продажу від 05.08.1996 року (а.с.93 т. 1).

          В грудні 1996 року ОСОБА_4 звернувся до Київської міської державної адміністрації із заявою (а.с.90 т.1) про приватизацію земельної ділянки, площею 0, 09 га по АДРЕСА_1, а також надання додатково земельної ділянки, площею 0, 03 га, для ведення особистого підсобного господарства.

          В червні 1997 року (а.с.109 т.1) та в березні 1999 року (а.с.126 т.1) було складено Акти встановлення і погодження зовнішніх меж землекористування із землевласниками і землекористувачами межі.

          В 1999 році ОСОБА_4 був виданий Державний Акт про право приватної власності на землю (а.с.129 т.1), площею 0, 1000 га на підставі Рішення Київської міської ради від 28.01.1999 року.

          В 2004 році Державні Акти на право приватної власності на земельну ділянку на 27\200 кожна від 0, 1000 га земельної ділянки по АДРЕСА_1, видані на підставі Рішення Київської міської ради від 12.02.2004 року № 49\1259, отримали ОСОБА_6 (а.с.215 т.1) та ОСОБА_5 (а.с.216 т.1), а також ОСОБА_7 – на земельну ділянку, розміром 146\200 частин від 0, 1000 га, по АДРЕСА_1 (а.с.25 т.2).

          Також при розгляді справи встановлено, що 05.02.2002 року ОСОБА_2 звернулася до Київської міської ради із заявою про передачу у приватну власність земельної ділянки, площею 0, 08 га по АДРЕСА_1 (а.с.73 т.1).

          Рішенням Київської міської ради від 07.07.2005 року № 567\3143 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд" (а.с.52-60 т. 1) ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0, 08 га (п. 49 Додатку до Рішення).

          30.09.2005 року ОСОБА_2 звернулася до Головного управління земельних ресурсів із заявою (а.с.62 т.1) про виготовлення державного акту на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 на підставі Рішення Київської міської ради від 07.07.2005 року.

          16.11.2005 року було складено Акт визначення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (а.с. 65 т. 1) у зв"язку з передачею ОСОБА_2 у власність земельної ділянки. Як вбачається з даного Акту, межі земельної ділянки були узгоджені як з землевласником ОСОБА_2, так і з суміжними землевласниками та землекористувачами, зокрема, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_12

          В подальшому в лютому 2006 року ОСОБА_2 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0, 0663 га по АДРЕСА_1 (а.с.31 т.1).

          Що стосується позовних вимог ОСОБА_2, то судом встановлено наступне.

          В своєму позові ОСОБА_2 зазначає про те, що Київська міська рада при передачі їй у власність земельної ділянки порушила її права на виділення земельної ділянки в більшому розмірі, ніж передбачено в Рішенні, а до прийняття Рішення не було узгоджено ні площу, ні межі земельної ділянки.

          Так, відповідно до вимог ст. 78 Земельного Кодексу України право власності на землю – це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

          Згідно із п. "в" ч. 1 ст. 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

          Статтею 116 Земельного Кодексу України визначено підстави набуття права на землю, а саме те, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

          Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ч. 1 ст. 128 цього Кодексу.

          Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

          Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користування громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

          Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 118 Земельного Кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

          Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельних ділянок.

          Згідно із ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельні ділянки, а також право постійного користування та право оренди земельних ділянок виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

          Частиною 1 ст. 126 Земельного Кодексу України встановлено, що право власності на земельні ділянки посвідчується державним актом, крім випадків, визначених ч. 2 цієї статті.

          Відповідно до п. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок", який діяв до 14.09.2006 року, право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

          Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельні ділянки та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" затверджено форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, що додаються до даної постанови.

          Як вбачається з письмових матеріалів справи, ОСОБА_2 особисто звернулася до Головного управління земельних ресурсів із заявою про передачу їй у приватну власність земельної ділянки, на підставі її заяви і було прийнято рішення Київською міською радою та видано Державний Акт.

          Також слід зазначити, що Акт меж земельної ділянки був підписаний особисто позивачкою та суміжними землевласниками, що свідчить про їх згоду із визначеними межами.

          Таким чином, як вбачається з вищевикладеного, оспорюване Рішення Київської міської ради та Державний Акт були видані відповідно до вимог діючого законодавства, зокрема, ст. 125, 126 Земельного Кодексу України та вказаної вище Постанови КМУ № 449, а тому підстав для визнання їх недійсними немає.

          Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на земельну ділянку, то слід зазначити, що відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об"єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

          Згідно із ст. 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

          Положення ч. 1, 2 ст. 59 та ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлюють, що місцеві ради здійснюють повноваження власниками комунального майна, зокрема, вирішують питання передачі цього майна в оренду шляхом прийняття нормативних актів у формі рішень.

          Також нормами Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплена виключна компетенція пленарних засідань сільських, селищних, міських рад стосовно вирішення питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону).

          А тому вирішення питань про передачу землі у власність чи користування є виключним правом ради, як суб"єкта права власності на землю, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині також не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

          Згідно із ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

          В судовому засіданні представник відповідача – Київської міської ради - заявив про сплив строку позовної давності для звернення ОСОБА_2 до суду. В свою чергу ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про поновлення їй такого строку, зважаючи, що вона дізналась про своє порушене право у вересні 2007 року.

          Як вбачається з письмових матеріалів справи, Рішення Київської міської ради було прийнято в липні 2005 року, а Державний Акт був виданий в лютому 2006 року, а звернулася позивачка ОСОБА_2 до суду лише в грудні 2009 року.

          З наведеного випливає, що саме після видачі даних Рішення та Акту позивачка дізналася про розмір земельної ділянки, що була передана їй у власність.

          Доказів того, що ОСОБА_2 дізналася про своє порушене право лише у вересні 2007 року, вона суду не надала.

          А тому суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 повинно бути відмовлено також і через пропуск строку позовної давності для звернення до суду.

          Що стосується позовних вимог третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_6, то судом встановлено наступне.

          В своєму позові позивачі зазначають про те, що ОСОБА_2 своїми позовними вимогами порушує їх право на користуванні тією частиною землі, що перебуває в їх користуванні з серпня 1998 року, тому просять визнати за ними право на земельну ділянку, площею 963, 79 кв.м., по АДРЕСА_1, кадастровий номер 62:107:047.

          Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов"язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: 1) визнання прав; 2) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; 3) визнання угоди недійсною; 4) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; 5) відшкодування заподіяних збитків; 6) застосування інших, передбачених законом, способів.

          Згідно із п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов"язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

          Захист прав громадян та юридичних осіб на земельну ділянку здійснюється згідно із ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди не дійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів захисту (ст. 16 ЦК України). Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).

          В обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 посилаються на Довідку Головного управління земельних ресурсів від 21.01.2011 року (а.с. 212 т. 1), відповідно до якої в Автоматизованій системі ПК "Кадастр" земельну ділянка № 62:107:047, площею 963, 79 кв.м., по АДРЕСА_1, зареєстрована за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування.

          Але, як вже зазначалося вище, вирішення питань про передачу землі у власність чи користування є виключним право ради, як суб"єкта права власності на землю.

          А тому суд вважає позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 безпідставними та необгрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

          Що стосується позовних вимог ОСОБА_7, то судом встановлено наступне.

          В обгрунтування свого позову ОСОБА_7 вказує про те, що вона після смерті батьків фактично прийняла спадщину, користується земельною ділянкою понад 30 років, а тому вважає, що за нею повинно бути визнано право власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

          Відповідно до вимог ч. 1 ст. 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах, визначених цим Кодексом.

          Згідно із ч. 1, 2, 4 ЦК України набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

          Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

          Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

          Відповідно до п. 8 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного Кодексу України правила стаття 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

          В Листі Верховного Суду України від 29.10.2008 року № 19-3767\0\8-08 вказано про те, що норма ст. 119 Земельного Кодексу України щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 01 січня 2017 року відповідно до п. 1 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України.

          Враховуючи вимоги вищевикладеного діючого законодавства, суд вважає, що заявлені позивачкою ОСОБА_7 вимоги про визнання за нею права власності на земельну ділянку за набувальною давністю та зобов"язання відповідача видати Державний акт є передчасними, а тому не можуть бути задоволені.

          Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2, позовні вимоги третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також ОСОБА_7 є безпідставними та необгрунтованими, а тому такими, що не можуть бути задоволені.

          На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 15, 60, 212-215 ЦПК України, Конституцією України, ст. 9, 25, 116, 118, 119, 120, 121, 125, 126, 152, 158 Земельного кодексу України, ст. 256, 344, 373, 374, 375, 377 ЦК України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", -

ВИРІШИВ:

          В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

          В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовити.

          В задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

          Головуючий: