АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2012 року м.Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,

суддів: Заїкіна А.П., Мизи Л.М.,

при секретарі: Непомнящій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 3 серпня 2011 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, з участю третіх осіб Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, голови комісії з питань ліквідації-реорганізації ГБК «Приморський» ОСОБА_3, ОСОБА_4, про поділ майна подружжя та встановлення права сумісної власності на майно,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який неодноразово змінювала та доповнювала, до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Позивач зазначала, що з 27.03.1993 р. по 2.12.2003 р. вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі і від шлюбу мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час шлюбу вони придбали майно, що є спільною сумісною власністю: гараж НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1, пральну машину «Іволга», телевізор «Берізка», відеомагнітофон «Сименс», газову плиту «Дружковка», газовий балон, мобільні телефони «Нокіа» і «Сіменс», комп'ютер, принтер Лексмарк-45. Після розірвання шлюбу у неї залишилися пральна машина та газова плита, а решта майна залишилася у відповідача.

Уточнивши позовні вимоги у березні 2011 року, позивач остаточно просила суд визнати будівлю гаражу НОМЕР_1 та автомобіль ВАЗ-2105 спільною сумісною власністю подружжя, поділити майно та виділити їй гараж вартістю 46870 грн., визнавши право власності на гараж за нею. Відповідачу ОСОБА_1 виділити в рахунок вартості 1\2 частини гаража автомобіль ВАЗ-2105 на суму 14860 грн., газову плиту «Дружковка» на суму 180 грн., пральну машину «Іволга» на суму 170 грн., телевізор «Берізка» на суму 680 грн., відеомагнітофон «Сименс» на суму 715грн., газовий балон на суму 125 грн., мобільні телефони на суму 1860 грн., комп'ютер на суму 1200 грн., принтер Лексмарк-45 на суму 530 грн., а всього на загальну суму 20410 грн. та грошові кошти за різницю у половині вартості загального майна на суму 13230 грн. Позивачка також просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати: судовий збір у сумі 51 грн., витрати на ІТЗ розгляду справи 30 грн., витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи у сумі 500 грн. (т.1 а.с.210-213)

_____________________________________________________________________________

Головуючий у 1 інст. Боярський О.О. Справа № 22ц/1590/1275/2012

Доповідач Федорова А.Є. Категорія ЦП - 46

Відповідач позов не визнав, мотивуючи тим, що під час розірвання шлюбу у грудні 2003 року вони добровільно поділили спільне сумісне майно і не мали претензій один до одного, більша частка майна залишилася у позивачки, у тому числі житловий будинок, гараж № 146 у гаражному кооперативі «Треугольник», які були оформлені на її ім'я. Він також зазначав, що автомобіль ВАЗ-2105 вони продали під час шлюбу, а гараж НОМЕР_1, який розташований у Обслуговуючому кооперативі «Шкільний-1», не належить їм на праві власності, оскільки членом кооперативу є його мати ОСОБА_4, і їй також належить телевізор «Берізка».

Треті особи: ОСОБА_4 вважала позовні вимоги необґрунтованими і просила повністю відмовити в їх задоволенні, Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, Голова комісії з питань ліквідації-реорганізації ГБК «Приморський» ОСОБА_3 не брали участі у розгляді справи.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 3 серпня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половину вартості майна, яке залишилося у користуванні ОСОБА_1, у розмірі 1695 грн. та судові витрати: судовий збір 51 грн., витрати на ІТЗ-39 грн., за оплату експертизи 500 грн., а всього- 2266 грн.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд з тих підстав, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині стягнення з нього на користь позивачки 2266 грн. і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам та наданим доказам.

Заслухавши доповідача, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статей 213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд зобов'язаний вирішити справу згідно із законом, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалити рішення на основі повно й всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ці вимоги закону суд у повному обсязі не виконав.

Задовольняючи позовні вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що після розірвання шлюбу у позивачки залишилося майно: пральна машина «Іволга» вартістю 170грн. та газова плита «Дружковка» вартістю 189 грн., а у відповідача - телевізор «Берізка»-680грн., мобільні телефони «Нокіа» і «Сименс» вартістю 1860 грн. та комп'ютер вартістю 1200 грн. Це майно є неподільним, значно втратило свою вартість, тому суд вважав можливим присудити позивачці грошову компенсацію вартості її частки у спільному майні подружжя у розмірі 1695 грн.

Проте таких висновків суд дійшов без ретельної перевірки обставин справи й належної оцінки зібраних доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27.03.1993 р. і проживали однією сім'єю. 2.12.2003 року шлюб розірваний.

Відповідно до ст.22 КпШС України (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

За правилами ст.23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджаються за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Згідно зі ст.29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Пленум Верховного Суду України у п.п.22,23,24 постанови № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року роз'яснив судам, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди-виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства з'ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.

Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд не встановив обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства та не з'ясував джерело і час його придбання.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, 18.07.2002р. сторони придбали автомобіль ВАЗ-2105 (випуску 1982р.) на ім'я ОСОБА_1, який 10.10.2002р. зняв автомобіль з реєстраційного обліку і продав його ОСОБА_6, що підтверджується листами УДАІ УМВС України в Одеській області. (т.1 а.с.160-161)

Оскільки автомобіль був проданий ОСОБА_1 під час шлюбу і для укладення договору купівлі-продажу автомобіля не треба обов'язкове нотаріальне посвідчення і письмова згода другого з подружжя, вважається, що він діяв за згодою дружини ОСОБА_2, з якою перебував у шлюбі до грудня 2003 року. Враховуючи вимоги ст.29 КпШС України, суд дійшов правильного висновку, що спірний автомобіль не підлягає поділу як спільна сумісна власність подружжя. Доводи позивачки про те, що вона не надавала письмової згоди на відчуження автомобіля не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не засновані на законі.

5.04.2000 року сторони придбали також 1\2 частину житлового будинку по АДРЕСА_2, яку позивачка подарувала 11.10 2000 року сину ОСОБА_7 за згодою ОСОБА_1, що він підтвердив у судовому засіданні. (т.1 а.с.168, т.2 а.с.48)

Крім того, під час шлюбу сторони придбали пральну машину «Іволга», газову плиту «Дружковка», мобільні телефони «Нокіа» і «Сименс». Після розірвання шлюбу за згодою сторін у позивачки залишилися пральна машина та газова плита, у відповідача- мобільні телефони, що свідчить про те, що подружжя розпорядилося спільним майном, тобто фактично поділило майно.

Що стосується іншого майна: телевізора «Берізка», комп'ютера, відеомагнітофона «Сименс», принтера Лексмарк-45, газового балону, то позивачка не надала суду та апеляційному суду доказів, що це майно було придбано під час шлюбу за власні кошті подружжя, його вартість, а також той факт, що воно після розірвання шлюбу залишилося у відповідача без згоди позивачки. Відповідач заперечує придбання цього майна під час шлюбу та його наявність, посилаючись на те, що телевізор «Берізка» був придбаний його матір'ю за власні кошти і знаходиться у неї. Цей факт позивач не заперечувала та не надала суду належних доказів, що телевізор є спільним сумісним майном подружжя. Оскільки на даний час зазначене майно відсутнє, і відсутні документи на нього (паспорти, квитанції, чеки тощо) встановити вартість цього майна і поділити його між сторонами неможливо.

Надані позивачкою у засіданні апеляційного суду додаткові докази: товарний чек без дати про придбання балона газового за 100 грн., фотознімки телевізора «Берізка», з яких не вбачається дата його випуску і дата придбання, не можуть вважатися належними доказами, оскільки не містять повну і точну інформацію щодо предмета доказування. (т.2 а.с.87-88,110-112)

Зазначена позивачкою вартість мобільних телефонів 1860 грн. також не підтверджена доказами. Позивачка не заперечувала, що ОСОБА_1 придбав мобільні телефони по акції за 1 грн. Договори про надання послуг стільникового радіотелефонного зв'язку, укладені ОСОБА_1 з фірмою «Аліас», і сплати ним за підключення 399 грн. не є належним доказом вартості мобільних телефонів, яка у договорах взагалі не зазначена. (т.1 а.с.100,101)

Відповідно до статей 10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч вимогам закону позивач не надала суду та апеляційному суду доказів, які підтверджують її позовні вимоги. Підстави звільнення від доказування відсутні.

З урахуванням принципу змагальності сторін неможливо визнати зазначене майно спільним сумісним майном подружжя, яке підлягає поділу.

Вирішуючи питання про присудження грошової компенсації за частку у праві спільної сумісної власності на майно, суд не звернув увагу на те, що згідно з ч.ч.4,5 ст.71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації допускається лише за його згодою і можливо за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Позивач таких вимог не заявляла і згоду на отримання грошової компенсації не надала.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З позовної заяви та уточнення позовних вимог вбачається, що позивачка розпорядилася своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд і просила виділити їй лише гараж, який, як вона стверджувала, був побудований на сумісні кошти, а все останнє майно вона просила виділити відповідачеві. Саме такий варіант поділу майна позивачка підтримала протягом усього часу розгляду справи і наполягає на ньому в апеляційному суді. Однак суд вийшов за межі позовних вимог та за власною ініціативою присудив позивачці грошову компенсацію за частку її майна. Що суперечить вимогам статей 11, 213,214 ЦПК України.

