КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.04.2012 № 32/200
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлева М.Л.
суддів: Жук Г.А.
Тарасенко К.В.
при секретарі судового засіданні - Марченко Ю.І.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 24.04.2012 року по справі № 32/200 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу виробничо-комерційної приватної фірми «ОСС Плюс», м. Київ, на рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 23.01.2012 року) по справі № 32/200 (суддя -Підченко Ю.О.)
за позовом виробничо-комерційної приватної фірми «ОСС Плюс», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛСТРОЙ»,
м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Буревісник майбутнього», м. Київ
про визнання частково недійсним договору
В С Т А Н О В И В :
Виробничо-комерційна приватна фірма «ОСС Плюс» звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛСТРОЙ» про визнання недійсним пункту 4.4 договору підряду №367/02-6-05 від 01.06.2007 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛСТРОЙ» та виробничо-комерційною приватною фірмою «ОСС Плюс» в частині слів: «…при умови перерахування коштів гарантійного фонду Замовником будівництва».
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2012 року у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач, виробничо-комерційна приватна фірма «ОСС Плюс», м. Київ, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2012 року по справі № 32/200 відновлено строк на подання апеляційної скарги та прийнято її до провадження і призначено перегляд рішення у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 24.04.2012 року.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив. З матеріалів справи вбачається, що ухвали про відновлення строку та про прийняття до провадження апеляційної скарги разом з конвертом, повідомленням про вручення поштового відправлення та довідкою відділення поштового зв'язку з зазначенням причини повернення, що було направлено третій особі було повернуто з у зв'язку з вибуттям адресата.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. А тому, примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку та з урахуванням наявності всіх необхідних матеріалів справи для розгляду, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення апеляційним судом процесуальних дій. А відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги (п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).
Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛСТРОЙ» на підставі ст. 96 ГПК України надано суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012 року у справі № 32/200 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.
Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу виробничо-комерційної приватної фірми «ОСС Плюс» - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012 року по справі № 32/200 - слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛСТРОЙ» (генпідрядник) та виробничо-комерційною приватною фірмою «ОСС Плюс» (підрядник) укладено договір підряду №367/02-6-05, згідно предмету якого підрядник зобов'язується організувати та виконати повний комплекс робіт з використанням власних матеріалів та обладнання, а саме: здійснити постачання, монтаж електрообладнання необхідного для введення об'єкту «Будівництво на будівництві Торгівельного центру «Екватор» у м. Рівне по вулиці Макарова», електромонтажні та пусконалагоджувальні роботи на об'єкті та паркінгу, терміном з 20.07.2007 року по 10.10.2007 року. В свою чергу, генпідрядник узяв обв'язки прийняти та сплатити вартість проведених підрядником робіт (а.с. 26-32).
За своєю правовою природою договір, укладений між сторонами, є договором підряду. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 1 ст. 875 ЦК України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Статтею 843 ЦК України встановлено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Відповідно до п. 3.1 договору, ціна останнього складає 12 987 200,00 грн., в тому числі і ПДВ 20%.
Пунктом 4.2.1 договору передбачено, що розрахунки за виконанні роботи здійснюються генпідрядником на підставі підписаних ним форм № КБ-2в та № КБ-3 у 15 денний термін з моменту їх підписання, з урахуванням авансових платежів. Генпідрядник при проведені розрахунків утримує 10% вартості виконаних робіт для формування гарантійного фонду (п. 4.3).
На підставі пункту 4.4 договору кошти гарантійного фонду перераховуються підряднику після 60 календарних днів протягом 15 банківських днів після дати підписання акту про прийняття об'єкту в експлуатацію та за умовами перерахування коштів гарантійного фонду замовником будівництва.
Загальна вартість виконаних за договором робіт склала 14 582 886,16 грн., які відповідачем сплачено частково у сумі 14 377 612,49 грн., у зв'язку з чим заборгованість складає 203 273,67 грн.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається, прийомка до експлуатації закінченого об'єкту будівництва провадилася у три черги. Перша черга будівництва відбулася 08.10.2007 року, друга черга -20.12.2007 року, а остання черга, під час підписання сторонами акту про прийняття об'єкта в експлуатацію - 24.03.2008 року.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що сторони у п. 4.4 договору визначили строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт вказівкою на обставини надходження коштів від замовника.
Проте, за твердженням позивача, така подія не може бути визнана такою, що неминуче має настати, оскільки вона залежить від суб'єктивної поведінки третьої особи, визначеної в договорі як замовник - товариство з обмеженою відповідальністю «КАРАВАН БУДІВЕЛЬНИЙ», відносно якого порушено провадження у справі про банкрутство.
Згідно ч. 2 ст. 202, ст.ст. 203, 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання частково недійсним пункту договору, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Однак, як вбачається 25.03.2010 року між виробничо-комерційною приватною фірмою «ОСС Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Буревісник майбутнього» укладено договорів про відступлення права вимоги № 1 (цесії), відповідно до якого позивач передав право вимоги заборгованості та штрафних санкцій - товариству з обмеженою відповідальністю «Буревісник майбутнього» (третя особа) (а.с. 33-34).
