ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
19 квітня 2012 р. Справа № 2а/0270/1071/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Сала П.І.,
суддів: Воробйової І.А., Комара П.А.,
за участю
секретаря судового засідання: Яковенка Д.О.,
позивача: ОСОБА_1,
представника відповідачів: Гук О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_3
до: Державної пенітенціарної служби України, управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області
про: визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень і зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ :
07.03.2012 року ОСОБА_1 від свого імені та від імені ОСОБА_3 звернувся до Державної пенітенціарної служби України (далі -ДПтС України), управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області (далі -УДД ПВП у Вінницькій області) з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправними рішення, дії та бездіяльність відповідачів, як розпорядників інформації, під час розгляду запиту на таку інформацію, та зобов'язати їх вчинити певні дії.
Ухвалою судді Вінницького окружного адміністративного суду від 13.03.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі за вищевказаним позовом та призначено попереднє судове засідання, у якому з метою підготовки справи до судового розгляду та забезпечення всебічного і об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку судом проведено необхідні підготовчі дії, зокрема, уточнено вимоги позивача, який наполягає на розгляді та вирішенні позовних вимог, заявлених в адміністративному позові, вирішено питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, та встановлено, що ОСОБА_1 вважає себе співпозивачем у цій справі поряд із позивачем ОСОБА_3, інтереси якого він представляє, оскільки і його законне право на інформацію було порушено відповідачами. Крім того, з'ясовано, що вимоги позивачів заявлено саме до Державної пенітенціарної служби України та управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області.
Під час розгляду справи судом заявою від 10.04.2012 року позивачами доповнено раніше заявлені позовні вимоги, відповідно до яких вони остаточно просять суд:
1) визнати протиправними рішення, дії та бездіяльність ДПтС України щодо невирішення питання про надання доступу до інформації, вказаної у пункті 1 їх інформаційного запиту від 12.01.2012 року, ненадання доступу до цієї інформації та щодо неповідомлення про мотивовані підстави відмови у наданні такого доступу та порядку її оскарження;
2) визнати протиправними рішення, дії та бездіяльність УДД ПВП у Вінницькій області щодо надання відповіді не по суті інформаційного запиту, відмови у його задоволенні, наданні недостовірної, неточної, необ'єктивної і неповної інформації, її приховуванні та щодо неповідомлення про мотивовані підстави відмови у задоволенні запиту і порядку її оскарження;
3) зобов'язати ДПтС України надати доступ до інформації, вказаної у пункті 1 інформаційного запиту від 12.01.2012 року;
4) зобов'язати УДД ПВП у Вінницькій області надати достовірну, повну, точну та об'єктивну інформацію на пункти 4-9, 11-16 інформаційного запиту від 12.01.2012 року;
5) надати за рішенням суду дозвіл на ознайомлення з інформацією про осіб, відповідальних за безпеку позивача ОСОБА_3 у Вінницькій установі виконання покарань № 1 (далі -УВП №1), осіб, які вперше притягувалися до кримінальної відповідальності, та осіб, засуджених до арешту, які перебували у цій установі в період з 01.09.2010 року по 01.01.2011 року.
Вимоги за адміністративним позов ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обґрунтовують тим, що відповідачами було отримано їх інформаційний запит від 12.01.2012 року про надання доступу до службової та іншої інформації, надісланого до них в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації». ДПтС України відповіді на цей запит не надала, натомість скерувала його до УДД ПВП у Вінницькій області, який у відповідь на нього надіслав лист № 2/1 ФО від 25.01.2012 року. Вважають, що ДПтС України незаконно було надіслано запит до іншого співвідповідача, оскільки саме вона була компетентною при вирішенні питання про надання доступу до інформації, зазначеної у пункті 1 запиту. Також просять врахувати, що ДПтС України не повідомила їх про направлення такого запиту до іншого органу. У свою чергу УДД ПВП у Вінницькій області надало відповідь не по суті звернення, неправомірно відмовило у наданні запитуваної інформації, а також повідомило недостовірну, неточну, необ'єктивну, неповну і суперечливу інформацію та приховало її, обмежившись загальними широковідомими фразами. Крім того, обидва відповідачі протиправно не повідомили їх про мотивовані підстави відмови у задоволенні запиту та про порядок оскарження такої відмови. Вказують на те, що у провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває справа за № 2а/0270/3223/11, суспільний інтерес у якій переважає над можливою шкодою у зв'язку із розголошенням інформації, що міститься в документах під грифом «для службового користування». Стверджують, що ненаданням доступу до цієї інформації відповідачі перешкоджають здійсненню правосуддя у вищезазначеній адміністративній справі, а також намагаються приховати факти порушення законних прав і свобод позивача ОСОБА_3 та загрози безпеці його життя і здоров'я під час відбування ним покарання в УВП № 1.
