АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________________________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2011 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.

суддів - Панасенкова В.О., Парапана В.Ф.

при секретарі - Щуровській О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участю третьої особи з боку відповідача - приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсними договорів дарування, визнання права власності за заповітом,

встановила:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та після уточнення позовних вимог просив ухвалити рішення яким визнати недійсним договір дарування 1\2 частини житлового будинку з надвірними спорудами під номером АДРЕСА_1, укладений 05 листопада 2003 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, визнати недійсним договір дарування 1\2 частини житлового будинку з надвірними спорудами під номером АДРЕСА_1, укладений 15 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та визнати за ним право власності на 1\2 частини житлового будинку з надвірними спорудами під номером АДРЕСА_1 за заповітом складеним ОСОБА_5 15 листопада 2001 року, обґрунтовуючи свої вимоги наступними доводами.

11.06.1998 року на Одеській товарній біржі ОСОБА_5 продала його брату ОСОБА_7 1\2 частину будинку АДРЕСА_1

В 1999 році він, позивач, оселився в зазначеному будинку та зареєструвався в ньому як за постійною адресою проживання.

Позивач зазначає, що ОСОБА_5, 1919 року народження, була похилою, хворою та самотньою людиною, тому він з братом ОСОБА_7 доглядав її до самої смерті та прийняв на себе усі витрати пов'язанні з її похованням.

15.11.2001 року, ОСОБА_5 склала нотаріально посвідчений заповіт, відповідно до якого належну їй 1\2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 заповіла саме позивачу по справі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 у віці 86 років померла.

Після її смерті відкрилася спадщина, спадкоємцем після смерті якої за заповітом є він - позивач.

В передбачені законом строки заява про прийняття спадщини до нотаріальної контори подана позивачем не була, оскільки останній вважав, що наявність реєстрації та факт постійного проживання у спадковій частині будинку є цілком достатнім для отримання спадщини.

Через деякий час після відкриття спадщини, позивачу стало відомо, що 05.11.2003 року ОСОБА_5, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, подарувала відповідачу по справі ОСОБА_1 належну їй 1\2 частину домоволодіння.

Згодом, а саме 15.08.2007 року, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, ОСОБА_1 подарував відповідачу ОСОБА_2 спірну частину будинку.

Позивач стверджує, що зазначені договори є недійсними, оскільки за весь цей час ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 в будинку не з'являлися, в ньому не проживали, ремонтні роботи не здійснювали, комунальні послуги не сплачували. Також позивач зазначає, що ОСОБА_5 за своє життя не мала наміру дарувати або продавати свою частину домоволодіння стороннім особам, оскільки була задоволена тим, що її доглядають саме він, позивач, з братом, та неодноразово заявляла про свою волю зробити його - позивача своїм спадкоємцем. Крім того, ОСОБА_5 останні роки життя була тяжко хворою людиною, мала захворювання очей, що ставить під сумнів відповідність вчиненого правочину дійсній волі ОСОБА_5 та спроможності останньої під час його вчинення розуміти значення своїх дій та керувати ними.

На підставі викладеного, позивач просить задовольнити заявлені ним позовні вимоги, оскільки вважає себе єдиним законним власником спадкового майна після смерті ОСОБА_5

В ході слухання справи представник ОСОБА_3 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав просив позовну заяву ОСОБА_3 залишити без розгляду, посилаючись на те, що свої вимоги ОСОБА_3 обґрунтовує положеннями ст. 55 ЦК УРСР 1963 року видання, але відповідно до положень зазначеної статті позов про визнання правочину недійсним може бути подано лише самим дарувателем. Оскільки ОСОБА_3 не є дарувателем за спірним договором дарування, укладеним між ним - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 05.11.2003 року, він не має цивільної процесуальної дієздатності, тому заявлена позовна заява підлягає залишенню без розгляду. Відносно укладення договору дарування з ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_1 пояснив, що ОСОБА_2 є його другом, з яким він разом воював в Афганістані, оскільки йому було відомо про потребу ОСОБА_2, який має двох дітей, у поліпшенні житлових умов, він подарував йому частину свого будинку, та таким чином віддячив за своє врятоване життя під час бойових дій.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_3 також не визнав, в задоволенні їх просив відмовити, обґрунтовуючи це тим, що правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_3 не має.

Третя особа з боку відповідачів - приватний нотаріус одеського міського нотаріального округу - ОСОБА_4 до суду не з'явилася, неодноразово повідомлялася про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомляла, справа розглядається в її відсутності.

Рішенням суду позов був задоволений в повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати винесене рішення, та постановити нове, яким повністю відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваного рішення.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

11.06.1998 року на Одеській товарні й Біржі між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі - продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1

15.06.1998 року зазначений договір було зареєстровано в КП ОМБТІ та РОН.

16.08.2001 року ОСОБА_7 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування подарував належну йому 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_8

Після продажу 1/2 частини будинку який відбувся 11.06.1998року, ОСОБА_5 залишилася проживати в будинку, та з 1999 року в будинку оселився та був зареєстрований рідний брат ОСОБА_7 - позивач по справі ОСОБА_3

15.11.2001 року ОСОБА_5 склала нотаріально посвідчений заповіт, згідно якого усе своє майно, яке складалося з 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_3

05.11.2003 року ОСОБА_5, на підставі посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 договору дарування, подарувала ОСОБА_1, належну їй 1/2 частину вищевказаного будинку.

В свою чергу, 15.08.2007 року ОСОБА_1, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, подарував ОСОБА_2 вищевказану спірну частину будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року, у віці 86 років, ОСОБА_5 померла.

Витрати на поховання прийняли на себе брати ОСОБА_3, що знайшло своє підтвердження в наданих до суду розрахункових документах по сплаті ритуальних послуг.

