ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2012 р. Справа № 19699/11

10 травня 2012 року № 19699/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Сапіги В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Локачинському районі Волинської області на постанову Локачинського районного суду Волинської області від 30 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Локачинському районі Волинської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,

ВСТАНОВИВ:

20 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Локачинському районі Волинської області (далі - УПФ України в Локачинському районі) щодо невиплати йому щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому спірну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2007-2009 роки та за 11 місяців 2010 року з урахуванням виплачених сум.

Постановою Локачинського районного суду Волинської області від 30 грудня 2010 року, прийнятою у скороченому провадженні, вказаний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність УПФ України в Локачинському районі щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії і вирішено зобов'язати відповідача провести позивачу перерахунок та виплату такого підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року, з 01 січня по 31 грудня 2009 року та з 01 січня по 30 листопада 2010 року з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Крім того, на користь позивача з управління Державного казначейства у Локачинському районі присуджено судовий збір у розмірі 3,40 грн.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Локачинському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Просить врахувати, що встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.

З урахуванням вимог ч. 8 ст. 1832 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Частково задовольняючи позовні вимоги позивача суд виходив із того, що він належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Таким чином, невиплата УПФ України в Локачинському районі щомісячної надбавки у вищезазначеному розмірі за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року, з 01 січня по 31 грудня 2009 року та з 01 січня по 30 листопада 2010 року є протиправною.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин мав право на підвищення виплачуваної йому відповідачем пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Разом з тим, при зверненні до суду позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч.2 ст. 99 КАС України та не наведено поважних причин його пропуску.

Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду.

Враховуючи зазначене та приймаючи до уваги дату звернення позивача до суду із даним адміністративним позовом, відсутність поважних причин для поновлення строку, апеляційний суд приходить до висновку про те, що його позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати йому передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячну державну соціальну допомогу за період з 09 липня 2007 року по 19 червня 2010 року слід залишити без розгляду.

Стосовно інших позовних вимог щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії за 2010 рік апеляційний суд вважає, що такі підлягають задоволенню, так як Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не зупинено. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Таким чином, відповідач у 2010 році повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин та виходячи із встановленого законом шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду, апеляційний суд приходить до переконання про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог лише за період з 20 червня 2010 року по 30 листопада 2010 року.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в Локачинському районі Волинської області, обов'язок щодо нарахування та виплати йому доплати до пенсії, як дитині війни, судом першої інстанції правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі апеляційний суд не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність оскаржуваної постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору у частині задоволення вимог позивача судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позову.

Крім того, за правилами ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Натомість вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом першої інстанції помилково судовий збір на користь позивача присуджено стягнути з управління державного казначейства в Локачинському районі ГУДК України у Волинській області, а не з Державного бюджету України.

Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується виходячи з положень ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Локачинському районі Волинської області задовольнити частково.

Постанову Локачинського районного суду Волинської області від 30 грудня 2010 року у справі № 2а-826/10 скасувати і прийняти нову, якою вимоги позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Локачинському районі Волинської області здійснити нарахування та виплату позивачу ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленого виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 20 червня 2010 року по 30 листопада 2010 року з урахуванням проведених у цей час виплат.

Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача провести нарахування і виплату передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 19 червня 2010 року залишити без розгляду.

Присудити з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_1 1 (одну) грн. 70 коп. судового збору.

Відповідно до вимог ч.10 ст. 1832 КАС України постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

В.П.Сапіга