ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД   СУМСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.06

Справа №АС10/294-06.

За позовом          Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів                                                  

до відповідача          Спільного україно-російського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю „Долина”

про стягнення            3723 грн. 53 коп.

                       Суддя      мАЛАФЕЄВА І.В.

Представники:

від позивача            Марченко О.М.

від відповідача           Овчаренко С.М., доручення №60, від 26.06.2006р.

Суть спору: Позивач просить стягнути з відповідача 3723 грн. 53 коп. вартості одного нествореного робочого місця для працевлаштування інваліда в 2005 році, згідно ст. ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991р. із змінами та доповненнями.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991р. із змінами та доповненнями, Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995р., покладає на підприємства, установи, організації обов‘язок створювати для інвалідів певні умови праці і забезпечувати їм соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вказані посади, на яких може використовуватись праця інвалідів. Працевлаштування інвалідів віднесено до компетенції органів, зазначених в ст. 18 вищевказаного Закону, а саме: органів Міністерства праці та соціальної політики України, органів місцевого самоврядування, державної служби зайнятості, громадських організацій інвалідів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважного представника позивача та відповідача, оцінивши та дослідивши наявні в справі докази, суд встановив:

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991р. із змінами та доповненнями, для підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідач надіслав позивачу звіт, в якому повідомляє, що у 2005 році середньооблікова чисельність штатних працівників склала 17 чоловік, встановлено норматив створення робочих місць для працевлаштування одного інваліда, фактично у 2005 році на підприємстві не працювало жодного  інваліда.

Разом з тим суд вважає, що вимоги позивача не можуть бути задоволені із наступних підстав.

Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України на підприємство з правом найму робочої сили покладається забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування, зокрема, інвалідів.

Згідно зі ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” № 875-ХІІ від 21.03.1991р. із змінами та доповненнями,  працевлаштування  інвалідів  здійснюється  державною  службою зайнятості,  органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими  організаціями  інвалідів  з  урахуванням  побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем, відповідно  до  встановленого на 2005 рік нормативу, не було створено робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно довідки Липоводолинського районного центру зайнятості від 16.06.2006р. №109 протягом 2005-2006р. СП ТОВ „Долина” зверталося з клопотанням до районного центру зайнятості про направлення на це підприємство інваліда для працевлаштування. Проте, виконати це замовлення центр зайнятості не мав змоги через відсутність такої категорії громадян на обліку.

Таким чином, уповноваженими органами інваліди на підприємство не направлялись, як і не надано позивачем доказів, що мало місце безпосереднє звернення інвалідів з метою працевлаштування на СП ТОВ „Долина”.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не можуть бути задоволені.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          В позові - відмовити.

          2.Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

            Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

           Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ                                                                                 І.В.МАЛАФЕЄВА

Повний текст постанови підписано 26.06.2006 року.