ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року Справа № 826/2566/15

                    Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіНіколайчук С.В.  

за участі секретаря судового засіданняЕмріх Ю.П.

за участі:

представника позивача представник відповідача 1 представник відповідача 2 представник відповідача 3 представник третьої особи Рейніш Л.В. Лисенко В.О. не з`явився (повідомлений належним чином) не з`явився (повідомлений належним чином) не з`явився (повідомлений належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Міністерства внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684), відповідача-2: Головного управління МВС України у м. Києві (01025, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 08592201), відповідача-3: Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в місті Києві (01030, Україна, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок, 54, код ЄДРПОУ 24523569), третя особа: Професійна спілка працівників органів внутрішніх справ України (01025, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 21715370) про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі

УСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі – Позивач/ ОСОБА_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (надалі – Відповідач-1/МВС України) та Головного управління МВС України у м. Києві (надалі – Відповідач-2/ГУ МВС у м.Києві), відповідача-3: Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в місті Києві, третя особа: Професійна спілка працівників органів внутрішніх справ України, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:

-          визнати протиправними та скасувати наказ  Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича від 16.01.2015 року № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення майора міліції ОСОБА_2 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньотранспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району, з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682-УІІ та пп. «а» п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; 3.2.

-          визнати протиправними та скасувати наказ начальника Головного управління МВС України в місті Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу», в частині звільнення майора міліції ОСОБА_2 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району, з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. З Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682-УІІ та пп. «а» п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

-          поновити на посаді майора міліції ОСОБА_2 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району;

-          5. Не застосовувати неконституційну норму підпункту 6 пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1213 від 09.12.2020 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України» від 8 лютого 1995 р. №100 та стягнути з ГУ МВС в місті Києві на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, яке складає за: 5.1. ПЕРІОД_1, з 17.01.2015 (наступний день після звільнення) до 06.11.2015,- 250294,14 грн; 5.2. ПЕРІОД_2, з 07.11.2015 (день підвищення посадового окладу) по 11.12.2020 (останній день чинності п.10 Порядку № 100),- 825 914,12 грн; 5.3. ПЕРІОД_3, з 12.12.2020 (день втрати чинності п.10 Постанови №100) по день ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі, добутку з 106,37 грн (середньоденна заробітна плата позивача у 2014 році) * N (кількість к.д. з 12.12.2020 до дня прийняття рішення по справі) * 6,57 (коефіцієнт зростання мінімальної заробітної плати),- з врахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати;

-          допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення майора міліції ОСОБА_2 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньотранспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району та в частині стягнення з ГУ МВС в місті Києві грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць;

-           стягнути моральну шкоду у розмірі добутку розміру 72 мінімальних заробітних плат на час прийняття рішення та коефіцієнта 1,6875 з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_2 ;

-           встановити Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві строк в один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили для подання звіту про виконання рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з оскаржуваним наказами  в частині звільнення майора міліції, оскільки вказаний наказ не відповідає вимогам законодавства та порушує права позивача як громадянина України на подальше проходження служби в органах податкової міліції. Позивач зазначає, що норми Закону України «Про очищення влади» безпідставно обмежують його конституційні права, незважаючи на професійну придатність виконувати таку роботу, наявність достатнього досвіду та освіти, професійну репутацію.

на переконання позивача, набрання рішенням Європейського суду з прав людини чинності усуває перешкоди в можливості розгляду та вирішення цієї адміністративної справи без прийняття Конституційним судом відповідного рішення за конституційними поданнями щодо відповідності (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 1, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» положенням частини третьої статті 22, статей 38, 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України.

Позивач зазначив, що статтею 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114, не передбачено таку підставу для звільнення, як з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

На думку позивача, оскаржувані накази є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2015 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засіданні на 12.03.2015 року о 13:20 год.  

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2015 зупинено провадження у справі № 826/2566/15 до вирішення Конституційним судом України справи за конституційними поданнями 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про очищення влади”.

Відповідно до Розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2015 року № 1461 “Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ”, адміністративну справу № 826/2566/15, згідно протоколу повторного автоматичного розподілу від 23.12.2015 року, повторно розподілено на суддю Арсірія Р.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2021 року прийнято до провадження судді Арсірія Р.О. справу №826/2566/15 та зобов`язано учасників справи невідкладно повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

07.10.2024 року представник позивача подав заву про поновлення провадження у справі, яка обґрунтована тим, що на переконання позивача, набрання рішенням Європейського суду з прав людини чинності усуває перешкоди в можливості розгляду та вирішення цієї адміністративної справи без прийняття Конституційним судом відповідного рішення за конституційними поданнями щодо відповідності (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 1, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» положенням частини третьої статті 22, статей 38, 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України.

Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду” від 13.12.2022 р. №2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до положень абзаців другого - четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону №2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.

Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду” щодо забезпечення розгляду адміністративних справ”, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду” щодо забезпечення розгляду адміністративних справ”, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п`ятої статті 153 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду” щодо забезпечення розгляду адміністративних справ”, з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2825-IX Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи № 826/2566/15.

10.02.2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи № 826/2566/15.

10.02.2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа № 826/2566/15 була передана судді Ніколайчук С.В.

Ухвалою від 17 лютого 2025 року суд прийняв до свого провадження адміністративну справу № 826/2566/15 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України у м. Києві, третя особа: Професійна спілка працівників органів внутрішніх справ України про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі. Поновив провадження в адміністративній справі № 826/2566/15 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України у м. Києві, третя особа: Професійна спілка працівників органів внутрішніх справ України про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі.

Судове засідання призначив на 18.03.2025 року о 11:40 год.

Ухвалою від 18.03.2025 року суд прийняв до розгляду заяву представника позивача про уточнення позовних вимог. Залучив в якості співвідповідача до участі в адміністративній справі № 826/2566/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України у м. Києві, третя особа: Професійна спілка працівників органів внутрішніх справ України про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі - Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в місті Києві.

Суд переніс розгляд справи 17.04.2025.

Ухвалою від 17 квітня 2025 року суд вирішив подальший розгляд справи № 826/2566/15 за позовом ОСОБА_1  до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України у м. Києві, третя особа: Професійна спілка працівників органів внутрішніх справ України про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі – здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 06 травня 2025 року 13-00 год.

Суд переніс розгляд справи на  13.05.2025 року, 06.05.2025 року.

Ухвалою від 06 травня 2025 року суд закрив підготовче провадження в адміністративній справі № 826/2566/15 та  розпочав розгляд справи по суті. Призначив розгляд справи по суті у судовому засіданні 13 травня 2025 року о 11:00 год.

Суд переніс розгляд справи на 26.06.2025 року, 01.07.2025.

В судовому засіданні 01.07.2025 представники сторін в судовому засіданні підтримали обрані правові позиції.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

ОСОБА_1 , наказом №284 о/с ГУ МВСУ в м. Києві від 11.09.1999 року був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України  та обіймав посаду  інспектора  сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Дарницького  району , підпорядкованому Головному управлінню м. Києва.

За 19-років років служби позивач пройшов шлях від лейтенанта до майора міліції. Позивач отримав 11 заохочень та одну нагороди.

Наказом №216 від 15.05.2014 року ГУ МВС України в м. Києві «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників відділу ДАІ з обслуговування Дарницького району, підпорядкованого ГУМВС України в місті Києві»,- позивачу об`явлено догану.

В період з 15 січня по 05 лютого 2015 року позивач перебував на лікарняному.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України (відповідач-1) від 16.01.2015 року №48 о/с «По особовому складу», відповідно до вимог п.10 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII та пп. «а» п.62 та п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, по Головному управлінню МВС України у м. Києві, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу майора міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньотранспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району.

Наказом Головного управління МВС України в місті Києві (відповідач-2) від 30.01.2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу», відповідно до вимог п.10 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII та пп. «а» п.62 та п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу майора міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району з 30 січня 2015 року, установивши щомісячну премію за січень 2015 року в розмірі 0 відсотків. Підстава: наказ від 16.01.2015 року №48 о/с «По особовому складу».

Листом ГУ МВС України в м. Києві від 10 лютого 20215 року №1/2-62, відповідач-2 повідомив позивача, що відносно позивача службове розслідування не проводилося (надалі ЛИСТ_1, а.с.24).

Позивач вважає накази від 16.01.2015 року №48 о/с  та від 30.01.2015 року № 59 о/с  незаконними, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

З урахуванням уточнених вимог, суду при розгляді справи по суті слід перевірити правомірність звільнення позивача з органів Міністерства внутрішніх справ України, відповідність оскаржуваних наказів вимогам ст.2 КАС України та надати правову оцінку спірним правовідносинам.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про очищення влади» в редакціях, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до положень ст.38, ч.1, 2 статті 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч.1 ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абз.4 п.5.2 мотивувальної частини Рішення).

