Справа № 758/1661/25

Провадження №

Категорія 82

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2025 року м. Київ

Суддя Подільського районного суду м. Києва Ковбасюк О.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна.

Ухвалою суду від 10.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

В матеріалах справи наявні заяви позивача про розгляд справи за його відсутності та письмові пояснення третьої особи.

З огляду на наведене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить скасувати арешт, накладений на належний йому автомобіль OPEL ASTRA, 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , постановами державного виконавця Подільського відділу ДВС у м. Києві в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2, про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що він як боржник погасив усю заборгованість у виконавчому провадженні, однак державним виконавцем арешт на його майно не знято.

Таким чином, звернувшись до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, ОСОБА_1 вказує на порушення його прав саме як боржника у виконавчому провадженні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Враховуючи наведені положення законодавства, а також приймаючи до уваги зміст позовних вимог та їх обґрунтування позивачем, суд вважає, що позивачем безпідставно пред`явлено позов до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Наведене узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 24.05.2021 у справі №712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Крім того, судом враховуються роз`яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведені в пункті 5 постанови №5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», згідно з якими у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження. У зв`язку із цим боржник (учасник кримінального провадження, на майно якого накладено арешт) не може пред`являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання. У разі пред`явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК, а, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК.

Ураховуючи наведені вище обставини, положення законодавства України та судової практики, суд вважає, що дану позовну заяву прийнято судом до розгляду помилково, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Приймаючи до уваги те, що обставини, які могли слугувати підставою для відмови у відкритті провадження у справі, встановлено під час судового розгляду, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 186, 255, 258-261, 353 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна закрити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяО. О. Ковбасюк