У зв'язку з зазначеним договором третя особа звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача коштів гарантійного фонду за договором підряду № 367/02-6-05 від 01.06.2007 року, позов рішенням господарського суду у місті Києві від 01.11.2010 року у справі № 33/349 задоволений повністю, колегія суддів не погоджуючись з висновком першої інстанції постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2011року скасувала зазначене рішення, з посиланням на те, що кошти гарантійного фонду за договором підряду не перераховані замовником будівництва. Така ж позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12.05.2011року, відповідно до якої постанову апеляційної інстанції залишено без змін.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Законодавець визначає, що відступлення права вимоги не повинно суперечити закону або договору, на якому вона базується; здійснюватися стосовно зобов'язань, що виникли внаслідок відшкодування збитків, спричинених заподіянням шкоди здоров'ю фізичної особи або її смерті; відступлення права вимоги передбачає обов'язок первинного „старого" кредитора перед новим кредитором, що виникла у зв'язку з недійсністю переданої (відступленої) вимоги; на час відступлення права вимоги боржника має бути повідомлено у будь-який належний спосіб про відступлення права вимоги, що відбулася. За відсутності такого повідомлення (або за відсутності доказів такого повідомлення) виконання зобов'язання первинному „старому" кредитору визнається виконанням зобов'язання боржником належному кредитору; на час відступлення права вимоги, боржник має право пред'являти проти нового кредитора всі заперечення, які він мав проти первинного „старого" кредитора на момент отримання повідомлення про відступлення права вимоги.
Що також зазначено у п. 6 договору відступлення права вимоги, що до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання обов'язків боржника.
Отже, твердження позивача про те, що він залишився стороною договору підряду в інших частинах (не відступлених за договором цесії) прав, і має право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів, направлених на настання правових наслідків за договорами цесії, шляхом подання позову про визнання частково недійсним договору підряду не відповідають вимогам закону.
З статті 514 ЦК України вбачається, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Кредитор не має права залишити за собою основні вимоги за зобов'язанням і уступити іншій особі тільки права, що забезпечують його виконання.
З огляду на вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не є стороною по договору підряду з урахуванням договору відступлення права вимоги (Цесії), а отже не мав процесуального права для звернення до суду з позовом про визнання пункту договору підряду не дійсним.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу.
Такою правовою підставою ЦК визнає факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5 ст. 203 ЦК, тобто вимог щодо волевиявлення учасника правочину, щодо настання реальних правових наслідків правочину, щодо недопустимості порушення правочином. Тобто, порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть спричиняти його недійсність, а призводять до інших правових наслідків, передбачених законом.
Згідно ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Разом з тим договір, при вчиненні якого сторони в належній формі не досягли згоди щодо необхідних для нього істотних умов (ст. 638 ЦК, ст. 181 ГК) має визнаватись неукладеним.
Так, у відповідності до п. 12 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 р. № 668 (Загальні умови), договір підряду вважається неукладеним (таким, що не відбувся) у разі, коли сторони не досягли згоди з усіх істотних умов. Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються відповідно до Цивільного кодексу України.
З таких обставин місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку, що докази у справі свідчать про узгодження між сторонами всіх істотних умов договору, а саме відносно його предмету, ціни (кошторису та вартості робіт), строку виконання робіт, що кореспондується з умовами договору підряду та приписами 227, 843, 844, 875, 877 ЦК України, а тому він вважається укладеним, оскільки згідно пункту 8 статті 181 ГК України, подія на яку прагнули та розташовували сторони відбулася, і представником відповідача надані докази його виконання.
Відповідно до п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02- 5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Апеляційний господарський суд проаналізувавши спірний пункт договору, встановив, що договір виконувався та відповідає нормам чинного законодавства, укладений з дотриманням норм статті 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для визнання його частково недійсним, оскільки договір відповідає вимогам закону.
Таким чином, колегія апеляційного господарського суду прийшла до висновку про правомірність відмови судом першої інстанції у задоволенні позову виробничо-комерційної приватної фірми «ОСС Плюс», м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛСТРОЙ», м. Київ вище наведених підстав.
Крім того, відповідачем подано клопотання про застосування до спірних відносин сторін строку позовної давності зазначаємо наступне.
У зв'язку з відмовою у задоволені позову з вищенаведених підстав, то у застосуванні строку позовної давності не має підстав.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням пункту 4.4 договору підряду після закінчення 60 календарних днів та 15 банківських днів після дати підписання останнього акту про прийняття об'єкту в експлуатацію, оскільки прийомка до експлуатації закінченого об'єкту будівництва провадилася у три черги. Перша черга будівництва відбулася 08.10.2007 року, друга черга - 20.12.2007 року, а остання черга, під час підписання сторонами акту про прийняття об'єкта в експлуатацію - 24.03.2008 року, то строк позовної давності розпочався для позивача з 09.06.2008 року, і, відповідно до статті 257 ЦК України закінчився через три роки - 09.06.2011 року.
Інші доводи апеляційної скарги у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю не можуть бути підставами для скасування рішення.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012 року у справі № 32/200 - слід залишити без змін.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу виробничо-комерційної приватної фірми «ОСС Плюс», м. Київ, на рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012 року по справі № 32/200 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012 року у справі № 32/200 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 32/200 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Яковлев М.Л.
Судді Жук Г.А.
Тарасенко К.В.