У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 квітня 2012 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І.,Жайворонок Т.Є.,Лященко Н.П.,
Онопенка В.В.,Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Коростишівського району Житомирської області в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2 до регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (далі - відділення ФДМУ), відкритого акціонерного товариства «Коростишівський льонозавод», комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - Житомирське БТІ) про визнання недійсними наказів і визнання недійсною реєстрації та за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Коростишівський льонозавод» (далі - ВАТ «Коростишівський льонозавод»), третя особа - Коростишівська міська рада Коростишівського району Житомирської області (далі - Коростишівська міськрада), про передачу в приватну власність квартири та зобов'язання вчинити певні дії за скаргою ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами ухвали Верховного Суду України від 21 вересня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2008 року прокурор Коростишівського району Житомирської області в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що під час створення ВАТ «Коростишівський льонозавод» у процесі приватизації державного комунального підприємства по виробництву і переробці льону «Коростишівський льонозавод» (далі - ДКП ВПЛ «Коростишівський льонозавод») до статутного фонду товариства було передано з порушенням вимог законодавства про приватизацію жилий будинок АДРЕСА_1 (далі - АДРЕСА_1) із зазначенням його як гуртожитку. Адміністрація товариства відмовила мешканцям указаного будинку у задоволенні заяви про передачу його до комунальної власності з метою подальшої приватизації ними житла. У листопаді 2003 року рішенням виконавчого комітету Коростишівської міськради відмовлено ВАТ «Коростишівський льонозавод» у реєстрації зазначеного будинку в якості гуртожитку. Господарський суд відмовив в задоволенні позову ВАТ «Коростишівський льонозавод» до Коростишівської міськради про визнання цього рішення недійсним. 19 січня 2004 року відділення ФДМУ склало додатковий перелік нерухомого майна, переданого у власність товариства, та включило до його статутного фонду спірний будинок. Свідоцтво про право власності ВАТ «Коростишівський льонозавод» на АДРЕСА_1 було видано в 2004 році. Прокурор Коростишівського району Житомирської області в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2. просив: визнати недійсним наказ відділення ФДМУ від 31 липня 1995 року «Про затвердження акта оцінки ДКП ВПЛ «Коростишівський льонозавод» в частині включення до нього жилого будинку АДРЕСА_1; визнати недійсним наказ відділення ФДМУ від 20 грудня 1995 року № 530кат «Про створення акціонерного товариства» у частині включення вказаного будинку до статутного фонду ВАТ «Коростишівський льонозавод»; визнати недійсним додатковий перелік нерухомого майна, переданого у власність ВАТ «Коростишівський льонозавод», виданий відділенням ФДМУ 19 січня 2004 року, яким на підставі зазначеного наказу №530Кат до статутного фонду ВАТ «Коростишівський льонозавод» включено гуртожиток, що розташований на АДРЕСА_1; визнати недійсним витяг про реєстрацію права власності ВАТ «Коростишівський льонозавод» на АДРЕСА_1 від 22 червня 2004 року № 3935113, в якому він зазначений як гуртожиток.
У жовтні 2009 року ОСОБА_1 доповнила позов і просила зобов'язати ВАТ «Коростишівський льонозавод» передати їй у приватну власність квартиру НОМЕР_1 у спірному будинку та Коростишівську міськраду видати їй свідоцтво про право власності на квартиру.
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 8 грудня 2009 року позов задоволено частково: визнано недійсним наказ відділення ФДМУ від 31 липня 1995 року «Про затвердження акта оцінки ДКП ВПЛ «Коростишівський льонозавод» у частині включення до акта оцінки жилого будинку АДРЕСА_1; визнано недійсним наказ відділення ФДМУ від 20 грудня 1995 року № 530кат «Про створення акціонерного товариства» у частині включення спірного будинку до статутного фонду ВАТ «Коростишівський льонозавод»; визнано частково недійсним додатковий перелік нерухомого майна, переданого у власність ВАТ «Коростишівський льонозавод», виданий відділенням ФДМУ 19 січня 2004 року, яким на підставі наказу № 530кат до статутного фонду ВАТ «Коростишівський льонозавод» включено гуртожиток, що розташований на АДРЕСА_1; визнано недійсною реєстрацію жилого будинку АДРЕСА_1 як гуртожитку; відмовлено ВАТ «Коростишівський льонозавод» у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності; відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про зобов'язання передати квартиру в приватну власність та видати свідоцтво про право власності.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 3 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 21 вересня 2010 року, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову; рішення в частині відмови в задоволенні заяви ВАТ «Коростишівський льонозавод» про застосування строку позовної давності та відмови в задоволенні позову із цієї підстави скасовано; у решті - рішення залишено без змін.