У судовому засіданні позивача ОСОБА_1, який одночасно є представником ОСОБА_3, повністю підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення згідно із обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві і доповненнях до неї (а.с. 3-4, 40). Просить адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідачів у судовому засіданні позов заперечила та пояснила, що ДПтС України листом від 24.01.2012 року № 1/4-405/Сд інформаційний запит позивачів від 12.01.2012 року направила на адресу УДД ПВП у Вінницькій області у зв'язку з тим, що порушенні у ньому питання з 3 по 16 належать до компетенції підпорядкованої йому УВП № 1. Стосовно питання № 1 запиту у своєму листі ДПтС України зазначила, що накази, з якими хочуть ознайомитися позивачі, містять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, зокрема відомості щодо організації охорони та нагляду за засудженими в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах. Тому її розголошення може призвести до настання негативних наслідків, у зв'язку з чим надання дозволу на ознайомлення з нею є неможливим. Разом із тим, позивачам було повідомлено назви та зовнішні реквізити наказів із грифом «для службового користування», про які запитувалося у пункті № 2 прохальної частини їх звернення. На виконання вказівок ДПтС України, 25.01.2012 року УДД ПВП у Вінницькій області підготувало лист за № 2/1 ФО, адресований ОСОБА_3, у якому з урахуванням отриманої від ДПтС України інформації було надано вичерпну відповідь на усі поставлені у запиті питання. Вважає, що органами пенітенціарної служби звернення позивачів розглянуто належним чином, у доступі до службових наказів відмовлено правомірно та надано повну, достовірну і об'єктивну інформацію на поставлені запитання. При цьому просить врахувати, що більшість із них є неконкретизованими, надміру узагальненими і незрозумілими, що ускладнило надання на них відповіді.
У ході судового розгляду справи було з'ясовано, що УДД ПВП у Вінницькій області припинила своє існування у зв'язку із закінченням процесу реорганізації та утворенням управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ за № 13551228 від 10.04.2012 року (а.с. 33-34).
Тому на підставі ст. 55 КАС України судом за згодою осіб, які беруть участь у справі, в порядку процесуального правонаступництва проведено заміну відповідача УДД ПВП у Вінницькій області правонаступником в особі управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (далі -УДПтС України у Вінницькій області).
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази, які є у справі, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Встановлено, що 12.01.2012 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації»звернулися на адресу ДПтС України з інформаційним запитом (а.с. 6-7), у якому серед іншого просили надати доступ до інформації, яка міститься у наказах Державного департаменту України з питань виконання покарань № 220 від 20.11.2004 року, № 125 від 09.06.2000 року, № 99 від 07.05.2001 року, № 140 від 03.10.1999 року та № 205 від 22.10.2004 року, а також повідомити офіційну назву цих наказів (пункти 1, 2 прохальної частини запиту).
Усім вищезазначеним документам присвоєно «гриф для службового користування», що не заперечується позивачами та в силу вимог ст. 72 КАС України не потребує доказування.
Аналізуючи правомірність відмови ДПтС України у наданні ОСОБА_1 і ОСОБА_3 доступу до службової інформації, що міститься у цих наказах, суд виходить з таких міркувань.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації»(Закон № 2939-VI).
Згідно із ст. 1 цього Закону публічна інформація -це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень чи інших розпорядників публічної інформації. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Інформацією з обмеженим доступом згідно із статтею 6 Закону № 2939-VI є конфіденційна інформація, таємна інформація та службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації»передбачено, що відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати інформація, що: 1) міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону (ч.2 ст. 9 Закону № 2939-VI).
Таким чином, у випадках, коли згідно із ч.1 ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації»певну інформацію було віднесено до службової, документам, в яких ця інформаціях міститься, обов'язково надається гриф «для службового користування». Обов'язковість надання грифа пояснюється необхідністю особливого обліку та зберігання таких документів, зокрема для забезпечення належної реєстрації таких документів у системі обліку публічної інформації. Гриф надається як матеріальним носіям службової інформації, так і документам в електронній формі.
Накази Державного департаменту України з питань виконання покарань за № 220 від 20.11.2004 року, № 125 від 09.06.2000 року, № 99 від 07.05.2001 року, № 140 від 03.10.1999 року та № 205 від 22.10.2004 року, до яких позивачі просять надати доступ, мають гриф «для службового користування»та містять інформацію щодо організації охорони і нагляду за засудженими в установах виконання покарань, а тому її розголошення може завдати істотної шкоди інтересам національної безпеки та встановленому у державі порядку управління.
Натомість підстави для ознайомлення зі змістом вказаних документів, наведені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у своєму інформаційному запиті від 12.01.2012 року, на переконання суду, не виправдовують необхідності розкриття наявної у них службової інформації та можливих негативних наслідків, пов'язаних із цим.
