Справа № 22-1629 2007 р. Головуючий у 1 інстанції Регеша В.О.
Категорія 26 Доповідач ГайсюкО.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
Іменем України
11 вересня 2007 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Головуючої судді - Авраменко Т.М.
Суддів - Гайсюка О.В., Суровицької Л.В.
при секретарі - Слюсаренко Н.Л.
та адвоката - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 травня 2007 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2006 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту і свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, про визнання права на спадщину за законом та права на обов'язкову частку у спадщині і про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом.
Зазначив, що після смерті його матері - ОСОБА_5 йому стало відомо про те, що вона за життя склала заповіт, яким все майно, що належало їй заповідала його рідному брату ОСОБА_2, який на підставі цього заповіту вже отримав свідоцтво про право на спадщину, якою є трикімнатна квартира АДРЕСА_1.
Але зазначений заповіт не є добровільним волевиявленням покійної матері, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Заповіт було складено під тиском відповідача і не відповідав волі матері, а тому повинен бути визнаний судом недійсним, а за ним і відповідачем необхідно визнати право на отримання спадщини у рівних частках. До того ж він є пенсіонером, тобто непрацездатним і має право на обов'язкову частку незалежно від змісту заповіту.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив суд визнати недійсним заповіт, свідоцтво про право на спадщину на ім'я ОСОБА_2., визнати за ним право на спадщину за законом після смерті його матері та право на обов'язкову частку у спадщині, а також продовжити йому строк подачі заяви про прийняття спадщини за законом (а. с. 4-5).
У грудні 2006 року позивач уточнив та доповнив свої вимоги, зазначивши, що про порушення відповідачем його права на спадщину шляхом отримання обманом заповіту йому стало відомо у грудні 2005 року, коли він дізнався про зміст листів відповідача до матері. Просив суд ухвалити рішення про визнання недійсними заповіту ОСОБА_5 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_2, визнати за ним право на спадщину за законом після смерті матері, а саме на ½ квартири АДРЕСА_1, та визначити йому додатковий строк достатній для подачі заяви про прийняття спадщини за законом (а. с. 78-79).
У травні 2007 року ОСОБА_4 та його рідний брат ОСОБА_6 подали до суду спільну позовну заяву, в якій до ОСОБА_2 заявлені ті ж самі позовні вимоги, але позивачі просили визнати за ними право власності на 2/3 квартири (за кожним по 1/3 квартири) - (а. с. 121-122).
Рішенням Світловодського міськрайонного суду від 17.05.2007 року позов задоволено частково.
Заповіт складений ОСОБА_5., посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7. 10 липня 2001 р. визнано недійсним.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину на ім'я ОСОБА_2. від 17.05.2004 року.
За позивачами і відповідачем визнано право власності на спірну квартиру (за кожним по 1/3), в решті позовних вимог відмовлено (а. с. 147-150).
В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування судового рішення, просить ухвалити нове, яким відмовити позивачам у задоволенні позову, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом розглянуті не всі вимоги позивача ОСОБА_4.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2. доводи апеляційної скарги підтримав. Представники позивачів ОСОБА_4. та ОСОБА_6 з доводами скарги не погодились.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Світловодську померла ОСОБА_5 (а. с. 14).
Після її смерті відкрилася спадщина на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_5. є її сини - ОСОБА_4., 1951 p. народження, ОСОБА_2., 1945 p. народження, ОСОБА_6., 1956 року народження (а. с. 11, 12, 13).
Оскільки 10 липня 2001 року ОСОБА_5 склала заповіт посвідчений приватним нотаріусом Світловодського міського нотаріального округу (р. № 1973), за яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося заповідала лише старшому сину ОСОБА_2 (а.с.41), то 17 травня 2004 року Світловодською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а. с. 15), згідно якого ОСОБА_2. став власником квартири АДРЕСА_1.
Визнаючи недійсним заповіт ОСОБА_5. від 10.07.2001 року (р. № 1973), суд виходив з того, що при складанні заповіту на користь відповідача, волевиявлення ОСОБА_5. не було вільним, оскільки вона заповіла майно під впливом обману і тиску зі сторони відповідача і це волевиявлення ОСОБА_5. не відповідало її внутрішній волі. При цьому суд послався на зміст листів відповідача до ОСОБА_5., а також на положення ч.3 ст. 203, ч.1 ст. 230, ч.2 ст. 1257, статті 229 Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 1.01.2004 року.
Але з таким висновком суду не можна погодитися.
Зміст листів відповідача до матері - ОСОБА_5. за 1997-2000 роки вказує на те, що відповідач лише радив матері як саме розпорядитися належною їй квартирою, висловлюючи свої пропозиції щодо цього майна та аргументуючи свої поради. При цьому
3
він не наполягав на тому, щоб мати обов'язково виконала його пораду, не ставив благополуччя матері в залежність від виконання його порад. Хоча відповідач і обіцяв матері, що його рідні брати отримують свою частку в спадщині, але не зазначав коли саме і яким способом він розподілить спадщину (а. с. 90-82).
Зокрема, в листі від 24.06.1997 р. відповідач так завершив своє звернення до матері з приводу квартири: "Така моя порада, а там, як знаєш" (а. с. 81), а в листі від 5.10.2000 p., повний текст якого колегія суддів оглянула у судовому засіданні (в ксерокопії листа це речення відсутнє), відповідач своє звернення до матері завершив так: "Ось така моя порада, ну а як вирішиш - це твоя особиста справа" (а. с. 82).
Отже, зазначені листи ніяк не можуть бути доказом того, що відповідач обманював матір, тиснув на неї і під впливом цього, під час складання заповіту її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі. Висновок суду про доведеність цих обставин є помилковим/
Суд в рішенні навів зміст пояснень свідків ОСОБА_8. та ОСОБА_9 (а. с 71-75), але пояснення цих свідків лише доказують той факт, що волевиявлення померлої було спрямоване на те, щоб заповісти своє майно саме старшому сину, оскільки на її думку він міг би забезпечити справедливе використання спадщини в інтересах всих її дітей. Вирішуючи спір про недійсність заповіту, суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини. Оскільки йдеться про визнання недійсним заповіту від 10.07.2001 року, то застосуванню підлягають норми цивільного кодексу 1963 року, що був чинний на той час, а не статтями 203, 229, 230, 1257 Цивільного кодексу, які діють лише з 1 січня 2004 року, адже у разі визнання заповіту недійсним, він може вважатися недійсним лише з моменту його складення, тобто з 10.07.2001 року.
Фактично волевиявлення ОСОБА_5. під час складання заповіту було вільним і відповідало положенням ст. 534 ЦК, 1963 року і оформлено відповідно до ст. 541 ЦК. Положення ст. 57 ЦК, 1963 р. не можуть бути застосовані до заповіту, який є односторонньою угодою^
Відповідно до ч.3 ст. 1272 Цивільного кодексу, що діє з 1.01.2004 року за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Позивачі на момент смерті матері (9.10.2003 року), яка не скасувала та не змінила свого заповіту від 10.07.2001 року позбавлені права спадкування після смерті своєї матері. До того ж вони не навели причин пропуску строку для прийняття спадщини, які можна було б визнати поважними.
Також позивачі на час смерті матері були повнолітніми, працездатними (оскільки ніхто з них не досяг віку 60 років, і не був визнаний інвалідом), а тому вони не мають права на обов'язкову частку у спадщині ( ст. 1241 ЦК).
Тому не підлягають задоволенню вимоги позивачів про визнання їм додаткового строку для подання ними заяви про прийняття спадщини, про визнання недійсними заповіту і свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про визнання за ними права власності на квартиру (за кожним по 1/3).
Також не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_4. про визнання за ним права на обов'язкову частку в спадщині. Суд хоча і не задовольнив цих вимог ОСОБА_4., але в порушення вимог статей 213, 215 ЦПК не обґрунтував своїх висновків.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню у зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.2, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України необхідно ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні всіх позовних вимог позивачів.
4
На підставі статей 1233, 1235, 1241, 1272 Цивільного кодексу України, статей 57, 534, 541 Цивільного кодексу України, 1963 року, керуючись п.2 ч.1 ст. 307, п.2, 4 ч.1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовільнити.
Рішення Світловодського міськрайонного суду від 17 травня 2007 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні всіх позовних вимог ОСОБА_4 і ОСОБА_6 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.