Встановлено також, що спірний гараж НОМЕР_1 розташований по вул. Шкільна,1 у м.Білгород-Дністровському на території колишнього гаражно-будівельного кооперативу «Приморський», а нині обслуговуючого кооперативу «Шкільний-1». Будівництво гаражів на території кооперативу, як зазначено у листі голови ліквідаційної комісії ГБК «Приморський» ОСОБА_3 від 22.02.2011 р., проводилося у 1997 році ОСОБА_8 по індивідуальним замовленням членів ГБК «Приморський».(т.1 а.с.196) Згідно розписки ОСОБА_8 від 13 листопада 1998 року він отримав від ОСОБА_4 750 доларів США за проданий їй гараж НОМЕР_1 (т.1 а.с.95, 255-оригинал розписки). 16.11.1998 року ГБК «Приморський» по квитанції до приходного касового ордеру № 18 прийняв від ОСОБА_4 вступний внесок у ГБК «Приморський» у сумі 20 грн. і 18.11.1998 року голова правління кооперативу ОСОБА_3 надав їй довідку про те, що вона є членом кооперативу і є власником гаража НОМЕР_1.(т.1 а.с.39-40) За відомостями КП Білгород-Дністровського БТІ від 24.11.2006 р. інвентаризація гаража не проводилася і право власності на нього не оформлювалося.(т.1.а.с.38)

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.01.2006р. припинено юридичну особу ГБК «Приморський». Головою створеної ліквідаційної комісії призначений ОСОБА_3 (т.1 а.с.87-91) Замість ГБК «Приморський» створено і зареєстровано обслуговуючий кооператив «Шкільний-1» (т.1а.с.94). Голова ОК «Шкільний-1» ОСОБА_9 довідками від 27.05.2008р., 26.07.2011р. підтвердив, що ОСОБА_4 є членом кооперативу і власником гаража НОМЕР_1(т.1 а.с.23, т.2 а.с.16)

Разом з тим, голова ГБК «Приморський» ОСОБА_3 в різний час (після припинення кооперативу і під час виникнення спору) надав ОСОБА_2 довідки про те, що членом кооперативу і власником гаража є ОСОБА_2 (т.1 а.с. 190 ) і ОСОБА_1.(т.1 а.с.177,т.2 а.с.118). Суд обґрунтовано не взяв до уваги ці довідки, оскільки вони суперечать одна одній і спростовуються квитанцією про оплату у 1998 року вступного внеску в кооператив ОСОБА_4 Позивачка не надала суду достовірних доказів, що членом гаражно-будівельного кооперативу була саме вона або відповідач ОСОБА_1

Колегія суддів критично оцінює надані позивачкою довідки, підписані головою ГБК «Приморський» ОСОБА_3 у 2006-2008 роках, тобто після того, як ГБК «Приморський» було припинено і ОСОБА_3 вже не був головою цього кооперативу (т.1 а.с.29,182 ). Представник ОСОБА_3- ОСОБА_10 не надав апеляційному суду належних документів, підтверджуючих членство сторін у зазначеному кооперативі, оплату ОСОБА_1 або ОСОБА_2 вступних та членських внесків заявивши, що такі документі відсутні.

Згідно ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Надані позивачкою в засіданні апеляційного суду квитанції про внесення нею грошей за будівництво гаража не можуть бути прийняті до уваги і не є підставою для задоволення її вимог, оскільки суперечать іншим доказам та вимогам закону.(т.2 а.с.107-108)

За таких обставин суд обґрунтовано визнав, що гараж не є об'єктом спільної сумісної власністю подружжя і право власності на нього не може бути визнано за позивачкою.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів, які спростовують ці висновки суду і мають бути підставами для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог у повному обсязі. До апеляційного суду позивач надала письмові пояснення, в яких виклала нові позовні вимоги щодо спірного майна, які вона не заявляла в суді першої інстанції.(т.2 а.с.71) Ці пояснення не можуть бути прийняті до уваги і не є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, оскільки відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про порушення судом його права на всебічний та повний судовий розгляд не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не є достатньо обґрунтованими. Посилання у скарзі на те, що позивачка умисно не зазначила у позовній заяві майно, яке вони придбали під час шлюбу за спільні кошти і яке залишилося у неї, а саме: 1\2 частину житлового будинку по вул. Орджонікідзе, 26 у м.Білгород-Дністровському, гараж №146 на автостоянці гаражного кооперативу «Треугольник» та пилосос «Астор» не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідач не заявляв зустрічних позовних вимог про поділ цього майна.

Разом з тим, рішення суду не відповідає вимогам ст.214 ЦПК України, оскільки у резолютивній частині рішення не зазначено висновку суду по суті всіх позовних вимог. Крім того, суд помилково застосував до спірних правовідносин норми СК України, не звернувши уваги на те, що на час придбання спірного майна та розірвання шлюбу сторін діяли норми КпШС України. Таким чином, суд порушив норми матеріального та процесуального права що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі згідно з п.п.1,2,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України судові витрати не підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Керуючись ст.ст. 303, 307ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 3 серпня 2011 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, з участю третіх осіб Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, голови комісії з питань ліквідації-реорганізації ГБК «Приморський» ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання будівлі гаража та автомобіля спільною сумісною власністю подружжя, поділу спільного сумісного майна подружжя та стягнення судових витрат відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Є.Федорова

Судді: А.П. Заїкін

Л.М. Миза