Крім того, доступ до вищезазначених наказів позивачі обґрунтовують потребою у доведенні перед судом правомірності позовних вимог, заявлених в адміністративній справі № 2а/0270/3223/11, зокрема фактів порушення законних прав і свобод ОСОБА_3 під час відбування ним покарання в УВП №1.
Однак, наведені ними обставини, на думку суду, не свідчать про існування того суспільного інтересу, який у розумінні положень частини другої статті 6 Закону № 2939-VI переважатиме шкоду від оприлюднення службової інформації, яку хочуть отримати позивачі.
Також суд вважає надуманими покликання позивачів на те, що відповідачі, відмовляючи йому у доступі до своїх службових документів, перешкоджають тим самим здійсненню правосуддя в адміністративній справі № 2а/0270/3223/11, оскільки, як вбачається з матеріалів даної справи (а.с. 60-62), Державною пенітенціарною службою України на виконання запиту у розпорядження суду було надано примірник наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 205 від 22.10.2004 року із грифом «для службового користування», а отже, суд під час розгляду і вирішення зазначеної адміністративної справи не позбавлений можливості надати оцінку вимогам позивачів з урахуванням навіть тих положень нормативно-правових актів, які мають обмежений доступ.
Згідно із п.2 ч.1 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
З огляду на викладене суд приходить до переконання про правомірність відмови відповідачів у наданні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 доступу до службової інформації, яка міститься у наказах Державного департаменту України з питань виконання покарань за № 220 від 20.11.2004 року, № 125 від 09.06.2000 року, № 99 від 07.05.2001 року, № 140 від 03.10.1999 року та № 205 від 22.10.2004 року, а тому заявлений адміністративний позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Разом із тим, судом встановлено, що в порушення вимог ч.3 ст. 22 Закону № 2939-VI, направляючи інформаційний запит від 12.01.2012 року для розгляду за належністю в УДД ПВП у Вінницькій області, ДПтС України не повідомила про це запитувачів інформації, тобто позивачів, що на думку суду, є істотним порушенням законодавства про доступ до публічної інформації, а отже таку бездіяльність вказаного відповідача слід визнати протиправною.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог в іншій частині, суд не вбачає достатніх правових підстав для висновку про неповноту та недостовірність інформації, наданої УДПтС України на звернення позивачів у листі за № 2/1 ФО від 25.01.2012 року (а.с. 8-10).
Проведений судом порівняльний аналіз поставлених в інформаційному запиті питань, відповідей на них у вказаному листі та наведених позивачем ОСОБА_1 доводів на підтвердження протиправності дій відповідачів при їх наданні, вказує на те, що певна неповнота і неточність отриманої інформації пов'язується насамперед з неконкретністю самих питань, поставлених до розпорядника інформації, їх загальним характером, а також значним обсягом запитуваної інформації, що позбавляє можливості надати однозначну відповідь.
Крім того, у судовому засіданні встановлено суттєві розбіжності у розумінні сторонами дійсного змісту питань інформаційного запиту, а незгода позивачів з правильністю відповідей на них переважно обумовлюється суб'єктивними чинниками.
За таких обставин і враховуючи те, що УДПтС України належним чином було розглянуто запит позивачів на інформацію з наданням відповідей на усі поставлені в ньому запитання, суд вважає безпідставним адміністративний позов в частині визнання неправомірними дій (бездіяльності) відповідачів при наданні відповіді на такий запит.
Позовні вимоги про отримання дозволу на ознайомлення з інформацією про осіб, відповідальних за безпеку позивача ОСОБА_3 в УВП №1, осіб, які вперше притягувалися до кримінальної відповідальності, та осіб, засуджених до арешту, які перебували у цій установі в період з 01.09.2010 року по 01.01.2011 року, на переконання суду, виходять за межі повноважень адміністративного суду при вирішенні справи і не охоплюються предметом публічно-правового спору у цій справі, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень статей 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною другою статті 162 КАС України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти, зокрема, постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень, його дій чи бездіяльності.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (абзац 10 ч.2 ст. 162 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши досліджені у ході судового розгляду справи докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений ОСОБА_1 та ОСОБА_3 адміністративний позов підлягає задоволенню виключно у частині визнання протиправною бездіяльності Державної пенітенціарної служби України щодо неповідомлення про направлення їх інформаційного запиту від 12.01.2012 року для розгляду за належністю в управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Частиною 3 статті 94 КАС України передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З огляду на те, що позовні вимоги носять немайновий характер, а позов підлягає частковому задоволенню, на користь позивачів необхідно стягнути половину понесених ними і документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі.
Керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 79, 86, 94, 158, 160, 162, 163, 167, 254 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ :
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної пенітенціарної служби України щодо неповідомлення позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про направлення їх інформаційного запиту від 12 січня 2012 року для розгляду за належністю в управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України солідарно на користь позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 16 (шістнадцять) грн. 09 коп.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя Сало Павло Ігорович
Судді: Воробйова Інна Анатоліївна
Комар Павло Анатолійович