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз.4 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

У рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року за № 7-рп/2001 вказано, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст.58, 61, п.1, 22 ч.1 ст.92 Конституції України).

Згідно із п.7-2 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є - передбачені Законом України «Про очищення влади».

Відповідно до преамбули Закону України «Про очищення влади» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

За визначенням ч.1, 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;

відкритості, прозорості та публічності;

презумпції невинуватості;

індивідуальної відповідальності;

гарантування права на захист.

Відповідно до ч. 3, 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Особи, зазначені у частинах третій, п`ятій - сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п`яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.

Статтями 2, 3 наведеного Закону передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Згідно з п.2 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону встановити, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно із  ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються    найвищими   цінностями   та   визначають   зміст   і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно із ст.15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 2 Конвенції «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості», яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

Положеннями Закону України «Про очищення влади» фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України на підставі люстрації у зв`язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді та вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України «Про очищення влади».

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.

З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства є підстави вважати, що приписами Закону України «Про очищення влади» створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч.2 ст.38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України «Про очищення влади» строку.

Наведене вказує на невідповідність положень Закону України «Про очищення влади» статті 38 Конституції України.

Заборона перебування на посадах, визначених в ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади» та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (ч.2 ст.1 Закону «Про очищення влади»), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує ч.2 ст.61 Конституції України.

Положення п.2 «Прикінцеві та перехідні положення» та ст.3 Закону України «Про очищення влади» мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст.1 Закону України «Про очищення влади», якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов`язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

При цьому, при застосуванні до особи положень Закону України «Про очищення влади» мало б бути з`ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

В іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.

Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.

Натомість без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом «Про очищення влади» запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу.

Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами цих посад у передбачений Законом «Про очищення влади» період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України.

Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв`язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.

Приписами Закону України «Про очищення влади» встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст.58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.

Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає ч.3 ст.22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України «Про очищення влади») не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та ст.64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, з викладених норм Конституції України слідує, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

За правилами Загальної декларації з прав людини та ряду інших актів міжнародного права та з наявної сталої практики Європейського суду з прав людини та висновків Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) вбачається наступне. А саме, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, про неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.

У п. «а» ч. 1 статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25 червня 1958 року № 111 передбачено, що термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97р., та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує в статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі «Матиєк проти Польщі»).

У рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації.

Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (додатково див. п. 115 вказаного рішення).

Згідно зі статтею 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Зі сталою практикою Європейського Суду, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 року (справа 26713/05)). Крім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19.10.2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у ст. 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. п. 35 рішення Суду у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15.11.2007 року (справа № 12556/03) та п.п. 63 та 64 рішення Суду у справі «A. проти Норвегії» від 09.04.2009 року (справа № 28070/06), п. 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)).

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі «Крастанов проти Болгарії» (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, п. 53, від 30 вересня 2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах «Молдован та інші проти Румунії (№ 2)» (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, п. 94, ECHR 2005-VII (витяги), та «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, п. 159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов`язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі «SAЉO GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» (), заява № 49382/06, п. 48, ECHR 2012 (витяги)).

Відповідачі  не надали до суду допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь - якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Посилання відповідачів на існуючі кримінальні провадження відносно позивача суд не бере до уваги, окільки вироків суду по цим справам не має.

Натомість накази Міністерства внутрішніх справ України від 16.01.2015 року №48 о/с «По особовому складу» та Головного управління МВС України в місті Києві від 30.01.2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу», якими звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу майора міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньотранспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району, базуються виключно на результатах вивчення особової справи позивача та приписах п.10 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII, а тому він не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а є таким, що порушує закріплені Конституцією права позивача та підлягає скасуванню.

При цьому суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України», в якій Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

ЄСПЛ вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан ОСОБА_4 став президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.

Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_4 , рішення Конституційного Суду 2010 р., яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв`язку між ними та тими негативними подіями.

Ключовим у позиції ЄСПЛ у постанові по справі «Полях та інші проти України» є § 156 цієї постанови, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент ОСОБА_4 .

Відтак не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Таким чином, Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що безумовне застосування люстаційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_4 суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до ч. 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.  

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгялу справи по суті суд встановив, що відповідачі не довели, що втручання у відношенні позивача в спірному випадку було необхідним у демократичному суспільстві і фактично таке втручання  порушує ст. 8 Конвенції.