Після смерті ОСОБА_5 єдиним визначеним нею спадкоємцем за заповітом є позивач по справі ОСОБА_3

Вирішуючи питання про склад спадкового майна, та аналізуючи законність укладених правочинів дарування від 05.11.2003 р. та 15.08.2007 р., суд першої інстанції, керуючись положеннями п. 4 Заключних та перехідних положень, правильно вирішив справу у відповідності до положень Цивільного кодексу України 2003 року.

Як було правильно встановлено судом з пояснень позивача, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 будинок на даний час фактично знаходиться в користуванні ОСОБА_3, який в ньому зареєстрований та проживає з 1999 року, жодний новий власник до будинку не вселявся.

Щодо укладення ОСОБА_5 договору дарування 1/2 частини будинку ОСОБА_1, вищевказані свідки суду пояснили, що ОСОБА_5 не мала наміру дарувати будинок, більш того вона хотіла залишити свою частину у спадок ОСОБА_3, який доглядав за нею. Про дарування будинку ОСОБА_5 нікому не повідомляла, що було не притаманно її характеру, оскільки завжди усі новини її життя поділяла з сусідами, померла ОСОБА_5 в своєму будинку, та була похована за рахунок ОСОБА_3 та його брата.

Стосовно пояснень які надали суду свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, суд правильно поставився до них критично, оскільки пояснення не є послідовними та суперечать поясненням інших свідків по справі та фактичним обставинам справи. Відносно пояснень свідка ОСОБА_10 суд першої інстанції, надаючи їм оцінку, обґрунтовано виходив з того, що свідок тривалий час товаришує з відповідачем ОСОБА_1, фактичні обставини справи йому відомі зі слів останнього, тому об'єктивними зазначені пояснення не є, внаслідок чого в якості доказів суд їх не сприймає.

Відповідно до положень ч.3 ст. 203 ЦК України - волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Згідно ст. 55 ЦК України 1963р., та нині діючої ст.225 ЦК України 2003р. - правочин, учинений дієздатною фізичною особою в час коли вона не розуміла значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у випадку її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені.

З метою встановлення обставин які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, судом була призначена посмертна судова психолого - психіатрична експертиза, проведення якої було доручено Одеській обласній клінічній психіатричній лікарні № 1.

Відповідно до Акту № 763 посмертної судової психолого - психіатричної експертизи від 28.07.2010 року - ОСОБА_5, 1919 року народження, під час складання договору дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 05.11.2003 року, укладеного між нею та ОСОБА_1, за своїм психічним станом, віком та актуальним психоемоційним станом, не могла правильно усвідомлювати характер та значення своїх дій та керуватися ними.

З урахуванням висновку судової психолого - психіатричної експертизи та інших досліджених судом доказів, які підтверджують доводи позивача, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що в момент укладення договору дарування від 05.11.2003 року, ОСОБА_5 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, у зв'язку з чим зазначений договір має бути визнаний недійсним.

Суд також правильно в цьому ж провадженні вирішив питання щодо недійсності наступного договору дарування, укладеного 15.08.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки як було встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_2 дарунку фактично не прийняв, в спірному будинку жодного дня не проживав, у користуванні своєму його не мав, у зв'язку з чим правових підстав для заяви вендикаційного позову у іншому провадженні не вбачаються.

Таким чином, вирішуючи питання про склад спадкового майна після смерті ОСОБА_5 суд обґрунтовано прийшов до висновку, що ним являється 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1.

У встановлений законом шестимісячний строк позивач по справі ОСОБА_3 як спадкоємець за заповітом, не звернувся до нотаріальної контори з заявою щодо прийняття спадку, але позивачем були вчинені дії, що свідчать про його фактичне прийняття, оскільки він на момент відкриття спадщини жив разом з спадкодавцем однією сім'єю, на час розгляду справи продовжує експлуатувати частину будинку, яка належала померлій ОСОБА_5, утримує будинок в належному санітарно-технічному стані, сплачує комунальні послуги та інші необхідні платежі. З заявою про відмову від своєї частини спадщини ОСОБА_3 до нотаріальної контори не звертався.

Згідно ч.3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, що постійно проживав разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом терміну, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від нього.

Однак, можливості оформити спадщину в нотаріальній конторі позивач не має, оскільки відповідачі не визнають за ним права на спадкове майно.

Колегія суддів вважає, що визнавши за позивачем ОСОБА_3 право на спадщину, яка відкрилася після набрання чинності ЦК України 2003 року, суд першої інстанції не вийшов за межі своїх повноважень з таких підстав.

Відповідно до чинного законодавства, нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Судом першої інстанції також було встановлено, і ця обставина була підтверджена представником ОСОБА_1 в судовому засіданні 14.07.2008р., що всі договори дарування спірного майна, оформлялися у нотаріусів на підставі дублікатів правовстановлюючих документів на це майно. Оригіналів вказаних документів не має в наявності ні у позивача, ні у відповідачів.

На сьогоднішній день за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірне майно в органах МБТІ та РОН. (а.с.34 т.1)

Відповідач ОСОБА_2, враховуючи його позицію по справі, не бажав передати і не передасть в майбутньому дублікати правовстановлюючих документів на спірне майно нотаріусу, чим порушується право позивача на успадкування майна після смерті ОСОБА_5.

Врахувавши вказані вище обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачі не заявляли клопотання про призначення додаткової посмертної експертизи, не надавали в письмовому вигляді свої запитання до експерта, хоча мали таку можливість.

Апелянти не довели обставини, на які посилалися як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи, .

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту оголошення. На ухвалу може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали апеляційного суду.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан