АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Панасенкова В.О., Парапана В.Ф.
при секретарі - Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 1 квітня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання такими що втратили право користування житловим приміщенням,
встановила:
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про визнання такими що втратили право користування жилим приміщенням, виселення та знесення самочинної будівлі.
Ухвалою суду від 30 березня 2011 року за заявою позивачів вимоги до ОСОБА_6 про виселення та знесення самовільної будови були залишені без розгляду.
Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що вони є власниками домоволодіння АДРЕСА_1. За вказаною адресою є також зареєстрованими відповідачі, які не є власниками будинку, однак їх реєстрація створює їм перешкоди в реалізації в повному обсязі прав та охоронюваних законом інтересів власника зазначеного майна. Так ОСОБА_1, колишній чоловік ОСОБА_6 не проживає за вказаною адресою з 1980 років після розірвання шлюбу, ОСОБА_2 з середини 1980 років, а ОСОБА_3 з 1996 року. Вони з відповідачами не підтримують ніяких відносин і не спілкуються, за весь період відповідачі в їхньому будинку не з'являлися, не здійснювали ніяких дій які б говорили про те, що вони мають намір в подальшому користуватися будинком, і добровільно з реєстраційного обліку за адресою їхнього будинку не знімаються.
В судовому засіданні позивачі вимоги про визнання відповідачів такими що втратили право користування жилим приміщенням підтримали.
Представники відповідачів в судовому засіданні вимоги не визнали, посилаючись на те, що у позивачів відсутні підстави для звернення до суду з такими вимогами оскільки вони не є власниками будинку під літ. «Б» де проживали і проживають відповідачі, оскільки зазначений будинок був побудований, ще ОСОБА_7, а в теперішній час з такими вимогами може звертатися лише ОСОБА_6
Рішенням суду позов був задоволений у повному обсязі. Було визнано ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в будинку під АДРЕСА_1
На це рішення суду, апеляційну скаргу подали відповідачі, які просять його скасувати, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права при його винесенні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Ухвалюючи рішення про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачів законні та обґрунтовані.
Судом першої інстанції при цьому було встановлено, що позивачі є власниками домоволодіння АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину виданим 13 жовтня 1986 року та рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 березня 2004 року (а.с.20-24).
В обґрунтування своїх висновків суд послався лише на ч.1 ст.321, ст. 391 ЦК України, вказавши, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Із наданих відповідачами технічних документів та розрахункових книжок, вбачається, що на земельній ділянці також розміщено будівлю під літ. «Б» в якій в теперішній час проживає ОСОБА_6, і з зазначених документів видно, що платежі проводяться за адресою під №6а або квартира 2, хоча відсутня реєстрація такої адреси. Дана будівля була перебудована з сараю розміром 9х5,6 кв.м в 1959 році, в експлуатацію з вказаного часу не вводилася, тобто, на думку суду першої інстанції, вона є самовільною, розташована на земельній ділянці, яка перейшла в користування власнику домоволодіння №6 на підставі договору купівлі-продажу від 20 жовтня 1927 року, укладеного між ОСОБА_8 і ОСОБА_9, рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів від 6 грудня 1955 року №1443 була закріплена за ОСОБА_9, а потім його спадкоємцям, в тому числі вже позивачам як спадкоємцям після смерті ОСОБА_10, та ОСОБА_11, згідно з нормами законодавства які регулювали земельні відносини (ст. 146 ЗК УРСР 1922 року, ст.90 ЗК УРСР 1970 року, ст.ст.25,42 ЗК України 1990 року, ст.120 ЗК 2001 року) (а.с.20-26,66,123,124).
Також суд першої інстанції вказав, що прийняте 28 серпня 1959 року виконкомом Ленінської райради депутатів трудящих рішення №1151 «Про самовільну перебудову сараю під житло ОСОБА_7.» фактично порушує права позивачів оскільки зачіпає їх право власності і по сьогоднішній день їх право власності залишається порушеним.
Як було встановлено в ході судового розгляду відповідачі є зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_1, проживали раніше в будівлі під літерою «Б», в домоволодінні позивачів ніколи відповідачі не проживали і вселитися не намагалися.
Посилання представників відповідачів на безпідставність заявленого позову суд першої інстанції оцінив критично, оскільки єдиною зареєстрованою на праві власності будівлею під №6 за вказаною адресою є домоволодіння належне позивачам. При цьому суд також звернув увагу на те, що наявність самовільної будівлі на земельній ділянці, яка не була відведена відповідачам, не дає підстав бути зареєстрованими в житловому будинку під №6, належному позивачам на праві власності і розташованому на земельній ділянці, яка з переходом права власності на будівлю перейшла в користування позивачів.
Приймаючи до уваги вказане та зазначені вище норми, оцінюючи в сукупності всі докази, та враховуючи норму ст.7 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в України» якою передбачено, що для зняття з реєстрації особи є рішення суду про визнання особи такою що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги підлягають задоволенню, відповідачів необхідно визнати такими, що втратили право користування жилим приміщенням в домоволодінні під АДРЕСА_1, належним позивачам на праві власності.
Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.
Так, з матеріалів справи вбачається, що дійсно, на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, дійсно знаходяться два житлових будинки, один під літ. «А», власником на підставі спадкування якого є позивачі по справі, та інший під літ. «Б», в якому мешкає та зареєстровані відповідачі по справі.
Позивачі по справі не надали жодного належного доказу про те, що вони успадкували, та мають яке - не будь відношення у вигляді права власності до будинку під літ. «Б». Також, позивачі не надали ніяких доказів того, що їм на праві власності належить вся земельна ділянка яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, вони не мають державного акту про право власності на цю земельну ділянку.
Прийняте 28 серпня 1959 року виконкомом Ленінської райради депутатів трудящих рішення №1151 «Про самовільну перебудову сараю під житло ОСОБА_7.» є чинним, ніхто його не оскаржував, тому суд не мав права ставити його під сумнів, виходячи таким чином за рамки позовних вимог.
Відповідно до цього рішення ОСОБА_7, а також члени його сім'ї, проживали в будинку під літ. «Б» за адресою АДРЕСА_1, оплачували на протязі цього всього часу комунальні послуги (електроенергію, газ, воду та інш.) а також сплачували податок за земельну ділянку, яка знаходиться під цією будівлею. Відповідачка ОСОБА_6 має технічний паспорт на вказану будівлю з прибудовами.
Таким чином колегія суддів вважає, що позивачі, які не є власниками або наймачами будівлі під літ. «Б», ані власниками всієї земельної ділянки, не наділені правом на звернення до суду з вимогами про втрату права іншими особами. Особи, які наділені таким правом до суду не звертались.
На вказані вище обставини суд першої інстанції уваги не звернув, належної оцінки доводам та поясненням сторін не дав.
Розглядаючи справу, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не правильно були встановлені та не доведені обставини, що мають значення для справи, суд не з'ясував правовідносини та норми права за якими слід було вирішувати дану справу, не надав законного обґрунтування своїм висновкам, до встановлених обставин помилково застосовані норми матеріального права та не застосовані норми, які слід було застосувати, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим, є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п. 2-4; ст.313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України судова колегія,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2011 року - скасувати, та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання такими що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення вступає в законну силу з моменту оголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді В.Ф. Парапан
В.О. Панасенков
Копія вірна
Суддя апеляційного суду Одеської області Р.Д. Громік