Водночас суд критично оцінює посилання позивача, що перебування позивача на лікарняному в період, коли його звільнили, є також  підставою для скасування спірних наказів, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 говорять, що якщо наказ залишається не скасованим, то змінюється лише дата звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Тобто перебування на лікарняному особи, яка звільняється, не може бути самостійною підставою для звільнення, а лише підставою для зміни дати звільнення, якщо таке звільнення було законним.

В ході судового розгляду адміністративної справи відповідачі не виконали процесуального обов`язку доказування та не довели правомірності оскаржених наказів про звільнення позивача.

Суд зазначає, що право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, було порушене саме внаслідок видання відповідачами оскаржених наказів, що мало наслідком протиправне звільнення з публічної служби

Відтак позовна вимога про скасування протиправних наказів підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права, суд враховує, що відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Постановою Кабінету Міністрів України  від 16.09.2015 № 730 "Про утворення територіальних органів Національної полції та ліквідацію територіальних органів  Міністерства внутрішніх справ" ліквідовано, зокрема Головне управління  Міністерства внутріщніх справ  України  в місті Києві з одночасним утвренням  Головного управління Національної поліції  у м. Києві.

Враховуючи те, що  позивача звільнено  з посади старшого інспектора  сектору  оформлення матеріалів  дорожньо-транспортних пригод  відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району підпорядкованого Головному управлінню Національної поліції  у м. Києві, тому суд робить висновок, що належним способом захисту позивача буде  поновлення останнього на зазначеній посаді.

На підставі викладеного, позовна вимога про поновлення позивача на посаді майора міліції, інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із правовим висновком, зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року по справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із абз. 1 п. 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно із пунктом 1.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.12.2007 №499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за № 205/14896 (що був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за календарні дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Згідно з довідкою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві № 38 від 05.02.2015 року два останні повні календарні місяці, що передували звільненню, складала 3225,90 грн (листопад 2014) + 3260,04 грн (грудень 2014) = 6485,94 грн. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача у 2014 році для обрахунку середньоденної заробітної плати за період вимушеного прогулу складає 6485,94 грн / 61 к.д. = 106,37 грн.

Пунктом 10 Порядку № 100 (який втратив чинність з 12.12.2020, а відтак підлягає застосуванню до спірних правовідносин до 11.12.2020, що підтверджується, зокрема, постановами Верховного Суду від 04.11.2021 у справі № 826/6301/15, від 25.01.2022 у справі № 826/17708/14) було передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Згідно із Додатком 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. №1294 (в редакції чинної на момент спірних правовідносин) встановлена СХЕМА посадових окладів осіб начальницького складу органів внутрішніх справ для районних, лінійних управлінь Головного управління МВС в м. Києві, яким визначено: найменування посади - старший інспектор; розмір посадового окладу - 600 грн.

Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських національної поліції” (надалі Постанова № 988) встановлено, що грошове забезпечення поліцейських грошового забезпечення складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 8 Постанова № 988 встановлено Схему посадових окладів поліцейських стройових підрозділів поліції, де посадовий оклад інспектора у м. Києві складає 2500 грн, тобто - посадовий оклад позивача збільшився в 4,17 рази (2500/600).

Пунктом 8 цієї Постанови визначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII набрав чинності 07.11.2015, тобто з цієї дати застосовується коефіцієнт підвищення, який підлягає врахуванню до 11.12.2020 (останній день чинності п.10 Порядку №100).

Таким чином, з 17.01.2015 (наступний день після звільнення) до 06.11.2015 (день, що передує дню підвищення посадового окладу) розмір середнього заробітку розраховується як добуток - 106,37 грн (середньоденна заробітна плата позивача у 2014 році) х 294 (календарні дні за відповідний період) = 250 294,14 грн; з 07.11.2015 (день підвищення посадового окладу) по 11.12.2020 (останній день чинності п.10 Порядку № 100) розмір середнього заробітку розраховується наступним чином - 106,37 грн (середньоденна заробітна плата) х 1862 (календарні дні за відповідний період) х 4,17 (коефіцієнт підвищення) = 825 914,12 грн;  з 12.12.2020 (втрата чинності п. 10 Порядку № 100) - 106,37 грн (середньоденна заробітна плата) * 6,57 (коефіцієнт зростання мінімальної заробітної плати) *1661 (календарні дні по день прийняття рішення)=1160791,34 грн. Всього 2236999,60 грн.

Стосовно застосування коефіцієнту  6,57 суд зазначає, що  відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України  на 2014 рік» та «Про державний бюджет України на 2025 рік» - встановлено розмір мінімальної заробітної плати  у грудні 2014 року у місячному розмірі 1218,00 грн, з 01 січня 2025 – 8000 грн, у погодинному розмірі 48 грн. Тобто  рівень мінімальної заробітної плати  за час розгляду цієї справи збільшився у 6,57 грн разів (8000/1218).

Стосовно вирахування із суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу пенсійних виплат та податків, то суд зазначає таке.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не містить жодної вказівки на вирахування отриманих сум пенсії під час вимушеного прогулу, а лише містить застереження щодо неможливості виплат пенсії у випадку повторного прийняття на службу

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено висновок про те, що «відповідно до статті 235 КЗпП в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Таким чином, сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не є щомісячної формою винагороди за виконувану працівником роботи, а є формою штрафної санкції, покладеної на роботодавця за незаконне звільнення, відтак вказана сума не може бути зменшена будь-якими сумами відрахувань.

У зв`язку з тим, що спір про поновлення позивача на роботі розглядається більше одного року не з вини позивача та з метою повного відновлення прав позивача, порушених незаконним звільненням, суд робить висновок про обґрунтованість стягнення з Головного управління МВС в місті Києві  на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу  з 17.01.2015 року  по день прийняття рішення у справі у сумі 2 236 999,60 грн.

За приписами статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3242,97 грн (3225,90 грн (листопад 2014) + 3260,04 грн (грудень 2014) = 6485,94 грн:2).

Стосовно вимоги позивача про виплату грошового забезпечення з врахуванням втрати частини заробітної плати  у зв`язку  з затримкою термінів виплати, то суд зазначає таке.

З аналізу норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрат частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 21.02.2001 року № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадян втрати частини доходів є дотримання наступних умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Суд зазначає, що оскільки сума доходу нарахована за рішенням суду, яке ще не набрало законної сили та не може бути виконане, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду є передчасною, отже вимога позивача в цій частині не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі добутку розміру 72 мінімальних  заробітних плат на час прийняття рішення  та коефіцієнта 1,6875 з Міністерства  внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Згідно із роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

 Кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Як на підставу виникнення моральної шкоди, позивач зазначив тривалий розгляд справи про поновлення на посаді та стягнення суми грошового забезпечення  за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, позивач не довів, якими саме діями чи бездіяльністю йому спричинено моральну шкоду кожним конкретним відповідачем. Позивач посилається за загальні норми та обставини. При цьому суд враховує, що тривалий розгляд справи про поновлення позивача на роботі, дійсно порушує його права. Однак, самі по собі норми законодавства, на яких ґрунтуються позовні вимоги про стягнення грошового забезпечення  за час вимушеного прогулу, є тим видом компенсаційних відшкодувань, які законодавець передбачив для можливого тривалого розгляду справи про поновлення на роботі.

Отже, в даному випадку суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди з боку відповідачів.

Стосовно вимоги позивача про встановлення Головному управлінню МВС України в місті Києві строк в один місяць з дня набрання рішення суду законної сили для подання звіту про виконання рішення, суд вказує на таке.

Рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

У разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Суд не встановив, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не має підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.

З системного аналізу матеріалів справи та норм законодавства, суд робить висновок про часткове задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 241 - 246,  255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Міністерства внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684), відповідача-2: Головного управління МВС України у м. Києві (01025, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 08592201), відповідача-3: Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в місті Києві (01030, Україна, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок, 54, код ЄДРПОУ 24523569), третя особа: Професійна спілка працівників органів внутрішніх справ України (01025, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 21715370) про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати наказ  Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича від 16.01.2015 року № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньотранспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району, з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682-УІІ та пп. «а» п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Визнати протиправними та скасувати наказ начальника Головного управління МВС України в місті Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу», в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району, з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. З Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682-УІІ та пп. «а» п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Поновити на посаді майора міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району.

Стягнути з Головного управління МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.01.2015 року  по день прийняття рішення у справі у сумі 2 236 999,60 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді майора міліції ОСОБА_1 , інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Дарницького району з 17.01.2015.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з  Головного управління МВС України в місті Києві  на користь   ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу служби  у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3242,97 грн.

У задоволенні решти вимог позивача  - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст  рішення суду складений  08 липня 2025 року.

Суддя                                                                                 С.В. Ніколайчук