У скарзі про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону, просить ухвалу Верховного Суду України від 21 вересня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
На підтвердження неоднакового застосування зазначених правових норм ОСОБА_1 додала ухвали Верховного Суду України від 25 січня 2006 року, від 13 червня 2007 року, від 23 квітня 2009 року та постанови Верховного Суду України від 11 липня 2006 року, від 2 червня 2008 року, від 7 жовтня 2008 року, в яких, на її думку, за аналогічних обставин по-іншому застосовано ст. ст. 4-6, 127 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), ст. 3 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», ст. ст. 2, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України».
Зазначеним Законом внесено зміни до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких скарги на судові рішення у цивільних справах у зв'язку з винятковими обставинами, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом, а подані після 15 жовтня 2010 року - передаються до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ для розгляду питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України в порядку, передбаченому ЦПК України. Допущені до розгляду за винятковими обставинами до набрання чинності цим Законом цивільні, господарські та адміністративні справи розглядаються Верховним Судом України в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 - VI «Про судоустрій і статус суддів».
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
За положеннями ст. ст. 4-6, 127 ЖК України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає, зокрема, жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд). Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств. Жилі будинки, споруджені з залученням у порядку пайової участі коштів державних підприємств, установ, організацій, зараховуються до житлового фонду місцевих Рад народних депутатів, коли функції єдиного замовника по спорудженню цих будинків виконував виконавчий комітет Ради народних депутатів. Жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Відповідно до ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються. До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належить майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.
Пунктом 39 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 1995 року № 36 (у редакції, чинній на момент приватизації державного підприємства), визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.
Згідно із ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2, ч. 2 п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат у гуртожитках. У разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад народних депутатів.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що Коростишівська міськрада в 2003 році відмовила ВАТ «Коростишівський льонозавод» у реєстрації спірного будинку як гуртожитку, цю відмову визнано в судовому порядку правомірною, а тому вказаний будинок є жилим і під час зміни форми власності підприємства підлягав передачі до комунальної власності Коростишівської міськради.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та відмовляючи в позові, виходив із того, що рішенням виконавчого комітету Коростишівської міськради в 1985 році Житомирському виробничому об'єднанню по заготівлях та первинній переробці льону дозволено використовувати спірний будинок як сімейний гуртожиток та зобов'язано забудовника після завершення будівництва зареєструвати його як сімейний гуртожиток. У процесі перетворення ДКП ВПЛ «Коростишівський льонозавод» на ВАТ «Коростишівський льонозавод» на підставі наказу відділення ФДМУ від 20 грудня 1995 року вказаний гуртожиток включено до статутного фонду товариства. Оскільки гуртожиток на час приватизації належав підприємству й був у встановленому порядку переданий до ВАТ «Коростишівський льонозавод» на підставі наказів відділення ФДМУ, то він міг бути приватизований товариством. Судові рішення в господарській справі щодо правомірності відмови Коростишівської міськради в реєстрації в 2003 році спірного будинку як гуртожитку висновків суду не спростовують.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням виконавчого комітету Коростишівської міськради від 16 грудня 1985 року №455 дозволено Житомирському виробничому об'єднанню по заготівлях та первинній переробці льону використовувати 87-квартирний жилий будинок для малосімейних, що розпочатий будівництвом, як сімейний гуртожиток; зобов'язано забудовника зареєструвати АДРЕСА_1 після завершення будівництва як сімейний гуртожиток. Рішенням виконавчого комітету Коростишівської міськради від 2 жовтня 1987 року №258 затверджено акт державної комісії про прийняття до експлуатації новозбудованого 87-квартирного жилого будинку АДРЕСА_1. За наказом ДКП ВПЛ «Коростишівський льонозавод» від 19 травня 1995 року № 68 створено інвентаризаційну комісію, проведено інвентаризаційний опис основних засобів підприємства та встановлено, що на його балансі знаходиться гуртожиток на АДРЕСА_1. Відділенням ФДМУ 31 липня 1995 року затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу ДКП ВПЛ «Коростишівський льонозавод». Наказом відділення ФДМУ від 20 грудня 1995 року №530кат створено ВАТ «Коростишівський льонозавод» з передачею йому цілісного майнового комплексу ДКП ВПЛ «Коростишівський льонозавод».
