УХВАЛА

Іменем України

29 серпня 2007 року                                                                                         м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого                            судді ДЕМЧЕНКА С.М.

суддів                                       КОНДОРА Р.Ю., КЕМІНЯ М.П.

при секретарі                            ДОВБАЦІ Т.О.

за участю представників: позивачки - ОСОБА_3, відповідачаОСОБА_1. -ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за апеляцій­ною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 червня 2007 р. у справі за позовом ОСОБА_4. до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Кричівської сільської ради Тячівського району Закарпатсь­кої області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів приватний нотарі­ус ОСОБА_8, про визнання недійсним договору дарування будинку, -

встановив  :

ОСОБА_3, діючи в інтересах ОСОБА_4., оскаржила рішення Тячів­ського районного суду від 15.06.2007 p., яким ОСОБА_4 відмовлено в позові доОСОБА_1.,ОСОБА_6., ОСОБА_7та Кричівської сільської ради Тячівського району про визнання недійсним договору дарування від 30.11.2004 р. будинку АДРЕСА_1. В апеляції ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням ново­го рішення про задоволення позову, оскільки, на думку апелянта, воно постановлене з порушенням матеріального права та не відповідає обставинам справи. Так, суд не враху­вав ухвалу Тячівського районного суду від 19.05.2005 p., якою встановлено незаконність набуття ОСОБА_5 права власності на спірний будинок. Оскільки, на думку апелянта, будинок належить до спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_5 без згоди спів­власника не мав права дарувати будинок в цілому ОСОБА_6 та ОСОБА_7., тому позивачка вправі вимагати повернення їй 1/2 частини будинку.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_3 апеляцію підтримала та пояснила, зокрема, що 63000 шт. цегли позивачка відОСОБА_1. одержала, однак, по­вний розрахунок за участь у будівництві будинку (додатково 3000,00 дол. США) сторона позивачки не отримала, письмової угоди про участь у будівництві та відповідні розрахун­ки між сторонами немає, тому вважає, що будинок слід поділити відповідно до позовних вимог. Представник відповідачаОСОБА_1. - ОСОБА_9 апеляцію не визнала, вказуючи на її повну безпідставність, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Обидві сторони повідомили суду, що на даний час прізвище позивачки за чоловіком є ІНФОРМАЦІЯ_1 а ІНФОРМАЦІЯ_2 її дівоче прізвище. Інші учасники справи, будучи належно повідомленими, в судове засідання не з'явилися повторно, про причини неявки не повід­омили, апеляційний суд відповідно до ст. 305 ч. 2 ЦПК України та за згодою апелянта ви­знав за можливе розглянути апеляцію у відсутність осіб, які не з'явилися.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, пе­ревіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, суд приходить до наступного.

Справа № 22ц-1246/07                                            Номер рядка статистичного звіту: 5

Головуючий у 1-й інстанції ЧОПИК В. В. Доповідач КОНДОР Р.Ю.

2

Як убачається з пояснень сторін та матеріалів справи (доручення від 25.05. та 19.12.2006 р. на а.с 136, 178, інші матеріали), на час вирішення справи судом прізвище позивачки є ІНФОРМАЦІЯ_1, тому саме таке є правильним зазначен­ням цієї сторони.

Рішенням Тячівського районного суду від 21.03.1996 р. за позовом ОСОБА_4 було розірвано її шлюб з ОСОБА_5, на час вирішення судом цієї справи майнового спору між сторонами не було, а в позовній заяві ОСОБА_4 ствердила, що після одруження 20.02.1992 р. вони з відповідачем разом прожили лише один рік, після чого останній її залишив. Розлучення відділом ЗАГСу було зареєстровано 18.04.1996 р. (а.с 7, 96-97).

Факт зведення будинку АДРЕСА_1 протягом 1992 р. до пе­рекриття його дахом стороною відповідача визнається та узгоджується з іншими доказами (а.с. 240-244). В той же час, дозвільні документи на будівництво забудовник ОСОБА_5 одержав лише у вересні 1996 p., тобто - після розірвання шлюбу (а.с. 23, 29).

05.09.1996 р. ОСОБА_4(як зазначено в заяві) звернулася до суду з позовом доОСОБА_1. про поділ у рівних частках спірного будинку. Ухвалою Тячівського районного суду від 23.12.1996 p., яка набрала законної сили, позовну заяву залишено без розгляду (а.с. 98).

Рішенням Тячівського районного суду від 20.09.2004 р. за ОСОБА_5 було визна­но право власності „на житловий будинок (незакінчене будівництво) підАДРЕСА_1 Цей незакінчений будівництвом будинок вартістю 51986,00 грн. та із визначеним у 2004 р. ступенем готовності у 68% ОСОБА_5, уклавши 30.11.2004 р. відповідний договір, подарував ОСОБА_6 та ОСОБА_7. (а.с. 9, 101).

Ухвалою Тячівського районного суду від 19.05.2005 р. за заявою ОСОБА_4. рішення від 20.09.2004 р. було скасоване у зв'язку з нововиявленими обставинами. В подальшому позовОСОБА_1. до Тячівського РБТІ про визнання права власності на недо­будований будинок було залишено без розгляду ухвалою цього ж суду від 30.08.2005 p., яка набрала законної сили (а.с. 10-11, 57). Пов'язування представником позивачки роз­гляду справи за даною апеляцією з вирішенням касаційною інстанцією справи за скаргоюОСОБА_1. на зазначену ухвалу правового значення в справі не має і апеляційним судом до уваги не береться.

Водночас між ОСОБА_4та ОСОБА_5 відбувалися майнові розраху­нки щодо спірного будинку, оскільки, як зазначено в розписці від 27.02.1997 p., ОСОБА_4одержала від свого колишнього чоловікаОСОБА_1. 63000 шт. цегли у зв'язку із са­мовільним будівництвом будинку по вул. Польовій, 8 (а.с. 99). Ця обставина стверджуєть­ся й поясненнями в судовому засіданні представників позивачки ОСОБА_3 та ОСОБА_10., відповідно до яких між ОСОБА_4та ОСОБА_5 була домовленість про розрахунок за будинок шляхом повернення ОСОБА_5 63000 шт. цегли та 3000,00 дол. США, після чого і було позов доньки залишено без розгляду. Повернули лише цеглу, хоча й не всю, а вони хочуть, щоб з ними повністю розрахувалися (а.с. 240).

Дані правовідносини, з урахуванням часу їх виникнення, регулюються положення­ми КШС України, ЦК України (1963 p.), а також іншим законодавством щодо права власно­сті та нормами ЦК України (2003 р.) щодо правочинів та захисту права власності.

Пред'являючи вимогу про визнання недійсним договору дарування, позивачка об­ґрунтовувала її нормами СК України щодо спільної сумісної власності подружжя та ст.ст. 328, 386 ЦК України (2003 p.). Проте, на час існування та припинення шлюбу між ОСОБА_4та ОСОБА_5, будівництва спірного будинку і виникнення права на від­повідний позов був чинним КШС України, який передбачав, зокрема, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, може бути поділене судовим порядком за відповідним позо­вом, для вимоги про поділ майна, яке є власністю розведеного подружжя, встановлюєть­ся трирічний строк позовної давності (ст.ст. 22, 29). За змістом ст.ст. 71, 75, 76, 79, 80, 86 ЦК України (1963 p.), ст.ст. 2, 4, 12, 48, 49 Закону України „Про власність", які на цей час також були чинними, держава забезпечує рівні умови захисту права власності усім власникам, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, закінчення трирічного строку позовної давності по майновому спору є підставою

3

для відмови в позові, а пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває пе­ребігу строку позовної давності.

Обґрунтування відповідними положеннями ЦК України (2003 р.) вимоги власне про недійсність оспорюваного правочину позовна заява не містить. Натомість з матеріалів справи вбачається, що сторона позивачки фактично ставить питання про здійснення ОСОБА_5 додаткового розрахунку за спірне майно на підставі домовленості, яка за твер­дженням зацікавленої сторони мала місце, однак, заперечується стороною відповідача та не має документального підтвердження.

Позивачка своїм правом на позов про поділ недобудованого будинку скористалася і своїми процесуальними правами з урахуванням проведеного з нею розрахунку розпоря­дилася на власний розсуд. Апеляційний суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги, що цеглу одержувала не позивачка, оскільки такі є надуманими, спростовуються наявни­ми у справі доказами, а факт одержання цегли представник позивачки в апеляційному суді визнав.

Отже, строк позовної давності для позивачки за вимогою про поділ даного будин­ку закінчився щонайменше за п'ять років до укладення оспорюваного договору, його було укладено в час, коли було чинним рішення про визнання права власності на недобудову за ОСОБА_5 і, відповідно, не було рішення суду про неправомірність володіння май­ном, як це на час укладення договору було передбачено ст. 328 ч. 2 ЦК України (2003 p.).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.ст. 11-16, 316, 325, 328 ЦК України, право приватної власності на нерухоме майно набувається у порядку, визначеному зако­ном і саме як таке підлягає захисту. За змістом ст.ст. 11, 57-60 ЦПК України, сторона на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами і зобов'язана належно довести обставини, на які вона посилається в підтвердження своїх вимог чи заперечень, суд розглядає справу в межах заявлених вимог. Відповідно до ст.ст. 212-213, 303, 308 ЦПК України, суд, забезпечивши належний розгляд справи, постановляє законне і обґрун­товане рішення, яке апеляційним судом перевіряється в межах доводів апеляційної скар­ги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в позові по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела свого права власності на будинок на час укладення договору дарування, а відтак її право не було порушене. Цей висновок суду вірний та відповідає обставинам справи, за якими право сторін оспорюваного договору підлягає захисту як таке, що не порушує прав позивачки. Немає в справі і доказів порушення прав позивачки Кричівською сільрадою, а також доказів недійсності правочину з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України та доказів наявності уОСОБА_1. обов'язку сплатити позивачці 3000,00 дол. США. Позиція сторони позивачки в справі є суперечливою. Суд керувався нормами ЦПК України про ви­рішення спору в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами належних і до­пустимих доказів.

З урахуванням вищенаведеного, апеляцію слід відхилити, рішення суду першої ін­станції, яке доводи апеляції не спростовують, - залишити без змін, замінивши в ньому прізвище позивачки з ОСОБА_4на ІНФОРМАЦІЯ_1.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 відхилити, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 червня 2007 р. -залишити без змін, замінивши в ньому прізвище позивачки з ОСОБА_4на ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і протягом двох місяців з дня її проголошення може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України.