ОСОБА_2., ОСОБА_1 вселилися до спірного гуртожитку у кімнати №11 і №18 відповідно, на підставі ордерів від 30 січня 1988 року та від 25 лютого 2002 року, виданих Коростишівським льонозаводом (т.1 а. с. 219, 220).
Рішенням виконавчого комітету Коростишівської міськради від 19 листопада 2003 року № 512 відмовлено ВАТ «Коростишівський льонозавод» у реєстрації будинку АДРЕСА_1 як гуртожитку на тій підставі, що цей будинок не був раніше зареєстрований у виконавчому комітеті як гуртожиток. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 грудня 2006 року залишено без змін рішення господарського суду Житомирської області від 19 жовтня 2004 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 4 травня 2005 року, якими відмовлено в задоволенні позову ВАТ «Коростишівський льонозавод» до Коростишівської міськради про визнання недійсним рішення від 19 листопада 2003 року № 512.
Відповідно до листів відділення ФДМУ від 4 квітня 2003 року, від 9 червня 2003 року та від 15 грудня 2003 року вилучено з вартості майна, що передається до ВАТ «Коростишівський льонозавод», житловий фонд (7 жилих будинків); гуртожитки на вул. Крупської, 50 та на АДРЕСА_1 з вартості майна не вилучались і ввійшли до статутного фонду підприємства. За додатковим переліком нерухомого майна, переданого у власність ВАТ «Коростишівський льонозавод» на підставі наказу відділення ФДМУ від 20 грудня 1995 року № 530кат, до нього включено гуртожиток на АДРЕСА_1 (лист відділення ФДМУ від 2 лютого 2004 року). Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Житомирським БТІ, гуртожиток на АДРЕСА_1 належить ВАТ «Коростишівський льонозавод» на підставі наказу відділення ФДМУ від 20 грудня 1995 року № 530 кат.
Таким чином, апеляційний суд установив, що на момент проведення приватизації ВАТ «Коростишівський льонозавод» гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, які підлягали приватизації громадянами України, а тому могли бути включені до вартості майна підприємств, що приватизувалися, оскільки законодавчої заборони для цього не було.
Ураховуючи те, що на час звернення прокурора Коростишівського району Житомирської області в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2. до суду спірний гуртожиток був власністю та входив до статутного фонду ВАТ «Коростишівський льонозавод», суд апеляційної інстанції, з яким погодився й касаційний суд, обгрунтованого відмовив у задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 16 травня 2011 року (справа № 3-35гс11) та від 10 жовтня 2011 року (справа № 3-101гс11).
Зміст рішень, наданих для порівняння на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону свідчить про те, що мотиви і висновки суду касаційної інстанції в цих справах грунтуються на обставинах та фактах, які є відмінними від установлених судами фактів та обставин у справі, що розглядається.
За положеннями ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону.
На підставі викладеного судові рішення, ухвалені судами апеляційної та касаційної інстанцій, є обгрунтованими й такими, що відповідають вимогам закону, а судові рішення, додані на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону, висновків судів у справі, що розглядається, не спростовують, тому скаргу ОСОБА_1 слід відхилити, а судові рішення - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 357, 358 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»), колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Ухвалу Верховного Суду України від 21 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді Верховного Суду України: М.В. Патрюк В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк